Anatolij Kralyckyj - svjaščennyk, prozaik, etnograf, žurnalist

Анатолій Кралицький - сященник, прозаїк, етнограф, журналіст
 
Имня Анатолія Кралицького, игумена Мукачовського монастыря, ищи у началі XXI стороччя раховалося майже забытым имням и отцюзнянуй исторії. Айбо и теперь, хоть уже маєме роботы даяких изглядователюв про літературноє наслідіє А. Кралицького (канд. ф. наук В. Падяк, проф. Я. Штернберг, Л. Ульченко), його великоє літератур­ноє наслідіє чекає на детальноє изглядованя.
 
А. Кралицький родився 12 фебруара 1834 рока у селі Чабины (Словакія) у истока рікы Лаборец, на березі котрої живуть русины. Началноє ошколованя дустав у сосідньому селі Красный Брод, котроє было уже знамым у Австро-Мадярськуй имперії и за її гатара­ми, бо там находився Красноброд-ськый монастырь — духовный и културно-просвітителськый центр тогдашньої Угорської Руси, у кот-рому проходили подготовку до будущого монашеського житя молоді юноші и у котрому пузніше о. А. Духнович основав перву на Подкарпатю бібліотеку. У 1851 році А. Кралицький  став  у  Краснобродському  монастырі  кандидатом  у монахы и у тот же час преподавав катехизм  у  школі   при   монастырі.   Свої  студії пузніше продовжає у Маріяповчанському (1854-1856), а пак назад у Краснобродському монастырях (1856-1858). У 1858 році отбылося його постриженя у мона­хы у Пряшові. Тогды вун выбирає собі монашеськоє имня - Анатолій (при рожденії його нарекли Александром).
 
Высятив Кралицького пряшовськый епископ Йосиф Гаганец. У конци того же рока вун, як монах, отбыває у Маріяповчанськый монастырь, уже як преподаватель церковної исторії и каноничного права. Айбо вызначна творчеська діятелность А. Кралицького повязана из мукачовськым періодом його жизни. У 1863 році вун переходить у Мукачовськый монастырь наставником до монахув, дале служить як „игуменський тайомник" (секретарь игумена), а из 1869 рока до кунця свого житя є игуменом монастыря. У 1888 році выборный Собор иночеського чина, якый отбывся у Марія­повчанському монастырю, продовжив полномочія Кралицького на должности игумена Мукачовського монастыря. Умер А. Кралицький 11 фебруара 1894 рока, похороненый у крипті коло монастырської церкви.
 
А.   Кралицький,   кромі  примірної  духовної діятельности занимався літературнов творчостьов. Первым замітив способность юноши и талант до исторії и літературы А. Духнович.  Кралицький раховав   Духновича   своим   наставником   и   на протяженії свого житя, каждый раз, коли быв у Пряшові, не забывав из ним стрічатися, а по смерти Духновича написав його перві біографії.
 
У літературный світ А. Кралицький войшов як автор романтичеськых розказув. Сочасники раховали його талантливым етнографом, новинарём, историком-русиністом, літературознателём.   А. Кралицький ушыткоє житя посвятив културному возрожденію русинув,  вун жадав своим творчеством влияти на сознаніє своих краян у опріділенію идентитета.  При тому, А. Кралицький орієнтовався на Ро-сію, як и многі будителі, авторитет якої у Европі быв доста высоким. У тогдашных  політичных  условіях сесе было цілком природным не лем діла русинув, а и діла другых словянськых народув. Ідея словянської солідарности пановала у общественно-політичных   настроєніях интелігенції сих народув, и сесе наклало печать на їх творчеську діятельность, естетичні орієнтіры и на сформованя языка. Завто А.   Кралицький,   переслідувучи   ідею   духовної єдности   словян,   завязав   тісні   контакты   из представителями   интелігенції   словянофільської орієнтаціи у Лембергу, Петербурзі, Москві и также из   словацькыми  и  чеськыми  літераторами,   из словянськими діятелями у Будапешті и у Відню. Сисі контакты дали можность А.  Кралицькому быти  представленым  на  страницях  пресы   сих регіонув. Особенно много своих творув вун напеча­тав у лембергськых выданях: „Зоря галицькая, яко альбум   на   год   1860",   „Галичанин",   „Слово", „Новый пролом", „Новый галичанин", „Беседа", „Науковый   сборник",   у   віденськых   выданях „Вестник", „Отечественный сборник", айбо майбулше печатався на страницях містної пресы: у новинках:   „Свътъ",   „Новый  свътъ",  „Карпатъ", „Листокъ",   у   календарях   місяцесловах.   На протяженіи жизни А. Кралицькому удалося выдати булше ги 300 публікацій — розказув, очеркув, ста­тей, фолклорных записув, коментаріюв и т.д. Художественноє наслідіє А. Кралицького сос-тавлявуть розказы („Пастырь у полонинах", „Федор Петрюк", „Князь Лаборець", „Казнь неба", „Свято-Юрський монастырь в Ливадіи", „Абеляр и Гелоиса", „Дяк", „Прометей", „Моисей", „Сіль­ський учитель", „Иван", „Пиявиця", „Роспятиє перед судом", „Бритва и мыло", „Султанський суд", „Югословянськиє амазонки", „Екзекутор", „Фон Минкач", „Житейские дрязгы" и другі. До днись важным автобіографічным жерелом є його труды: „Русины Лаборские в Угорщине", „Свадебные обряды у Шаришських словаков", „Етнографи-ческие мысли из быта Угорских Словаков", „О современном положении русских в Угрии". Творы А. Кралицького є важным жерелом минувшины русинув, їх културных памняток, вызначных особностей, монастырюв и т.д.
 
А сесе є десятки робот про ушыткі монастырі Угорської Руси, очерки про епископа В. Поповича, протоигуменов М. Шугайду, М. Микиту, И. Зей-кана, И. Скрипку, И. Базиловича, діятелюв: А. Коцака, Ю. Венелина-Гуцу, П. Лодія, М. Балудянського, А. Духновича, И. Раковського, Т. Легоцького и др. Особенно цінным є запис наблюденій Кралицького по поводу интереса ид русинам инших народув. Маєся ввиду його отзывы на систематичні роботы мадярськых учених на страницях Будапештських журналув, труды про русинув словацького историка Ф. Сасінка, палео-графічноє изглядованя Мукачовської псалтырі руськыми учеными И. Средневським и И. Соко­ловым, німецькоязычноє выданя про русинув, котроє появилося у Відню и др. Так много изробив А. Кралицький во имня свого народа — русинув. А де сесе теперь мож прочитати? Хиба што у архівах! Айбо архів - сесе привілегія діла избраных. А другым, видно, треба ищи почекати... ліпших часув.
 
Валерій Падяк