Antonij Hodynka i jazykovi problemy na Podkarpaťu... (1)

Антоній Годинка и языкові проблемы на Подкарпатю у 30-х роках XX стороччя
Руська и украйинська интелігенція, котра у началі 1920 рока емігровала на Подкарпатя вуд пришедших ид власти большевикув, оказала влияніє на духовноє житя русинув. Ряды емігрантув на Подкарпатю поповнила и галицька интелігенція, котра не хотіла признати возрождіня Польші, як державы, пусля первої Світової войны. Представи­телём сьої части быв Иван Панькевич (1887-1958) - лінгвіст, фольклорист, историк літературы, котрый при подпорованю чеських властей сыграв значительну роль у карпаторусинському школстві и у украйинизації русинув.
 
9 мая 1920 рока у Ужгороді украйинофілы Августин Волошин, Юлій Бращайко, Августин Штефан, Ілля Гаджега, Гіядор Стрипський под руководством украйинських емігрантув організовали по приміру галицьких културных обществ Общество „Просвіта". Ціллю Общества „Просві­та", котроє провозгласило себе общественным културным обществом, было книжноє выдавательство, організація бібліотек, аматорськых театрув, хорув, музыкалных ансамблюв, земледілчеських обществ у варошах и у селах. Русины, котрі стали членами „Просвіты", сознательно признавали себе украйинцями и раховали русинськый язык, на котрому говорили тогды русины, безкултурным у сравненію из розвитым украйинськым.
 
Общество стало выдавати часопис „Науковий зборник", у котрому у булшости печаталися труды живущих на Подкарпатю украйинськыих емігран­тув. Уже у осени 1938 рока Просвіта, кромі Унгварського центра, мала 8 організацій у провінції, 250 бібліотек, 150 аматорськых народных театрув, булше ги 100 хорув, коло 20 оркеструв, 50 спортив­ных обществ. Число членув Просвіты перейшло за 16 000.
 
Общество им. А. Духновича організовалося пузніше, лем 23 марта 1923 рока у Унгварі. Сесе Общество было організовано из ціллю сохраненія традицій Общества св. Василія Великого, котроє возникло ищи у 1864 році, было русофільськым и за період свого существованія было двічі реорганізо­вано. Його основателями были Антоній Бескид, котрый быв губернатором Подкарпатя, Петро Гебей, грекокатоличеськый епископ, Симеон Сабов, каноник, Йосиф Камінський и другі. Первым председателём Общества быв избраный Евменій Сабов (1859-1934), историк літературы, грекокатоличеськый сященник, намістник Угочанського комітата, котрый занимав сись пост до свої смерти. Послі нього председателём став секретарь Общества   Стефан   Фенцик   (1892-1946).   Цілі Общества им. А. Духновича были у даякуй мірі идентичні из цілями Просвіты, айбо осуществити їх хотіли не на украйинськых основах, а на руськых.

 У 1930 роках Общество им. А. Духновича мало уже коло 30 000 членув, читалень было 300. Общество выдавало   свої роботы  по-руськи.  У   1923-1924 роках выдавався „Карпатський Край", затым из 1928   до   1933   рока  -  Карпатський   Світ.   Оба часописы   содержали   діла   читателюв   цінні матеріалы,  айбо  авторами їх у булшости были руські  емігранты,   живущі  у  Празі.   Айбо   слід указати и на разницю межи Обществами - русо­фільським им. А. Духновича и украйнофільськов Просвітов.   У   Обществі   Духновича   состояла демократичеськи мысляща русинська интеліген­ція. А у Просвіті - старші сященники и консерватив-ні елементы.

Третьоє направленіє - націоналноє русинськоє - у 1920-х роках было нібы оттиснуто набук и уси-> лилося лем у конци 20-х рокув. До сих часув літера-торы  писали  на  трьох  языках:   по-руськи,  по-украйинськи и на містному русинському языку. Позад   сього   быв   такый   языковый   хаос,   ош послівоєнна   генерація   (маєся   ввиду   генерація пусля первої Світової войны) ни єден язык не могла добре усвойити. Чехословацькі власти испершу поддержовали як русофільськоє Общество им. А. Духновича, так и украйниофільську Просвіту,   из ціллю розділа русинув и обы пресічи розвитіє єдиної русинської мыслі.  И при тому чехосло­вацьким політикам удалося противопоставити сисі два   направленія   натулько,   ош   русофілы   и украйинофілы даже не читали пресу єден другого,  так што не могли даже оказати даякоє влияніє єден на другого.

Выдающимися поставами русинського языка и културного направленія были Антоній Годинка и Гиядор Стрипський, котрі у сисі рокы дуже внимателно слідили за положенієм русинського народа, формованям його судьбы и дуже много изробили діла його духовного розвитія. Антоній Годинка у 1913 році выдав свою знаму книгу „Утцюзнина, газдувство и прошло сть южно-карпатськых руси­нув", котра затым была переиздана у 2000 році. У нюй знамый ученый писав: „Обы гром ударив у тых предателюв, котрі ввели у заблужденіє русинськый народ. Они были тыми, котрі запалили пекло и обскакали огень. При тому намалёвали "чорта на стіну", котрый затым и появився и перенюс корінных жителюв „у єдну чужу, досі ищи неизвістну державу", то єсть у Чехословакію. Согласно Годинці, русины у 1913 році, сидячи у горячуй смолі, умлівавуть, пахавучи сись запах обіцяного їм рая. И при тому чекавуть вуд них, обы они добрі себе чувствовали, так як у Мадярщині, де они фактично были дома. Кромі того, розпространявуть тото, ош русины освободилися вуд мадярського іга... Айбо їх вудорвали вуд Мадярщины и подчинили чужим властям". По поводу будущности русинув Антоній Годинка майбулшов опасностёв раховав тото, ош каждоє направленіє на Подкарпатю (русофільськоє и украйинофільськоє) составляє свої граматикы, частично їх придумує и хоче достигнути того, обы ушыткі їх розуміли. „Из цілого світа изобралися у шерег братя-словяне и так нас заполонили, ош майже не можеме уже помісти­тися — и каждый на свому языку пише. Так, мы, бідні автономісты — не мавучи автономію — сталисьме настоящим словянськым Вавілоном ... 800 рокув жилисьме, былисьме „угро-россами". А теперь нас кли­čuть „мадяронами" - што за слово якраз тоты, котрі недав­но нас высмійовали у цілому словянському морі. Айбо мы все-таки были".
 
Časť 2 najdete  tu: https://www.rusyn.sk/antonij-hodynka-i-jazykovi-problemy-na-podkarpatu-2/

Др. Йожеф Ботлік
Товмачила Др. Маріанна Лявинец