Antonij Hodynka i jazykovi problemy na Podkarpaťu... (2)

Časť I. najdete tu: https://www.rusyn.sk/antonij-hodynka-i-jazykovi-problemy-na-podkarpatu-1/

Гиядор Стрипський у сво­му пузнішому творчеському періоді у 1930-х роках, перевюв на русинськый язык „Вручаніє". У кунци 1920 рокув середні слої русинського населеня уже розочаровалися у украйинському направленію. По данным окружных кулутурных обществ вуд 1 марта 1929 рока 47,2% было русинськых обществ, число руськых было 28,6 %, украйинськых, 11,6% мадяр-ськых, 2,8% - чехословацькых, .4% - німецькых, 8,4% - змішаных русинсько-мадярськых, вадь русинсько-чехословацькых. По данным 28 децембра 1928 рока націоналный состав културных об­ществ на Подкарпатю отражає идентичну картину:
Читательські кругы - Общество им. А. Духновича - 168, Просвіта - 101, районні - 37, мадяр­ські — 26, чехословацькі — 6, німецькі — 3, иншакі общества - 20. Бібліотеки: Общества Духновича -152, Просвіты - 103, районні - 136, мадярські - 25, чехословацькі — 14, німецькі — 3, иншакі общества — 20. Аматорські театры: Общества Духновича - 79, Просвіты - 43, районні - 29, мадярські - 36, чехо­словацькі — 15, німецькі—6, иншакі — 17.
Музыкалні колективы: Общества Духновича - 24, Просвіты - 9, районні - 1, мадярські - 6, чехо­словацькі - 12, німецькі - 1, иншакі - 4. Хоры: Общества Духновича - 23, Просвіты - 15, районні -19. мадярські - 15, чехословацькі - 27, німецькі - 1, иншакі   -   4.   Разні   міроприятія   у   1928   році:
Обществом Духновича проведено 3151, Просвітов - 718, районными - 649, мадярськыми - 382, чехо-словацькыми — 34, німецькыми — 2. иншакыми — 214. Руководство Общества Духновича у октовбрі 1930 рока остро критиковало украйинофілув, и вуд того часа постоянно возбуждався интерес за націоналні цілі.
 
Общество Духновича тісно сполопрацовало из Автономным Земледільчеськым Союзом, котрым руководив И. Куртяк, из Націоналнов парохійов Карпатороссув и Русинськым Обществом Учите­лей. У 1932 році Общество Духновича зачало выдавати Карпаторусскій Голос, новин­ку, котра вудзеркальовала автономні націоналні русин­ські взгляды и духовноє єдин­ство карпаторусинської интелігенції. Такым образом, на фоні двох вышеуказанных обществ соперничали межи собов два языкові направленія: руськый и украйинськый языки. Сесю ситуцію дуже добре выхосновали чехосло­вацькі власти. Они поддержовали оба направленія, хоть и не знали, котроє окажеся звирьху. Заки русины были заняті бесплодными языковы­ми спорами, на Подкарпатю беспрепяственно йшла чехословакизація. У тот же час, у 1937 році чехословацький отділ народного ошколованя, не знати из якых побужденій, організовав у школах Подкарпатя референдум по языковому вопросу. У ушыткых школах мали голосовати вадь за граматику, составлену председателём Общества Духновича Евменіём Сабовым, вадь за граматику Ивана Панькевича, украйинського емігранта из Галиції. У голосованю побідила граматика Е. Сабова (70%), за украйинську граматику проголосовало лем 15%, а другых 15% совсім не интересовав языковый вопрос. При голосованю отбылося и такоє, ош у началнуй школі родичі голосовали за украйин­ськый язык, а у середнюй - за руськый. Айбо пак чехи обьявили резултаты несерйозными. Хоть Об­щество А. Духновича мало булше членув (майже удвічі), у 1938 році Просвіта натулько усилилася, ош стала влияти на політику Подкарпатя и без­жалостно обращалася из ушыткыми, кто ставав на її пути.
 
У чому криєся успіх украйинської орієнтації? У перепису населеня 1930 рока украйинцями записалося 2355 чоловік. У кунци XIX и у началі  XX столітія украйинофілув представили Калман Жаткович, Августин Волошин и Гиядор Стрипський. У 1918-1920 роках украйинофілы усилилися у перву очередь у Мараморошському комітаті братами Бращайками, Августином Штефаном и особенно поселившимися на Подкарпатю украйинськыми емігрантами. Они у основному дійствовали у учительськых кругах - школа - власть. Они привлекли на свуй бук Августина Волошина, сященника, директора учительської семинарії у Унгварі, тым самым дустали можность воспитовати учительські кругы у свому дусі. Емігрантам удалося достигнути того, ош ошколованя стало отбыватися у украйнському дусі у учительськуй семінарії у Унгварі, у берегувськуй гимназіи, у мукачовськуй торговельнуй школі, у севлюшськуй, иршавськуй, великобычковськуй, раховськуй горожанськых школах. Майспособні студенты стали учитися у Празі на украйинськых факултетах и у иншых чехословацькых высшых школах, де організовали украйинофільські общества. Кромі того, украйинствующі кругы дуже основательно занялися організаційов украйинського двиганя, де языко­вый вопрос быв лем поверхностным. Корінні русины не замітили приготовлені укрйинцями духовні капканы. Они были затягнуті у борьбу, котра была подобна и на теперішню межи Києвом и Москвов.

При руському и украйинському направленях существовало третьоє, так называємоє „русинськоє", вадь „угро-руськоє", представителі котрого хотіли постепенно розвивати свуй язык. Сесе направленя не принимало тоту ситуацію, коли у єднуй и туй же школі на Подкарпатю єден учитель учив по-руськи, а другый по-украйинськи, бо тысячолітньоє сосущестованіє из мадярами не уничтожило у народі їх русинськый язык. Сись язык раховався тоже „руськым", айбо не „московськым", а тим булше - не києвськым. Сесе быв спеціально русинськый язык, на котрому булшость людей розумілася єден из другым, ліпше, ги на языку мовковськых вадь києвськых емігрантув. Перед первов Світовов войнов на свому карпато-русинському языку говорили проповідь попы, а основов языка была азбука А. Волошина. Предвоєнні писателі - угороссы глядали жерела у произведеніях руськых (російськых писателюв). Они обробляли сисі произведенія и так предствляли русинам. Ид украйинськым произведеніям обращалися дуже мало, мож казати майже ньит.
 
Такым образом, на русинськый язык не повлияли ни руськиый, ани украйинськый языкы, бо на ньому говорили и проповідовали греко-католичеські сященники, учили учителі, говорили служащі, селяне. Русины осознавали, ош они мавуть дашто родственноє из руськыми, украйинцями и из поляками. Айбо осознавали и тото, ош так як много столітій они живуть у восточных областях
 
Карпатського Бассейна и у основному позад греко-католичеської віры и геополітичеськи,  економічеськи, културологічно они уже неотділимі вуд латинської духовности. На Подкарпатю, пуд час Чехословакії, позад подогріваємого властями языкового спора, особенноє значеня мало появленіє у началі юнія 1940 рока у Унгварі нової граматикы. Граматику составила лінгвістична комісія под руководством Шандора Ильницького.
Граматика была утверждена у фебруарі под назвов „Граматика угро-руського языка для середных учебных заведений". Выдаватель, правительственный комітет, председателём котрого быв Юлій Марина, 15 юнія 1940 рока загнав 2 екземплара премьєр-міністру из таков примітков, ош... „дав діла обязателного  хоснованя граматики у діло-производстві и ошколованю". Сесе подтвердив у выданому  20   августа  розпоряженію  Жігмонду Перені, правительственный намістник, по котрому вуд 1 септембра, т.е. у 1940-1941 учебному році мож буде хосновати у школах Подкарпатя лем „Грама­тику угро-руського языка". '