Chreščenňa rusynov

Хрещення русинув
Через што, сяткувучи 1025-роковины хрещеня Кийивської Руси, на Закарпаті не хотять видіти, ож сеся земля хрестила ся май скоро на 125 рокув?

Коли у 863 р. патріарх Фотій одрядив сятых руноапостольных Кирила и Методія (на прозьбу князя Ростислава дати го народу «вчителя, котрый бы рудным нашым языком одкрыв нам истинну віру християнську, штобы и другі страны наслідували наш примір»), то, ги доказувуть дакотрі вчені, путь их проходив повздовж Тисы, через Закарпатя. Товды, бизувно, они и похрестили жытелюв края.

За другов версійов хрещеня края вчинило ся май пуздно – коли ученикы солунскых братув, тікавучи од преслідувань у Моравіі, перебрали ся у Болгарськоє царство, од котрому ся односила и наша земля.

Но а представителі тритьоі гіпотезы доводять, ож територія нынішнього Закарпатя хрестила ся лем по хрещеньови Кийивськоі Руси.

Именно на доказы сьоі, тритьоі , гіпотезы операть ся украйинська исторіографія, не мавучи ниякоі дякы видіти перші дві. Любомир БЕЛЕЙ, доктор філологійных наук, знамый у Закарпаті славіст, пише: «Із західноукраїнськими землями пов’язані твердження, за якими св. Кирило й Мефодій принесли християнство на терени історичного Закарпаття. Такі міркування виникли ще наприкінці ХІХ ст. не без впливу великої популярності культу св. Кирила та Мефодія серед сусідніх народів — чехів та словаків, проте в кінці ХХ ст. гіпотезу про християнізацію Закарпаття св. Кирилом та Мефодієм підхопили так звані неорусини, які почали використовувати пропагандистський ресурс цієї гіпотези: мовляв, місцеве автохтонне населення Закарпаття, на відміну від українців, було охрещено св. Кирилом і Мефодієм, а не Володимиром Великим. Як основний аргумент на свою користь вони використовують той факт, що моравська місія Кирила і Мефодія відбувалася на суміжних із сучасним Закарпаттям землях — Моравії й Паннонії, а тому солунські брати охрестили автохтонне населення Закарпаття на більш як 120 років раніше, ніж відбулося хрещення України-Русі.

Хай якою сильною була б спокуса оголосити себе спадкоємцем славних кирило-мефодіївських традицій, проте вона безпорадна перед доказовістю цілої низки фактів. Так, досі не з’ясованим залишається статус державних утворень на теренах сучасного Закарпаття в середині ІХ ст. Не відомо, хто і коли з місцевих князів ухвалив доленосне рішення християнізувати своє князівство та запросив із цією метою Кирила і Мефодія. Костянтин на час свого перебування в Моравії та Паннонії не мав священицького сану, а тому й не міг нікого хрестити. Навіть якщо припустити, що закарпатців охрестив Мефодій, то годі пояснити, як існувала християнська церква на Закарпатті в середині ІХ ст., тобто які священики з якими сакральними книгами та в яких церквах залишилися після хрещення, адже перші висвячені учні Костянтина та Мефодія, а також перші переклади старослов’янською мовою потрапляють на Моравію та Паннонію після смерті св. Кирила.

На Закарпатті, на відміну від Моравії та Паннонії, досі не виявлено жодних слідів християнізації в середині ІХ ст. Переконливо спростовує міф про християнізацію Закарпаття солунськими братами той факт, що на теренах історичного Закарпаття, тобто сучасного Закарпаття та Східної Словаччини, не виявлено жодної глаголичної пам’ятки, а, як відомо, кирило-мефодіївська християнська традиція нерозривно пов’язана саме з глаголичною писемністю. Більше того, 1951-го в м. Михайлівці (Східна Словаччина) було виявлено надгробний камінь князя Пресіана, датований 1060 роком, напис на якому було виконано кирилицею, тобто письмом, нерозривно пов’язаним із святоволодимирівською, а не кирило-мефодіївською християнською традицією.

Заперечення ймовірності християнізації Закарпаття св. Кирилом та Мефодієм аж ніяк не означає, що у другій половині ІХ ст. окремі предки сучасних українців не мали жодних контактів із слов’янами Моравії та Паннонії: передусім завдяки торгівлі вони, очевидно, бували у своїх сусідів, де могли ознайомитися з місцевою християнською традицією (дехто міг навіть і охреститися) і потім популяризувати її серед своїх співплемінників. Однак такі факти не були масовими, тому й автохтонне населення Закарпаття, як й інших українських земель, було охрещено та одержало кириличну писемність завдяки святоволодимирівській традиції».

Нитко бы не спорив из аргументами, наведеными Любомиром Омеляновичом, айбо, обперавучи ся на историчеські факты, авторы «Нарисів історії Закарпаття» пишуть: «Паралельно з болгарським впливом допускаємо і вплив Великої Моравії. У період розквіту Великоморавської держави (правління Святоплута, 871-894 рр.) частина Закарпаття разом з Словаччиною входила до її складу. Межування з такими державами IX ст. , як велика Моравія і Болгарія, що мали високу на той час культуру і політичну організацію, не могло не вплинути на прискорення розвитку Верхнього Потисся (Нариси історії Закарпаття. Том І. Редакційна колегія: проф. І. Гранчак,проф. Е.Балагурі, М.Бабидорич, проф. В.Ілько, проф. І.Поп. Ужгород. 1993. С.48)».

Из написаного ищи у 1993 рокови авторитетными учеными ясно, ож не «моравська місія Костянтина і Мефодія відбувалася на суміжних із сучасним Закарпаттям землях — Моравії й Паннонії», а «…частина Закарпаття разом з Словаччиною входила до її складу», и «Межування з такими державами IX ст., як велика Моравія і Болгарія, що мали високу на той час культуру і політичну організацію, не могло не вплинути на прискорення розвитку Верхнього Потисся». А кить говорити про вплив, то се, у першый шор, – релігія. Тому не бизувно доказувати, же єдна часть страны была християнськов, а друга –обставала ся язычницьков.

«Такі міркування виникли ще наприкінці ХІХ ст.». Се были ныякі не «міркування». Анатолій Кралицький, русинськый писатель 19 сторуча, обперавучи ся на Аноніма, мадярського літописця 12 ст., автора «Gesta Hungarorum», у 1863 рокови у Львові напечатав повість «Князь Лаборець». У повісти автор называть Лаборця правительом християнського града Ужгород, васалом болгарського князя. Пудлеглый християнського правителя, скорше всього, и сам, и народ му были християнами.

«На Закарпатті, на відміну від Моравії та Паннонії, досі не виявлено жодних слідів християнізації в середині ІХ ст.» Йих не є и за період майпуздный, часув Сятого Владимира. Сись факт историкы пояснювуть монгольськым нашестям, котроє изничтожувало всьо на свому пути. Но людська памнять, котра передає из сторуча в сторуча переказы про Мукачовськоє єпископство, про Грушовську монастирську печатню, має и историчеську почву (так ги мали ї міфы про Трою).

За усным церковным преданям, спасавучи ся од преслідувань латинського кліра, пуддержаного моравськым князьом Святополком, ученикы Методія утікали в передгуря Мончула, де коло горы Заневка основали монастирь, што называв ся Заневський або Угольський.

Пудтверджені исторично жытія сятых братув Угринув є тоже фактами на хосен майскорого хрещеня Карпатського края: выходци из Карпатської (Угорськоі) Руси Моисей, Єфрем и Георгій Угрины (прозывку дустали от назвы регіона) были покликані князьом Владимиром діла хрещеня русичув. Доводити, ож браты были мадярами, небизувно, бо сятый Иштван хрестив свою отцюзнину майпуздно (1000 рук), ги браты вже перебрали ся у Кийив.

Непрямым аргументом на хосен майскорого хрещеня Закарпатя є то, ож посячованя владык у майпуздні вікы проходило не у Кийиві, а у Волощині вадь у Сербіі. А се вже традиція, котра выробляла ся не єден день. Кибы посячованя владик спочатку йшло из Востока, то оно бы, бизувно, обстало ся пуздніше. Антоній Годинка писав: «…мукачовські владыкы не в Львові и не в Кієві, но в Молдавії, де… лем сучавська метрополія находила ся, посячовали ся»(Ігор Керча. Словник русинсько-руськый. Том І. ПоліПрінт. Ужгород.2007. С. 409).

Пузднішым аргументом, што до майскорого хрещеня Закарпатя, є Апостольськоє посланіє Папы Римського Иоанна-Павла ІІ при молебньови у Ватиканськуй базиліці по случайови 350-руччя Ужгородськоі Уніі: «Я дуже радый поздоровляти вас, єпископув, сященникув, монахув, котрі суть вірными Візантійськуй Католицькуй Русинськуй Церковли. Вы ся являєте наслідниками євангелізаціі апостолув словян сятых Кирила и Методія». Нитко не буде сважати ся, штодо авторитета Иоанна-Павла ІІ, и, тым булше, говорити , ож тот казав неправду… Бизувно, архівы Ватикана и Константинополя містять май много информациі, штодо вопроса хрещеня нашоі отцюзнины. И они не є такыми заангажоваными, ги московські и кийивські жерела.

И тепирь, в регіоні, котрый хрестив ся майскоро на 125 рокув ги Кийив, йде пудготовка до сяткування хрещеня Кийивськоі Руси. И нитко не видить и не хоче видіти, же ся земля хрестила ся май скоро... Хотя пуд час 13 сесіі Закарпатськоі обласноі рады депутат Євген Жупан и предложив, жебы пуддержати сяткування 1150-руччя хрещеня регіона и пригласили на сято Папу Римського Франциска. Айбо сесі слова, як и вызнаня обласнов радов національности «русин» из прийнятям гімна Закарпатськоі области «Подкарпатские русины», похожі май на бутафорію…

Юрій Шипович

Zdroj: http://transkarpatia.net/transcarpathia/our-news/17433-hreschennya-rusinuv.html