Dialóg medzi kultúrami

Uplynulo 40 rokov od dňa úmrtia známeho insitného lemkovského umelca Epifana Drovňjaka (Nikifora Krynyckoho)
(1895-1968)

У каждої русинької діаспоры Европы є свої будителі, вызначні дїятелі, герої и художники. У Мадярщині такым быв Антоній Годинка, у Словакіи - Енді Варгола, а у Польші - Епіфан Дровняк. Про то, ким быв Епіфан Дровняк (Никыфор) у Мадярщині мало ко знає. Сись рук Европейська Унія проводить под слогеном "Діалог межи культурами".

Діла нас, русинув, то є дуже актуальное темов, бо мы живеме усяде по світу и єсьме неотдїль-нов частинов многых великих націй Европы. Позад сього діла русинов сись слоген має свій своєродньш дуалізм: з єдного боку то є діалог межи державами, де живуть русины, а з другого то є и діалог межи нами, русинами, бо дякувучи многым историчным причинам, позад котрых мы ся розсіяли по світу, кажда русинська діаспора у Европі має "свою"русинську культуру (свуй варіант).

Се є діла нас дуже важнов пригодов, бо дякувучи Европськуй Уній велика часть русинув вказалася у єднуй державі. Се дає нам змогу свободно ся общати из нашими братами-русинами у Европі, бульше познати культуру єден одного, обмінятися своїми гадками, давати єден другому совіти и уєдно беречи свою культуру. У послідні часы проводиться все бульше й бульше такых програм, де маєме змогу стрітитися, побзира-ти й указати єден другому свої культурні цінності, новинки. Сього року одбывся V. Ме-жинародні Бієнале Русинської и Лемківської культуры у Криниці у Польші. Се є едным из такых свят, де проходять "діалогы" межи русинськыми культурами. Каждое русинськоє и лемківськоє свято, котроє ся одбывать у Криниці, начинаться из панихіды коло гроба Епіфана Дровняка (Никыфора) - извісного представителя наївного малярства.

Епіфан Дровняк (Никыфор) родився 21 мая 1895 у містечку Криниця, де тогды проживало бульше ги 90% лемкув. Його мати (Євдокія Дровняк) была німов и робила служанков у Криницьких панзїонах, у богатых ґаздув. Коли ся народив хворый хлопчик, то парох дав йому имня Епіфаній (25 мая день св. Епіфана), айбо позад того, што сесе имня екзотичноє и не є милозвучным, малого сирохмана зачали называти Никыфором. Вун рус собі у Криничому селі, недалеко вуд грекокатолицької церкви. Ошколовання мусив лишити, бо дуже тяжко му ся давала наука. Ходив по разных роботах, заробляв собі на хліб. Не позивавучи на тото, што Никыфор писати ся навчив докус кешервешно, вун из раннего дїтства любить малёвати. Спершу вун малёвав ґрифликом на дошці, пак церузов на маленькых папірчиках од циґаретликув, чоколады и т.п. За сись дар криничани іронічно прозвали го Матейком. Завто ош вун быв мало чудным (чудно говорив, мав великі чудні уха) його усяде попихали. Позад сього вун май ліпше любив быти у церкви. И у тых часах вун малює себе коло святых, себе у епископськуй митрі, або на поднебеснуй хмарі.

Из зимы 1931 рока бідованням и жебратству Никыфора приходить кониць, и його доля ся змінять. Вун знакомиться из лембергськым маляром Романом Турином, котрый пригортать го до себе и помагать му матеріально. Враженый картинами Никыфора, пан Роман дораховав дати його картины до паризької ґалереї Leon Маrsеillе на выставку украшськых, французькых и італійськых художникув, што ся одбыла у новембру 1932. Так спершу картины Никыфора потрафили у Париж. Пусля сеї выставки його вызнавуть як яскравого представника наївного малярства, приймавуть го до плеяды світових художникув. У сись час творчеством Епіфана Дровняка заінтересо-вуеся польськый художник Єжи Вольф, и у 1938 році вун опубліковує у часописі Агкасгу нарис "Маляр наївного реалізму в Польщі. Никыфор", дякувучи котрому Никыфора причислили до худож-никув світового уровня. Айбо карієрі художника-самоука заважає война, а пак горезвісна акція Вісла, и Никыфору у 1947 році доводиться розділити долю усіх лемкув у Польші. Чотири разы його висилали до Щецина, а вун усе ся вертав. Піши, 700 кілометрів йшов, обы ся вернути на родну землю. Пак дораховали змінити йому національність й имня Ян и фамілію Никыфор, и так го поляцы лишили, (у урядах його называли просто Нікіфор Криницький).

У 1949 році у Варшаві одкрыто персональну выставку "Выставка художніх робіт Яна Нікіфора з Криниці". Айбо його слава приходить аж у 1959 році на вьютавці у Парижі в галереї Diny Vierny. Пусля сёго вун выставляєся у Амстердамі, де його малёваный світ родом из карпатської землі находить почесное місто коло картин Ван Ґога, Шагала. У сьому ж році вун выставляеся и в Бруселі, Лєжі - там уєдно из роботами Руссо. Вун достає много заказув на картины и ікони, його картины купувуть знамі европські ґалереї. У 1960 році вун має выставку у Гайфі и Єрусалимі, а у 1961 році у Франкфурті, Баден-Бадені, Гановері, Базилeї. Пузнїше у Римі, Відню, Чікаґо, Швейцарія, Лондоні и у многих других державах. У 60-ті рокы вун мав вшытко: славу, узнання, велику суму грошей, авто, телевізор, айбо коло того быв дуже хворым.

Восени 1968 рока Никыфор їде у село Фолуш, де у місному санаторію лічиться од туберкулёза, айбо хворота прогресує и 10 октовбра Никыфор - Епіфан Дровняк - Матейко - Ян Нікіфор - Никыфор Криницький - умерає. Єдну из послїдніх своїх картин художник подписав "Найсвятіший Никыфор". Душа Никыфора была аскетичное, выповнена радостёв и болем, така, як душа каждого лемка, русина. Його малярство отличавуть декоративнов виразностю рисунка, тонким чувством колорита, ритмічностю, контрастностю цвітїв. Вун малевав по памняти, вун быв проектантом своїх міст. Май характерні його темы, то: іконы, церквы, сільська и варышська архітектура.

Доля Никыфора лягла у основу сценарія фільма знамого польського режисера Кшиштофа Краузе "Мій Никыфор", котрьтй у 2005 році на межинародному кінофестивалі у Чехії Карловї Вари достав три приза єден з них Ґран-Прї.

Сього рока у октовбрі одбудеся 40 рокув из того часа, як помер звісньїй русинськый художник из Лемківщины Никыфор Криничанськый.

Илона Андрашко