Gubernator Podkarpaskoji Rusi Konstantin Grabar - borec za rovnopravije rusynuv

Константин Грабарь быв опреділяющов личностью на протяженіи тых чотырьох рокув, коли Подкарпатя было прикапчано ид Чехословакіи. У сись період было изобіліє шилияких обіщаній, даных и гамішных політичных інтриг. Айбо губернатор боровся майже як Дон Кихот до конця за автономію Подкарпатськоі Руси (котра за період Чехословацькоі Республіки была лем віртуальнов), боровся за національно-народный суверенитет. Айбо при сьому (може иппен и позад сього), його имня ледве споминавуть у историчеськых книгах (а совітські и постсовітські авторы - исключительно лем из негативным натиском). Діла того, обысьме порозуміли єго роль и приблизили ся ид пониманію єго личности, мусай познати и спередущі событія.

Австрійсько-Мадярська монархія розпалася у послідіні місяці Первоі Світовоі войны, на її руинах возникла Мадярська Республіка, пак диктатура пролетаріата на полі рішеня національных вопросув. Діла русинського населеня на основі X. Народного Закона 1918 рока создали автономну територію - Руську Крайну, де містні власти (самосправы) дустали повну автономію, за исключенієм вонкашных, фінансовых и войськовых справ. Інвазіи проти Мадярщины у тот час не дали можность практичного проява автономіи. Позад галичськых, румунськых и чеських соперникув, дякувучи активности Масарика и Бенеша (як сформулёвав Ференц Фейто: два гения пропаганды) — Прага стала побідителем.

10 септембра 1919 рока подписаный у Сен-Жермені (Saint-German-en-Lay) договор, а именно I./10 пункт защиты меншиновых интересув гарантовав, ош на русинськых територіях Чехословакіи Подкарпатська Русь дустане автономію из майшироков правовов базов, из отдільным созывом депутатув територіи, из назначеным губернатором, из избранными председами и чиновничым аппаратом, и при тому, кидь сесе вшытко не воплотиться, то русины звернуться ид Совіту Національностей на основаніи єго основного статута (14 пункт), де говориться, ош отступленя от реалізаціи си положень будуть кваліфіковати як межинародный спорный вопрос.

Айбо сись гарант Совіта Національностей доста ліцемірный. Вун не дає отвіт на вопрос - чому русинськый народ не кваліфікуєся як державо-творный народ, чому Прага назначає губератора, и чому сесе вшытко оцінявуть як вопрос меншиновый у Русинсько?

Сисі противорічія уже у первых днях самоорганізаціи привели ид конфлікту. Позад того, ош дякувучи великому влиянію русинськых емігрантув и дякувучи личному влиянію президента Вільсона, Подкарпатя, як автономна теріторія прикапчался ид Чехословакіи, то само собов, было рішено, ош первым губернатором Подкарпатськоі Руси став Григорій Жаткович. Вун ся намагав воплотити обіщану автономію. Айбо Едуард Бенеш заявив, ош Подкарпатя ищи не докус дозріло ид автономіи. Основнов проблемов Григорія Жатковича было то, ош на отміну от заключеных у мирному договорі и занесеному у Конституціи (ош гатары територіи сігают до Попрада), пражські власти установили демаркаційну лінію май на восток от теперішньоі словацько-украйинськоі границі и сим улишили многі тысячі русинув уд автономіи. Ош які сесе заключає у собі опасно сті, говорить статистика: число словацькых русинув уменшилося до четверти. Изгядователь сьоі теми Иштван Товт подводить, ош Жаткович посылався неоднократно на дані обіщанія президента Чехословацькоі Республіки. Григорій Жаткович, пусля неприятного періода вернувся у США, а територія Подкарпатськоі Руси попала под пряму юрисдікцію Праги. Скоро у сисі часы на Подкарпатя поселилося дуже значительноє число, булше ги 10 тысяч урядникув и адміністраторув, діла того, обы обеспечити функціи фунгованя и управліня. Йсе была класична колонізаторська окупація, а на її газдувські послідствія вернемеся мало дале. Чеський шовінізм не признавав существа словацького народа, словацького языка, относився ид ньому, ги діалекту чеського языка. Так при сьому што годні были чекати от них русины?

Пусля куртого інтеррегнума у 1923 році, губернатором Подкарпатськоі Руси назначили Антонія Бескида, котрый межи 1910и1918 роками быв членом Малярського Парламента, як депутат католичеськоі партіи. Пусля Первоі Світовоі войны у Пряшевськуй Народнуй Раді выступав проти украйинофільськых намагань и подпоровав галичанські русофільські направленія.

Прочесько настроєна Пряшевська Народна Рада избрала Антонія Бескида у состав делегаціи на Парижську мирну конференцію, айбо вун лично на ній участіє не прийняв. Пусля сього быв председов обьєдиненоі Русинськоі Народноі Рады. Пусля 1920 рока вун создав руський народный Банк, котрый незадовго обьєдинився из Подкарпатськым Банком. Итак, ставши из директора банка губернатором Подкарпатськоі Руси, вун, по сути, без нияких условій перебрав власть. Замістителем губернатора став Антонін Россінал, котрый росполагав серйозным професіональным опытом и робив у высших чинах государственного урядництва ищи за часув монархіи. Будучи центристом, представляв интересы Праги, айбо як заміститель губернатора, изробив дуже много діла процеса консолідаціи Подкарпатя, на полі розвоя газдувства, сообщеня и инфраструктуры. По суті вун руководив теріторійов аж до 1937 рока.

Пуд межинародным натиском пражським властям мусай было штось робити у сьому положе-ню. Так, 16 марта 1924 рока на Подкарпаті провели теріториальні выборы. Айбо дальші крокы у направленіи законности Прага не изробила. Позад пасивности губернатора територійов по сути управляли три жупаны (свого рода главні ішпаны), котрі як диктаторы проводили ушыткі указанія Праги. Діла того, обы сесе положеня было ищи майочевидным, обьєдинили у єдну велику жупу, ушыткі до тих пор фунгуючі жупы (Унг, Бережська и Мараморошська). При сьому готовилася нова реформа урядництва и закон про хоснованя языкув, котрі вели ид деградаціи автономіи. Айбо непозиравучи на йсе, русинські партіи приставали держатися обіщаній мирноі конференціи. У них говорилося про гатары аж до Попрада, котрі як виділи сьме защищала демаркаційна лінія по ходу штреки Унгвар-Чоп.

У сись час губернатор Антоній Бескид заявив у Празі, ош условія автономіи Подкарпатськоі Руси осуществлялися на 100%. Айбо, мож уповісти, ош значимость територіи уменшилася. Прага ввела дискриминативні акціи у газдувстві, ввела серйозне мыто на русинську продукцію. То было майже символичным, ош файноі кваліты мужієвське вино продавали дороже, ги недобрі чеські вина.

Завто не мож было чудоватися тому, ош продукція на душу населеня составила лем 1/6 у поруняню из продуктивностью чеськых и моравськых відикув. Подкарпатська Русь мала роль настоящоі колоніи у представленіи Праги. Из Подкарпатськоі Руси вывозили ліс и другі сырі продукты по сміхотворным цінам, а русинськоє населеня жило у невообразимуй бідноті. Йсе ушытко усугубив світовый кризис. Айбо єдного дня русинські депутаты дуркнули на стол парламента у Празі русинськым хлібом, котрый пекли из желудів, из коры дуба, из кендеричаных огрызкув и из отрубов и быв такым твердым, ги камінь. Сись хліб іли на Верховині, пусля того, як го дорбе мочили у воді. Сись скандал розтрубили по світу медіи, и у протест сього стали Людвіг Ренн и Джодж Гамільтон.

Губернатор Антоній Бескид пусля кунця світовоі кризы пушов из земного бытія у 1933 році. Настав новый інтеррегнум. У фебруарі 1935 рока на пост губернатора назначили популярного банкира (у сьому послідователя Антонія Бескида) и многима любимого - Константина Грабаря.

За єго славнозвістність говорить и тот факт, ош кидь вун ишов из свого міста роботы у ресторан Корону, то єго переставали многі цімборы и обращалися ид нему як - Костю бачі.

Константин Грабарь родився 15 августа 1877 рока у селі Чертеж. Начальну школу и гимназію закончив у Ужгороді (1895 р.). З помочу епископа Юлія Фірцака богословіє изучав у духовнуй семінаріи у Естергомі (1895-1898). У 1901 році женився на доньці Велико-лучківського сященника Елизаветі Бачинськуй. Быв рукоположеный у 1901 році, служив греко-католичеськым сященником у селах Великі Лучки (1901-1908), Дубровка (1908-1921). У децембрі 1918 рока, коли мадярський уряд Мигаля Карої выдав так званый Закон про Руську Крайну, Константина Грабаря выбрали депутатом первого сойма „Руськой Крайны" (фебруар 1919 рока) - йсе было началом єго політичної карьєры. Вун ініційовав отказ депутатув начати роботу созваного Сойма до тых пор, доки Будапешт не оприділить гатары автономної провінції. Пусля комуністичеського переворота у Мадярщині, вун перейшов на прочехословацькі позиції, став членом правліня Центральної Руської Народної Рады (ЦРНР). Вун принимав участіє у выработці и приняті рішеня про прикапчаня Подкарпатської Руси ид Чехословакії (8.05.1919), быв членом делегації ЦРНР, котра привезла сесе рішеня у Прагу (май 1919 рока). У 1921 році лишив церковну карьєру, перебрався у Ужгород. Перейшов ид аграрної партії (1925-1938 рр.), котра правила у тот час. Подкапчався ид газдувському животу края, став директором Подкарпатського Банка (1921-1928 рр.), членом варошської рады Ужгорода (1923), а пак став старостов (мером) Ужгорода (1933-1935). У 1931 році К. Грабаря выбрали старостов Ужгорода на другу рату. Иппен у сисі часи у Ужгороді завершили будовати новый район Галачово, провели каналізацію и водопровод, открыли аеропорт и др. будовы. Дякувучи подпорі аграрної партії, Константин Грабарь быв назначений третім губернатором Подкарпатської Руси (1935-1938).

Константин Грабарь многому ся научив на опыті своих предшественникув. Тому вун приняв сись пост лем из розширеням юридичеських прав поста губернатора Подкарпатськоі Руси. Каждодневну практичну роботу вун бізовав на Державноє Урядництво, а именно на єго директора, уже провіреного А. Росіпала. Вун не мішався у борьбу русофілів, украінофілів, угроросув, мадярув и жидув, не подпоровав внутрішні коаліціи и зато доста скоро утратив популярность у політич-ных кругах. Вун раховав майважнов задачов -добитися воплощенія повноі автономіи русинув. Вун раховав себе независимым главов державы міністеріального устройства. Єго назначили на пост губернатора Подкарпатськоі Руси 15 фебруара 1935 рока, и 21 марта вун дав присягу. Уже пуд час сього вун не вернувся без результута. Вун достиг того, ош пуд час державных свят, авадь пуд час другых сяточных событій попри чехословацького гимна мавуть исполняти и русинськый гимн. У маю уже сам Бенеш заявив, ош автономію Подкарпатськоі Руси уже не мож дале оттіговати, бо уже ниє преград діла выпровадженя приказув мирноі конференціи и Конституціи.

Айбо чому став таким позволительным чеський політик? Ко знав майсерйозно положеня, тот знав, ош сесе непрямоє обіщаніє - ліцемірство. Иппен єден из председ союза мадярськых партій Павел Рац, писатель-новеліст так писав у новинці „Kárpáti Magyar Hírlap" у 12 номері (юлій): „Вопрос рішеня автономіи Подкарпатськоі Руси тісно сплетеный из упорядкованям западных границь Подкарпатя, бо так не ушытко єдно, ош автономія Подкарпатськоі Руси сігат лем до рікы Уж, авадь аж до долины Попрада. У тому, ош сися позволительна політична ситуація годна была взникнути, сыграло роль и то, ош на місто устранившогося Масарика избрали на пост президента республіки - Бенеша, а пост премьєр-міністра занимав и надале Мілан Годжа. Тот самый Мілан Годжа, котрый уже у часы монархіи быв значимов личностьов. Пусля розпада вун став Будапештськы