Istoryčňi fakty ta dokumenty Rusyňskoji marky (1)

Історичні факти та документи РУСИНСЬКОЇ МАРКИ

М. Ликицарський. Історик Олександр Галенко здивований, чому русинів згадують документи аж в Австрії, але зовсім ніхто не згадує хоть щось українське аж ...до австрійського Лінца, де формувався австріяками... молодий русинофобський проект українства.
(О. Галенко свою замовну спробу знеславити історію підкарпатських русинів подав в публікації “РУТЕНСЬКА МАРКА ЗА ДЖЕРЕЛАМИ IX - XII СТ.»).
http://rusin.forum24.ru/?1-5-0-00000105-000-0-0-1359571891

Є велика проблема в українських горе істориків-писаків, що на замовлення пишуть історію України, разом з американським “русином” Магочієм. Адже їх змусили вигадувати міфи, такі як наприклад, «Аскольдовий похід на Константинополь в 860 році” і його міфічне ніким не доведене “перше хрещення Руси”. Як могли ці двоє людей “не княжого роду” прибути в Київ в 862 році, а двома роками раніше вже напасти на Царьград? Ніякого походу в 860 році з Києва не було і не могло бути. Ніякого першого хрещення також не було. НЕМА ЖОДНОГО ДОКУМЕНТУ! Але є беді, гавроші, балеги...

В українських істориків, типу бедівського маразму, яких змушують писати ТАКОЖ І антируснські публікації, та вигадувати нісенітниці, є також чимало проблем. Це, зокрема, явні, ясні, однозначні, ніким крім українців не відкидані, історичні факти та документи про існування народу РУСИНІВ-РУТЕНІВ та РУСИНСЬКОЇ МАРКИ-ДЕРЖАВИ РУСИНІВ в до київський період. Тобто, РУСИНИ і їх державність існувала задовго до того, як міфічні втікачі - “не князі” з Новгорода, Аскольд та Дір, явилися в 862 році в Києві, де найнялися (напросилися) до хазарів правити цим малим селом Самбатасом-Києвом в якості “князів”.

О.Галенко, якому випала задача - писати антирусинські публікації, визнає, що ще словак Адам Коллар у книжці "...promemoria de ortu, progressu et in Hungaria incolatu gentis Ruthenicae" ("Смиренна довідка про місце, поступ та проживання в Угорщині народу руського") випущеній 1749 р. ясно довів, що «русини (русени-рутени) поселилися в басейні Дунаю вже на початку християнської ери: у VI ст. ними було засновано Мукачівську єпархію, а самі русини прийняли хрещення від Кирила та Мефодія у IX ст., коли в них уже існувало власне незалежне русинське князівство». Колларові ідеї підтвердили місцеві русинські церковні діячі Іоанікій Базилович, Данило Бабило, Іоан Пастелій, які написали історію русинів та історію греко-католицької єпархії. Ці праці давно заклали підвалини русинської історіографії Карпатської Руси, лиш мала частина якої є сьогоднішнє (фактично, Сталіним створене в складі СРСР) Закарпаття. Викладена в них наукова аргументація 150 років тому не піддавался сумніву ні чехами, ні словаками, ні мадярами, ні румунами, а ні поляками. Тобто, сусіди русинів органічно бачать їх в свої історії.

А коли відбулася анексія Сталіним території русинів в 1946 році і приходу сюди радянських комуністів-українців (вчителів, журналістів, партійних працівників), тоді й отримали українсько-радянські колоністи задачу: анексовану територію ввести любим способом в “радянську” історію і видати за “споконвічні українські землі”, а русинів рахувати за українців. Саме галичани та українці вирішили довести всьому світу, що русинів не було, нема і вже не буде. І О.Галенко шкодує, що «з поширенням ідей націоналізму на зламі XVIII та XIX ст. згадка про рутенів (вже тоді, до появи власне українства, ред.) почала ставати доказом існування нації» русинської, а не пізніше придуманої австрійцями та поляками - української. Пише він це з докором русинам так, що складється враження що це не науковий дослідник, а український замовний писака-фантаст. Отже, Олександр Галенко в замовній антирусинській публікації “РУТЕНСЬКА МАРКА ЗА ДЖЕРЕЛАМИ IX - XII СТ” виявив каменярський талант міфотворчості.

Галенко спробував йти напролом і заявив, що «присутність у Закарпатті етнічної спільноти, яка ідентифікує себе як русини, є фактом, що прямо відбиває (чи добиває ?!) поширення на цей регіон влади саме київських князів». Але доказів цьому не привів. У світлі відсутності доказів перебування Закарпаття під владою Києва, Галенко, як і сталінські історики після 1945 року, насильно відносить цей регіон в склад Давньої Русі уже в кінці X - XI ст., від якої для неї самої майже не збереглося документів. Хоч співають націоналісти, що Україна від Сяну до Дону. Всі т.н. Літописи — це монаші творіння 12 віку. Однак, Галенко, не бажаючи цього, побічно визнає, що русинів в Києві не було до Хрещення в 988 році, «оскільки процес асиміляції варязьких еліт, що служив передумовою поширення руської ідентичності на слов'ян, розпочався лише після прийняття християнства». Тобто, за Галенком, русини Карпатської Русі обрусинили полянський Київ після його Хрещення в 988 р., засіявши тут рускість, перейшли в українців.

Не взираючи на відсутність фактів, Галенко пише: «Коротко кажучи, історичне ім'я Русинів у населення Закарпаття, що ототожнює себе із слов'янами, і відсутність у їхньому середовищі конкуруючих самоназв означає тільки одне (для Галенка, ред.) — спільність перебування з предками українців в одній державі Русь». Але згадана “спільність” перебування русинів з українцями навіть в СРСР-УРСР не змінила національності та мови русинів. Знову й знову не наводячи фактів чи документів, Галенко робить свій замовний висновок: “Посилання на існування окремої держави в предків теперішніх русинів Закарпаття, що називалася "рутенською маркою-країною", суперечить змісту історичних джерел». Ось і все! Галенко виніс суд над русинами, залишивши їм один вихід: стати гноєм для другої нації -української.
Згадуючи відомості з "Житія Конрада, архиепископа Зальцбурзького"(Vita Chunradi Archiepiscopi Salisburgiensis), що написаний близько 1177 pоку, Галенко не може приховати епізод, в якому повідомляється про посилання посла до угорського короля, що тоді перебував у своєму королівстві у "Марці-державі русинів-рутенів" ("Мarchia Ruthenorum"). У Гільдесгаймських Анналах (AnnalesHildesheim-enses), створених у середині XI ст., під роком 1031 також згадано, що померлий Генріх, син угорського короля Стефана Святого (997 - 1038), носив титул князя русів-русинів (точніше: dux Ruizorum). Галенко тут викривляється, що, “незважаючи на різний час створення, різницю термінів (Ruizorum та Ruthenorum) та інші розбіжності, які потребували аргументованих узгоджень, ці дві згадки (про державу русинів, ред.) послужили підставою для припущення (??) про існування в Угорському королівстві окремої територіально-адміністративної одиниці для русинів Закарпаття». У Галенка відсутнє розуміння, що Закарпаття тоді не було, а етнічні землі русинів простягалися до провінції Норіка, до Зальцбурга (нині Австрія), а значить, русинів германці іменували Ruizorum, а латинники — Ruthenorum. Галенко з болем заявляє, що “на це припущення як на обгрунтований висновок часто посилалися русини у наукових та політичних дискусіях, що точилися понад два з половиною століття на Карпатській Русі (Закарпатті з 1946 року). Однак, -пише він, - з'ясування питання, чим же насправді була оця "Русинська Марка", затрималося до цього часу», аж поки не взялися за неї «вчені” галенко-українці по завданню партії більшовиків та галицьких нацистів-донцовців, щоб довести світу — "Русинської Марки" не було.

«Отак, спираючись лише на дві згадочки та прикриваючись авторитетом попередніх учасників дискусії, -пише Галенко, - територію "Русинська Марка" уже стало звично ідентифікувати з Карпатською Руссю та Потиссям, припускати, що ця територія мала якісь привілеї у складі Угорщини, зокрема власну адміністрацію на чолі з князями, і свободу від контролю з боку угорських єпископів”. Галенко гнівно піддав критиці і найновіші русинські наукові дослідження “Нариси історії Закарпаття”. - Т. I (з найдавніших часів до 1918 року) /За редакцієї І. Гранчак та ін. - Ужгород: Ужгородський держуніверситет, Інститут карпатознавства, 1993. - С. 54.). Чи не з подачі “галенків” Інститут карпатознавства закрили, а замість нього відкрили новий прямо антирусинський розсадник українських міфів.

О. Галенко визнає за факт, що «О. Пріцак у своїй студії про походження назви "Русь" уже довів спорідненість русинських термінів Ruth- та Ruiz-», які вживаються в історичних русинських документах у термінах Мarchia Ruthenorum та dux Ruizorum, та у згадуваних у вищеназваних двох повідомленнях. Перший був латинізованою, а другий - південно-німецькою формою одного й того самого терміна "Русин" а не просто “РУС”, чи “РОС”. Але Галенко йде на явну неправду, коли робить фальшиві висновки, посилаючись на інших авторів, що нібито ці терміни означали лиш «воєнно-торгівельну компанію фрізів та (лиш власне) варягів і в IX ст. що прив'язала назву Русь (Київську) до Східної Європи». Тут Галенко сам себе висік, бо згадки про Русь Київську появиться набагато пізніше і не було потреби робити вигадані галенками “привязки” майбутнього хазарського Самбатаса-Києва до Центра Європи. Так О. Галенко ясні повідомлення про "Русинську Марку"- державу русинів-рутенів з «Житія Конрада Зальцбурзького» та про титул "князя марки-держави русинів" Генріха, сина угорського короля Стефана Святого (997 — 1038)» споганив під себе.

Існує ще одне джерело, яке привів О. Галенко, в якому також говориться про "Русиньку Марку". У грамоті східно-франкського короля Людовіка Німецького 16 червня 863 р. про підтвердження права на земельні володіння Альтаїхському монастирю (між Регенсбургом та Пассау), згадується русинська адміністративна одиниця Ruzaramarcha (Русара Марка): «господин і дідо наш Карп дав дозвіл своїм підданим для примноження майна церков Божих займати землю у Паннонії і отримувати її за заповітом... Були ж у володінні названого монастиря певні місця, звані Скалькобах, [а саме] як тече струмок — то по його західному боці усе [що знаходиться] у Дагодеосмарці (Dagodeosmarchaj, і посхідному долу -усе [що знаходиться]у Русара Марці (Ruzaramarc-ha), а також у місцевості, званій Цідаларібах (Cidalaribach), що у лісі річки Емс і вміщується між Дунаєм та Іббсом...».

Ми вже згадували, що О.Галенка мучить питання, як це якісь ще “Русинські Марки” були за межами нинішнього Закарпаття, бо не розуміє і не хоче знати, що розселення русинів в 8-10 віках були далеко ширшими і більшими від сьогоднішніх. Тому й пише, що нібито “розміщення цієї ("Русинської Марки") території за даним джерелом було набагато західніше від сучасного Закарпаття. Назви річок, перераховані | у цьому уривку безсумнівно вказують на правий берег Дунаю у його верхів'ях, від сучасного німецького міста Пассау та річкоюТибс, що впадає у Дунай за 60 км нижче австрійського міста Лінц. Це були найсхідніші землі імперії. В такому разі постає питання про те, хто міг виступати під назвою русів та рутенів так далеко від Русі (майбутньої київської)?». Тільки РУСИНИ! О. Галенко міг би й сам догадатися про відповідь на своє запитання, але в такому разі не виконав би замовлення націоналістичної антирусинської влади.
«Баварський географ» - «Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»

Є ще одне джерело, яке О. Галенко не приводить. Це «Баварський географ» – в науці умовна назва пам'ятника, в рукописі «Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii» («Опис градов и областей до сіверу від Дунаю»). Текст зберігся в єдиному спискові IX в. (Muenchen, die Bayerische Staatsbibliothek, Clm 560. Fol. 149v-150r) в складі збірника ІХ-ХІ вв., чим і має назву «Баварський географ» XI в.. хоч сам текст з ІХ віку.

Istoryčňi fakty ta dokumenty Rusyňskoji marky (2) najdete tu: http://www.rusyn.sk/index.php?ID=8209&l=sk

Анатолий Сава

Zdroj:
http://rusin.forum24.ru/?1-5-0-00000105-000-0-0-1359571891