Ivan Pop: ADOLF DOBRJANSKÝ

Статтю українською мовою ви знайдете TYT:  

DOBRJANSKÝ Adolf (Dobrjanskij, pseudonym A. I. Witsch, K. Lomenský) DOBRJANSKÝ Adolf (Dobrjanskij, pseudonym A. I. Witsch, K. Lomenský) (*18.12.1817 Rudlov, dnes Slo­vensko -  †19. 3.1901, Innsbruck, Rakousko, pohřben v Čertižném, okr. Medzilaborce), významný rusínský politik, vůdčí osobnost rusínského národního obro­zení. Studoval na gymnáziu v Levoči, Rožňavě, Miškolci, dokončil v Levoči, filozofii v Košicích, dokončil v Egeru (1833-34), právo v Egeru (1835-36). V letech 1836-40 studoval na Banské a technické akademii v Banské Šťavnici, ro­ku 1847 absolvoval vysoké technické inženýrské učení ve Vídni. V letech 1842-46 vedoucí báňský úředník ve Vindšachtě u Banské Šťavnice. Zajímal se o slovenský národní život, podporoval cíle štúrovského hnutí, spolupracoval s J. M. Hurbanem, A. Radlinským. Za svého pobytu v Čechách 1846-48 se seznámil osobně s E Palac­kým, K. Havlíčkem-Borovským, F. L. Riegerem. Sdílel jejich austroslavistickou koncepci a představy o federalizaci Rakouska. Zároveň byl silně nakloněn ideji slovanské vzájemnosti a rusofilství. Po vypuknutí revoluce 1848 se vrátil do Banské Šťavnice, kde kandidoval ve volbách do uherského sněmu. Avšak poslanci uherského sněmu odmítli uznat jeho mandát a obvinili ho ze šíření panslavismu.

Dobrjanský se uchýlil na východní Slovensko a hned se stal vůdčí osobností skupiny rusínských intelektuálů, která se snažila vypracovat národní program Rusínů Uherska v revoluci 1848-49. A. Dobrjanský si byl vědom slabosti postavení Rusínů v Uhrách, jejich rozpolcenosti. Skupina A. Dobrjanského vypracovala vlastní politický program: sjednoce­ní Rusínů Uherské Rusi, východní Haliče a Bukoviny v jednu provincii v rámci habsburské monarchie. Tento program byl v plném souladu s koncepcí austroslavismu, předpokládal dominující politickou úlohu dynastie v reformovaném státě, který poskytne všem národům jejich práva, a tím si zaručí jejich loajalitu. A. Dobrjanský předpokládal, že pro svůj program najde plnou podporu u císařského dvoru.
    
Plán vytvoření rusínské provincie z části území Uher, Haliče a Bukoviny podle představ jeho autora byl vážnou ranou pro hlavního rivala Vídně v té době - maďarskou revoluční vládu. O tomto programu byla informována i Holovna Rus'ka Rada ve Lvově. 29. ledna 1849 A. Dobrjanský v čele delegace „uherských Rusínů" přijel do Vídně. Na audienci u dvoru odevzdal pro panovníka Františka Josefa I. memorandum O sjednocení ruských korunních zemí do jednoho administrativně politického celku. Dynastie byla v těžké situaci, potřebovala jakoukoliv podporu, proto se rusínské delegaci dostalo kladné odpovědi. Po návratu do Prešova A. Dobrjanský a jeho skupina sestavili zvláštní memorandum, určené pro haličskou Holovnu Rusku Radu. Memorandum obsahovalo plán odtržení Podkarpatské (Uherské) Rusi od Uherského království a její sjednocení s Haličskou Rusí a Bukovinou v jednu korunní provincii. A. Dobrjanský odjel do Lvova, doručil memorandum tamějším činitelům národního hnutí a jednal s nimi o dalším postupu na cestě ke sjednocení. V dubnu 1849 se A. Dobrjanský vrátil ze Lvova do Vídně, aby u císaře nebo vjeho blízkém okolí mohl projednat otázku vytvoření jednotné rusínské provincie. Vídeňský dvůr a vládní místa byly ale už zaneprázdněny přípravou rozhodujícího úderu proti Uhrám a o rusínskou věc ztratily zcela zájem. Vytvoření rusínské provincie bylo zamítnuto „ze státních zájmů". Bylo vlastně v protikladu s centralizačními zásadami oktrojované ústavy. Dobrjanský pochopil situaci a svůj plán už dále neprosazoval. V květnu dostal nabídku od rakouského mi­nistra vnitra Alexandra Bacha, aby se stal císařským komisařem ve štábu ruské armády směřující do Uher. Dobrjanský nabídku přijal. 13. července byl jmenován rakouským císařským civilním komisarem u štábu ruského generála T. Růdigera. Po ukončení svého působení v ruském štábu byl jmenován nejvyšším komisařem segedinského okruhu.

Začátkem října se vrátil do Prešova. Aktivizovat činnost své skupiny a začal připravovat další jednání ve Vídni ve věci zřízení rusínské provincie a uznání Rusínů jako svébytného národa. Aktivizace této skupiny byla podporována z Vídně. Dobrjanský věděl o centralizačních náladách ve Vídni, proto se vzdal myšlenky na zřízení jednotné rakouské rusínské provincie na území Haliče, Bukoviny a Uherské Rusi. O změně projektu informoval haličské rusínské činitele. Začátkem října 1849 do Vídně přicestovala delegace prešovských Rusínů v čele s A. Dobrjanským. 19. října se konala audience rusínské delegace u císaře Františka Josefa I. Delegace odevzdala císaři Memorandum (Pamjatnyk Rusynov Uhorskych), jehož autorem byl A. Dobrjanský. Memorandum obsahovalo 11 bodů: 1) rozšíření platnosti ústavy 4. března na Rusíny Uherska a uznání rusínské národnosti v uherské korunní zemi, 2) vymezení rusínského území, 3) zavedení rusínského jazyka do škol a úřadů na tomto území, 4) jmenování úředníků a učitelů rusínského původu i jejich platové a postupové zrov­noprávnění, 5) vydávání novin v rusínštině, 6) překlad zákonů a nařízení do rusínštiny, 7) zrušení omezení v tisku knih cyrilicí, 8) zastoupení rusínské národnosti při obsazování důstojnických hodností v armádě a ústředních úřadech ve Vídni, 9) zřízení instituce rusínských polních kaplanů v těch vojenských útvarech, ve kterých většina příslušníků patří k východní církvi, 10) zřízení rusínského gymnázia a právnické akademie v Užhorodě a zpřístupnění Ivovské univerzity pro Rusíny z Uherska. Posledním 11. bodem byl požadavek poměrného zastoupení Rusínů v úřadech těch okresů, kde tvoří Rusíni menšinu. Obdobně měly být na druhou stranu zastoupeny jiné národnostní menšiny v rusínských okresech.
  
Koncem října 1849 byl Dobrjanský jmenován prvním referentem a vedoucím kancelá­ře hlavního administrátora nově zřízeného Užhorodského okruhu. Okruh zahrnoval komitáty Ung, Bereg, Ugoča a Marmaroš. A. Dobijanský ihned začal uskutečňovat Rusínům „prospěšná opatření". Ve městech nařídil nahradit maďarské nápisy trojjazyčnými rusínsko-maďarsko-německými a pokusil se zavést úřadování v rusínštině. Vyhledával vzdělané Rusíny a dosazoval je do různých úřadů v okruhu. Proti tomu protestoval mukačevský biskup. Svůj protest odůvodňoval tím, že postup Dobrjanského bude odcizovat Slováky a Maďary od řeckokatolické církve. Pro uklidnění situace musel Dobrjanský přistoupit na požadavky řeckokatolické hierarchie a dosazovat na úřednická místa nejen Rusíny, ale i Slováky a Maďary „ruské víry", tedy uniaty.

28. března 1850 byl Užhorodský okruh zrušen na základě rozhodnutí ministra Alexandra Bacha o likvidaci civilních okruhu v Uhrách. Rusínská inteligence označila tento krok za „katastrofu v Užhorodě". Byla to opravdu katastrofa pro rodící se národní rusínské hnutí, opožděné národní obrození podkarpatských Rusínů. Likvidací už jednou vyčle­něného rusínského území zasadil bachovský absolutismus Rusínům zvlášť citelnou ránu. A. Dobrjanský byl jmenován referentem Košického distriktu (1850-51). V letech 1851-53 tajemník jednotného místodržitelství v Budíně, 1853-60 ministerský rada v Aradu, 1860 až 1861 ministerský rada při uherském místodržitelství. V březnu 1861 se konaly první volby do zemských sněmů včetně uherského. Z řad Rusínů Uherska byly zvoleni A. Dobrjan­ský, J. Markuš a A. Šeregeli. V předvolební kampani Dobrjanský předložil ucelený národ­ní program Rusínů: zřízení rusínského vojvodství podobného srbskému, zvolení rusínského sněmu, volba biskupů podle zvyků řeckých katolíků, zřízení podkarpatorusínského arcibiskupství, sjednocení komitátů obývaných Rusíny do jednotného celku, jmenování rusínských úředníků do vyšších míst, autonomní statut rusínského území.

 Na prvním zasedání uherského sněmu skupina madárských poslanců vytkla A. Dobrjanskému jeho působení jako komisaře u ruských intervenčních vojsk v roce 1849, hanlivě ho označila za „moskalského vůdce" a „Pansláva". Jiní poslanci vznesli proti Dobrjanskému  zcela absurdní obvinění z podněcování rusínských voličů proti Maďarům, úředníkům, během předvolební kampaně, vychvalování ruského cara jako ochránce Rusínů a požádali o prozkoumání platnosti jeho mandátu. Mandátová komise prohlásila obvinění vznesené vůči Dobrjanskému za bezdůvodné, přesto však sněmovní výbor zrušil platnost jeho mandátu. Odpovědí A. Dobrjanského na postup uherského sněmu bylo vydání jeho připraveného vystoupení knižní formou (Rededes ungarischen Landtags-Abgeordneten Adolf Ritter von Dobransky in der Adressangelegenheit, Vídeň, 1861). V první části brožury Dobrjanský hodnotí vývoj v Uhrách od začátku 19. století. Jeho hodnocení bylo silně ovlivněno postupem maďarských politiků vůči němu. Činnost maďarské revoluční vlády, zákony schválené maďarským revolučním parlamentem v letech 1848-49 považoval za protizákonné a protiústavní. Z těchto zákonů byl ochotný uznat pouze zákon o zrušení poddanství. Idealizoval feudální doby v Uhrách. V té době měly podle jeho názoru některé národy království samosprávu. V druhé časti brožury Dobrjanský analyzoval postavení Rusínů v Uhrách. Poukazoval na politiku maďarizace, systematicky prováděnou v Uhrách od začátku 19. století. Podle jeho názoru může být rovnoprávnost národů Uherska uskutečněna jedině na územním principu. Navrhoval rozdělení Uher v duchu austroslavismu na pět národních okruhů (maďarsko-německý, srbský, rumunský, slovenský a rusín- ský), vytvoření ryze rusínských žup v místech největší koncentrace Rusínů a autonomní postavení pro rusínské župy. Rusínské, slovenské, rumunské, srbské a maďarské župy na­vrhoval začlenit do jednotlivých okruhů se zvláštními soudními instancemi. Zároveň v Paříži anonymně vydal brožuru Les Slaves ďAutriche et leMagyars, v níž ostře kritizoval maďarskou národnostní politiku. Brožury Dobrjanského vyvolaly ostrou reakci v maďarských politických kruzích.

Koncem roku 1861 se Dobrjanský rozhodl sestavit nové memorandum, ale k tomu potřeboval širší zplnomocnění. Do jednotlivých rusínských řeckokatolických farností rozeslal tajný oběžník, ve kterém prosil, aby jemu nebo jiné spolehlivé osobě poslali zplnomocnění pro odevzdání memoranda panovníkovi. Dopis byl koncipován v tvrdém protimaďarském tónu (Je nutné se bezodkladně osvobodit od urozené aristokracie, od latinsko-maďarské církve a od aristokracie maďarského národa... je nutné osvobodit se od maďarského jař­ma..."). A. Dobrjanský znovu přecenil národní uvědomělost rusínského duchovenstva a odhodlanost rusínské inteligence. Na jeho dopis prakticky nikdo neodpověděl, a většina řeckokatolických duchovních se dokonce postavila proti Dobrjanskému. Užhorodská biskupská kancelář prohlásila, že považuje za protiústavní domáhat se uspořádaní rusínských záležitostí ve Vídni a navrhovala čekat na zasedání budoucího uherského sněmu. Řeckokatoličtí duchovní navíc prozradili obsah Dobrjanského dopisu a na stránkách maďarských novin se od něho veřejně distancovali.

Uherský královský místodržitel hrabě Pálffy byl pobouřen obsahem Dobrjanského dopisu a radil kancléři Forgácsimu, aby ho ihned propustil z místa rady kanceláře místodržitelství. Přitom poukázal na to, že dopis je v plném rozporu s politikou národního usmíření, uskutečňovanou v říši panovníkem. Na aféru kolem dopisu měl Forgács stejný názor jako místodržitel, ale propustit Dobrjanského se zdráhal kvůli jeho stykům z vídeňským dvo­rem. Omezil se na přísné napomenutí Dobrjanského. Odpovědí Dobrjanského na celou aféru byl jeho dopis místodržiteli hraběti Pálffimu, ve kterém znovu zdůraznil své protimaďarské a výhradně prohabsburské, monarchistické názory: „od maďarské inteligence očekávám pouze ohrožení trůnu a různé úskoky, kterými se získává nemaďarské obyvatelstvo v zájmu maďarské emigrace... Byl jsem to já, kdo usiloval o odbourání maďarského vlivu nejen u Rusínů, ale i u Rumunů, Slováků, a aby namísto něho u vzpomínaných národ­ností zesílila tradiční důvěra k císaři a apoštolskému králi. Byl jsem to já, kdo se odvážil pozdvihnout hlas proti tzv. zákonům z roku 1848 a proti všemu, co zlomyslně směřovalo proti moci a autoritě mého císaře a krále.".

V roce 1866 v Užhorodě zahájila svou činnost Společnost sv. Vasilije Velikého (Obščestvo sv. Vasilija Velikohó). Předsedou společnosti byl zvolen A. Dobrjanský. Hlavní úkol společnosti její členové viděli v zabezpečení farnosti Mukačevské a Prešovské diecéze učebnicemi pro rusínské školy, vydávání rusínských novin a literárních almanachů a ročenek. Od roku 1867 začala společnost vydávat první rusínské noviny vycházející v kraji - Svet (1867-71) a první literární ročenku Mesjaceslov. V roce 1871 Dobrjanský vydal brožuru s programem vytvoření tzv. Rakouské Rusí, tedy sjednocení předlitavských provincií Haliče a Bukoviny se zalitavskou Uherskou (Podkarpatskou) Rusí. Zopakoval tak svůj program z roku 1849. Brožura vyvolala ostrou reakci v maďarských politických kruzích. Na Dobrjanského byl dokonce spáchán atentát, v jehož důsledku byl těžce zraněn jeho syn. Po atentátu se Dobrjanský stáhl na svůj statek v Čertižnem v Zemplínu a politického dění v Uhrách se už nezúčastňoval.
  
 V 70. letech pochopil nereálnost orientace na Vídeň, zaměřil se na spolupráci s halič­skými rusofily. V roce 1875 pod tlakem maďarizátorů emigroval do Polska, které bylo tehdy součástí ruského záboru (Kongresówka). Šest let strávil ve Varšavě v rodině svého zetě, profesora varšavské univerzity, Antona Budiloviče (1846-1908), slavjanofila, zakladatele Haličsko-ruské společnosti a jejího předsedy, autora studie o národnostní problematice Podkarpatské Rusi (K voprosu oplemennych otnošenijach v Ugorskoj Rusi). V roce 1881 se přestěhoval do Lvova a pokračoval ve spolupráci s haličskými rusofily. Uherským ministerským předsedou Kálmánem Tiszou byl vyprovokován proti němu, jeho dceři Olze Grabarové a několika Ivovským rusofilům soudní proces (12.6.-29.7.1882). Všichni byli obviněni z velezrady a hrozil jim nejvyšší trest. Na procesu byla prokázána lživost „důkazů" K. Tiszy. Všichni obvinění byli zproštěni viny. Na doporučení rakouské vlády a císařské kanceláře se pak A. Dobrjanský po krátkém pobytu ve Vídni natrvalo usadil v Innsbrucku. Pokračoval ve své publicistické činnosti, rozpracoval další program federalizace Rakouska (Programm zur Durchjuhrung der nationalen Autonomie in Oesterreich, 1885), propagoval ideu kulturní jednoty Rusínů s ruským národem a Ruskem (O sovremennom religiozno-političeskom položenii avstro-uhorskoj Rusi, 1885). Avšak s rodným krajem už žádné spojení neměl.

prof. Ivan Pop

**********


ДОБРЯНСЬКИЙ Адольф (Добрянський, псевдонім А. І. Вітч, К. Ломенський) ДОБРЯНСЬКИЙ Адольф (Добрянський, псевдонім А. І. Вітч, К. Ломенський) (*18.12.1817, Рудлов, нині Словаччина - †19.3.1901, Інсбрук, Австрія, похований у Чертежному, округ Меджилабірці), видатний русинський політичний діяч, провідний діяч русинського національного відродження. Навчався в гімназіях у Левочі, Рожняві, Мішкольці, гімназію закінчив у Левочі, філософію - в Кошицях, університет - в Егері (1833-34), юриспруденцію - в Егері (1835-36). 1836-40 навчався в Банській і Технічній академії в Банській Штявниці, 1847 закінчив Технічну інженерну школу у Відні. У 1842-46 роках був старшим гірничим чиновником у Віндзахті біля Банської Штявниці. Цікавився словацьким національним життям, підтримував цілі штуровського руху, співпрацював з Й. М. Гурбаном та А. Радлінським. Під час перебування в Чехії у 1846-48 роках особисто познайомився з Е. Палацьким, К. Гавлічеком-Боровським, Ф. Л. Рігером. Поділяв їхню австрославістичну концепцію та ідеї про федералізацію Австрії. Водночас він був прихильником ідеї слов'янської взаємності та русофільства. Після початку революції 1848 року він повернувся до Банської Штявниці, де балотувався до угорського парламенту. Однак члени угорського парламенту відмовилися визнати його мандат і звинуватили його в поширенні панславізму.

Добрянський знайшов притулок у Східній Словаччині і відразу ж став лідером групи русинських інтелектуалів, які намагалися розробити національну програму для русинів Угорщини під час революції 1848-49 років. А. Добрянський усвідомлював слабкість позицій русинів в Угорщині, їхню амбівалентність. A. Добрянський розробив власну політичну програму. Ця програма повністю відповідала концепції австрославізму, що передбачала домінуючу політичну роль династії в реформованій державі, яка надасть усім народам їхні права і тим самим гарантуватиме їхню лояльність. А. Добрянський припускав, що знайде повну підтримку своєї програми при імператорському дворі.
    
План створення русинської провінції з частини території Угорщини, Галичини та Буковини, за задумом його автора, був серйозним ударом по головному супернику Відня на той час - угорському революційному уряду. 29 січня 1849 року А. Добрянський на чолі делегації «угорських русинів» прибув до Відня. На аудієнції при дворі він передав монарху Францу Йосифу І меморандум про об'єднання російських коронних земель в одну адміністративно-політичну одиницю. Династія перебувала у скрутному становищі, їй потрібна була будь-яка підтримка, тому русинська делегація отримала позитивну відповідь. Після повернення до Пряшева А. Добрянський та його група склали спеціальний меморандум, адресований Галицькій Головній Руській Раді. Меморандум містив план виходу Підкарпатської (Угорської) Русі зі складу Угорського королівства та об'єднання її з Галицькою Руссю і Буковиною в одну коронну провінцію. А. Добрянський поїхав до Львова, передав меморандум тамтешнім діячам національного руху і обговорив з ними подальші кроки на шляху до об'єднання. У квітні 1849 року А. Добрянський повернувся зі Львова. Добрянський повернувся зі Львова до Відня у квітні 1849 р., щоб обговорити з імператором або в його оточенні питання про створення єдиної русинської провінції. Однак віденський двір та урядові установи вже були зайняті підготовкою вирішального удару по Угорщині і втратили будь-який інтерес до русинської справи. Створення русинської провінції було відкинуто «з державних інтересів». Насправді це суперечило централізаторським принципам октройованої конституції. Добрянський зрозумів ситуацію і не став реалізовувати свій план далі. У травні австрійський міністр внутрішніх справ Александр Бах запропонував йому стати імперським комісаром у штабі російської армії, що прямувала до Угорщини. 13 липня він був призначений австрійським імперським цивільним комісаром при штабі російського генерала Т. Рудігера. Після закінчення служби в російському штабі був призначений верховним комісаром Сегедського округу.

На початку жовтня він повернувся до Пряшева. Він активізував діяльність своєї групи і почав готувати подальші переговори у Відні про створення русинської провінції та визнання русинів окремою нацією. Активізація цієї групи була підтримана з Відня. Добрянський знав про централізаторські настрої у Відні, тому відмовився від ідеї створення єдиної австрійської русинської провінції на території Галицької, Буковинської та Угорської Русі. Про зміну проекту він повідомив галицьких русинських урядовців. На початку жовтня 1849 року делегація пряшівських русинів на чолі з А. Добрянським прибула до Відня. 19 жовтня русинська делегація мала аудієнцію в імператора Франца Йосифа І. Делегація вручила імператору Меморандум (Pamjatnyk Rusynov Uhorskych), написаний А. Добрянським. Меморандум містив 11 пунктів: 1) поширення дії Конституції 4. Маршала на русинів Угорщини і визнання русинської національності в угорському коронному краї; 2) розмежування русинської території; 3) запровадження русинської мови в школах і канцеляріях на цій території; 4) призначення чиновників і вчителів русинського походження та їх рівність в оплаті праці і просуванні по службі; 5) видання газет русинською мовою; 6) переклад законів і нормативних актів русинською мовою; 7) зняття обмежень на друк книжок кирилицею; 8) представництво русинів в органах влади 8) представництво русинської національності при заміщенні офіцерських посад в армії та в центральних установах у Відні, 9) створення інституту русинських польових капеланів у тих військових частинах, де більшість членів належала до Східної церкви, 10) заснування русинської гімназії та юридичної академії в Ужгороді та відкриття університету в Івово для русинів з Угорщини. Останнім 11-м пунктом була вимога пропорційного представництва русинів в органах влади тих районів, де русини є меншиною. З іншого боку, інші національні меншини в русинських округах мали бути так само представлені.
  
Наприкінці жовтня 1849 року Добрянський був призначений першим писарем і керівником канцелярії головного адміністратора новоствореного Ужгородського округу. До складу округу увійшли гміни Унг, Берег, Угоча та Мармарош. А. Добіжанський одразу ж почав впроваджувати «корисні для русинів заходи». У містах він наказав замінити угорські вивіски на тримовні русинсько-угорсько-німецькі, намагався запровадити русинське діловодство. Він шукав освічених русинів і призначав їх на різні посади в окрузі. Єпископ Мукачівський протестував проти цього. Він обґрунтував свій протест тим, що дії Добрянського віддалили б словаків та угорців від Греко-Католицької Церкви. Щоб заспокоїти ситуацію, Добрянському довелося пристати на вимоги греко-католицької ієрархії і призначити на офіційні посади не лише русинів, але й словаків та угорців «руської віри», тобто уніатів.

28 березня 1850 року Ужгородський округ був ліквідований після рішення міністра Олександра Баха про ліквідацію цивільних округів в Угорщині. Русинська інтелігенція описала цей крок як «катастрофу в Ужгороді». Це справді була катастрофа для зароджуваного національного русинського руху, запізнілого національного відродження підкарпатських русинів. Ліквідацією русинської території, яка вже одного разу була вирізана, бахівський абсолютизм завдав особливо відчутного удару по русинах. А. Добрянський був призначений писарем Кошицького округу (1850-51). У 1851-53 рр. секретар об'єднаного намісництва в Буді, 1853-60 рр. міністерський радник в Араді, 1860-1861 рр. міністерський радник в угорському намісництві. У березні 1861 р. відбулися перші вибори до провінційних зборів, у тому числі й до угорського. З числа русинів Угорщини були обрані А. Добрянський, Й. Маркуш та А. Шерегелі. У передвиборчій кампанії А. Добрянський представив комплексну національну програму русинів: створення русинської провінції на зразок сербської, обрання русинського сейму, обрання єпископів за звичаєм греко-католиків, створення підкарпато-русинської архієпископії, об'єднання в єдине ціле гмін, населених русинами, призначення русинських чиновників на вищі посади, автономний статус русинської території.

На першій сесії угорського парламенту група угорських депутатів дорікнула А. Добрянському за його роботу на посаді прем'єр-міністра. Добрянського за роботу на посаді комісара російських інтервенційних військ у 1849 році, принизливо називаючи його «москвофільським вождем» і «панславістом». Інші депутати висунули проти Добрянського абсолютно абсурдні звинувачення в тому, що він підбурював русинський електорат проти угорців, чиновників, під час виборчої кампанії вихваляв російського царя як захисника русинів, і вимагали розслідування дійсності його мандата. Мандатна комісія визнала звинувачення проти Добрянського безпідставними, але парламентський комітет все ж визнав його мандат недійсним. Відповіддю Добрянського на дії угорського парламенту стала публікація його підготовленої промови у вигляді книги (Rededes ungarischen Landtags-Abgeordneten Adolf Ritter von Dobransky in der Adressangelegenheit, Відень, 1861). 

У першій частині брошури Добрянський оцінює розвиток Угорщини з початку 19 століття. На його оцінку сильно вплинули дії угорських політиків по відношенню до нього. Він вважав діяльність угорського революційного уряду і закони, прийняті угорським революційним парламентом у 1848-49 роках, незаконними і неконституційними. З цих законів він був готовий визнати лише закон про скасування кріпацтва. Він ідеалізував феодальні часи в Угорщині. На його думку, в той час деякі народи королівства мали самоврядування. У другій частині брошури Добрянський проаналізував становище русинів в Угорщині. Він вказував на політику мадяризації, яка систематично впроваджувалася в Угорщині з початку 19 століття. На його думку, рівність народів Угорщини може бути реалізована лише на територіальній основі. Він пропонував поділ Угорщини в дусі австрославізму на п'ять національних округів (угорсько-німецький, сербський, румунський, словацький і русинський), створення суто русинських повітів у місцях найбільшої концентрації русинів і надання автономного статусу русинським повітам. Він запропонував об'єднати русинські, словацькі, румунські, сербські та угорські повіти в окремі округи зі спеціальними судовими інстанціями. Водночас він анонімно опублікував у Парижі памфлет «Раби австрійці та мадяри», в якому гостро критикував угорську національну політику. Памфлети Добрянського викликали бурхливу реакцію в угорських політичних колах.

Наприкінці 1861 року Добрянський вирішив скласти новий меморандум, але для цього йому потрібен був ширший мандат. Він розіслав таємний циркуляр до різних русинських греко-католицьких парафій з проханням надіслати йому або іншій надійній особі довіреність для подання меморандуму монарху. Лист був витриманий у різкому антиугорському тоні («Треба без зволікання звільнитися від шляхетської аристократії, від латино-угорської церкви і від аристократії угорської нації... треба звільнитися від угорського ярма...»). А. Добрянський знову переоцінив національну свідомість русинського духовенства і рішучість русинської інтелігенції. На його лист практично ніхто не відповів, а більшість греко-католицького духовенства навіть виступила проти Добрянського. Ужгородське єпископство заявило, що вважає неконституційним вимагати вирішення русинських справ у Відні, і запропонувало дочекатися засідання майбутнього угорського парламенту. Крім того, греко-католицьке духовенство оприлюднило зміст листа Добрянського і публічно відмежувалося від нього на сторінках угорських газет.

Граф Палфі, королівський губернатор Угорщини, був обурений змістом листа Добрянського і порадив канцлеру Форгачі негайно звільнити його з посади радника канцелярії губернатора. При цьому він вказав, що лист повністю суперечить політиці національного примирення, яку проводив монарх в імперії. Форгач поділяв точку зору губернатора щодо справи, пов'язаної з листом, але не хотів звільняти Добрянського через його зв'язки з віденським двором. Він обмежився суворою доганою Добрянському. Відповіддю Добрянського на всю цю справу став його лист до губернатора графа Пальфі, в якому він підтвердив свої антиугорські та виключно прогабсбурзькі, монархічні погляди: «Від угорської інтелігенції я чекаю лише погроз трону та різних хитрощів, якими на користь угорської еміграції завойовують неугорське населення... Це я прагнув розбити угорський вплив не тільки серед русинів, але й серед румунів і словаків, а також зміцнити традиційну довіру до Імператора і Апостольського Короля серед вищезгаданих національностей. Це я наважився підняти свій голос проти так званих законів 1848 року і проти всього, що було зловмисно спрямоване проти влади і авторитету мого Імператора і Короля».

У 1866 році в Ужгороді розпочало свою діяльність Товариство святого Василія Великого (Obshchestvo sv. Vasilija Velikohó). A. Добрянського. Основним завданням Товариства було забезпечення парафій Мукачівської та Пряшівської єпархій підручниками для русинських шкіл, видання русинських газет та літературних альманахів і щорічників. У 1867 році товариство почало видавати першу русинську газету в регіоні «Свет» (1867-71) і перший літературний щорічник «Месяцеслов». У 1871 році Добрянський опублікував брошуру з програмою створення так званої Австрійської Русі, тобто об'єднання долитовських провінцій Галичини та Буковини із Закарпатською угорською (Підкарпатською) Руссю. Таким чином, він повторив свою програму 1849 року. Брошура викликала бурхливу реакцію в угорських політичних колах. На Добрянського навіть було скоєно замах, а його син був серйозно поранений. Після вбивства Добрянський усамітнився на своїй фермі в Чертіжно в Земплінському краї і більше не брав участі в політичних подіях в Угорщині.
 
У 70-х роках зрозумів нереальність орієнтації на Відень і зосередився на співпраці з галицькими русофілами. У 1875 році під тиском угорців емігрував до Польщі, яка на той час перебувала під російською окупацією (Конгресівка). Шість років провів у Варшаві в родині свого зятя, професора Варшавського університету Антона Будиловича (1846-1908), слов'янофіла, засновника Галицько-руського товариства та його голови, автора дослідження про національні проблеми Підкарпатської Русі (До питання про національні відносини в Угорській Русі). У 1881 році переїхав до Львова і продовжив співпрацю з галицькими русофілами. З ініціативи угорського прем'єр-міністра Калмана Тіші проти нього, його доньки Ольги Грабар та кількох івано-франківських русофілів відбувся судовий процес (12 червня-29 липня 1882 р.). Усіх звинуватили у державній зраді і пригрозили найвищою мірою покарання. На судовому процесі була доведена фальшивість «свідчень» К. Тиса. Всіх обвинувачених було виправдано. За рекомендацією австрійського уряду та імперської канцелярії А. Добрянський після короткого перебування у Відні оселився на постійне проживання в Інсбруку. Він продовжував публіцистичну діяльність, розробив чергову програму федералізації Австрії (Programm zur Durchjuhrung der nationalen Autonomie in Oesterreich, 1885), пропагував ідею культурної єдності русинів з російським народом і Росією (O sovremennom religiozno-politicheskom položenii avstro-uhorskoj Rusi, 1885). Однак він більше не мав жодного зв'язку з рідною землею.

Проф. Іван Поп

deepl com