Ja-Rusyn, moji ďido i ňaňo - rusyny, i mamka rusynka! (2)

Але Ліга Націй визнала ОУН міжнародною терористичною організацією і русини не захотіли вступати до «Карпатської Січі». Тому ОУН організувала масовий нелегальний перехід галичан із Польщі в Підкарпатську Русь, яким Чехословаччина не змогла ефективно протидіяти по вище згаданим обставинам, тим більше не міг протидіяти цій навалі із Галичини новостворений уряд на чолі із А.Бродієм, оскільки автономної республіки Підкарпатська Русь ще не існувало. Цим і скористалися ОУН та «Абвер» під час створення ними в Підкарпатській Русі незаконного напіввійськового формування «Карпатська Січ» із нелегалів-галичан.
 

Офіційна Прага знала, що визнання за словаками права на самовизначення аж до утворення суверенної Республіки Словаччина фактично буде визнання її виходу із Чехословаччини і розпаду Чехословаччини. Тому офіційна Прага погодилася затвердити лише уряд автономної Словаччини. Однак це суперечило рішенню Третейського Суду, який 29-30 вересня відбувся у Мюнхені. Тому Ліга Націй доручила цьому ж складу Третейського Суду провести 29 жовтня 1938 р. у Відні друге (Віденське) засідання, на якому Третейський Суд прийняв рішення включити до складу Угорщини ті землі Чехословаччини, які заселені етнічними угорцями, але по Тріанонському мирному договору відійшли до Чехословаччини. Цим же рішенням Чехословаччина була зобов’язана передати цю територію Угорщині до 10 листопада 1939 р.

Оскільки А.Броді боровся проти нелегальної еміграції галичан в Підкарпатську Русь, Берлін домігся його усунення з посади прем’єр-міністра уряду Підкарпатської Русі та заочне призначення 1 листопада 1938 р. на цю посаду Августина Волошина. Не дивно, що А.Волошин з перших днів почав активно сприяти утворенню «Карпатської Січі» та розпаду Чехословаччини.
 

Рятуючи Чехословаччину від повного розпаду, її парламент 22 листопада 1938 р. прийняв два конституційні закони-близнюки: «Про автономію Словаччини» та «Про автономію Підкарпатської Русі». Але це було занадто пізно і ситуація по дестабілізації ситуації в Чехо-Словаччині вийшла з-під контролю. Як наслідок – Чехо-Словаччина всього за два дні – 14 і 15 березня 1939 р. – перестала існувати.
 

СРСР із причин розпаду Чехословаччини не зробив для себе відповідних висновків і по аналогічній причині тех розпався. За ним знову розпалася Чехословаччина, яку після Другої світової війни під тиском СРСР вдалося «зліпити». Розпалася і Югославія. На жаль, із цього ланцюга післявоєнного розпаду суверенних країн Європи по причині перевищення прав титульної нації та приниження прав їх менших націй вперто не хоче робити для себе висновків суверенна Україна. Навіть якщо ці менші нації до входження у склад Української РСР теж були титульними і мали статус суверенної держави.
 

Нагадаю, всім світом визнана автономна республіка Підкарпатська Русь із-за вище згаданої в Чехо-Словаччині ситуації була змушена проголосити себе суверенною республікою, але під тиском зовнішніх сил назвати себе «Карпатська Україна». Однак депутати-русини парламенту Підкарпатської Русі, автоматично ставши депутатами Карпатської України, настільки були мудрі і далекоглядні, що не прийняли рішення про вихід суверенної Карпатської України із складу федеративної Чехо-Словаччини, яку 17 березня 1939 р. Угорщиною було окуповано.
 
Війська Радянського Союзу 27 жовтня 1944 р. звільнили Карпатську Україну від угорської окупації. За міжнародним правом суверенна Карпатська Україна автоматично відновила свій суверенітет, але у складі федеративної Чехо-Словаччини. Уповноважені представники суверенної Карпатської України 26 листопада 1944 р. прийняли Маніфест про вихід Карпатської України із складу Чехословаччини, перейменували (на цей раз під тиском Москви) Карпатську Україну в Закарпатську Україну, щоб під назвою Карпатська Україна та статусом суверенної республіки приєднати до СРСР у складі Української РСР.
 

Щоб це рішення суверенної Закарпатської України не суперечило міжнародному праву, СРСР і Чехословаччина вирішили укласти договір «Про Закарпатську Україну» і 29 червня 1945 р. уклали цей договір. Але цей договір своєю формою та змістом не відповідає міжнародному праву, а тому є недійсним з моменту його підписання. Навіть Українська РСР його не визнала, а тому 22 січня 1946 р. утворила свою Закарпатську область на території суверенної Закарпатської України ще до того, як договір «Про Закарпатську Україну» 30 січня 1946 р. набрав юридичної сили.
 

Тому, з точки зору міжнародного права про суверенітет держави і недоторканості її території, перебування території суверенної Закарпатської України у складі Української РСР в якості Закарпатської області суперечило міжнародному праву. Щоб узаконити включення території суверенної Закарпатської України до складу Української РСР, мудрі і далекоглядні русини скористалися розпадом СРСР і 1 грудня 1991 р. провели референдум-плебісцит, який не суперечив міжнародному праву та законам суверенної України.

На цьому референдумі-плебісциті закарпатці 1 грудня 1991 р. прийняли народний закон про відновлення в Закарпатській області статусу автономної республіки, але в складі суверенної України! Щоб цього не допустити, уряд України навіть затвердив план заходів по ліквідації русинської національної меншини в Україні шляхом етноциду і зобов’язав Національну академію наук України (далі - НАНУ) науково довести, що русини – це давня назва національності сучасних українців.
 

На жаль, мудрагелі офіційного Києва беруть за основу у питанні офіційного визнання русинської національної меншини в Україні не міжнародне право і конституційне законодавство Угорщини, Чехословаччини та навіть України, а сфальсифіковані в НАНУ висновки, що само по собі є злочином. Хоча тільки на підставі народного закону, прийнятого закарпатцями 1 грудня 1939 р., Україна може відмежуватися від тоталітарного минулого СРСР і на законних підставах визнати територію (де-юре існуючої) Закарпатської України складовою суверенної України.
 

Злі язики плещуть, що нібито мудрагелі офіційного Києва думають по сьогодні переконані, що тільки невігласи приймали рішення про вихід Закарпатської України із складу процвітаючої та демократичної Чехословаччини, аби приєднуватися до тоталітарного СРСР! Тому русини Закарпаття вже оговталися і після відновлення їх автономності можуть організувати прийняття рішення про вихід із України та приєднання… 
 
До кого? Суверенна Закарпатська Україна вийшла із складу Чехословаччини, якої давно немає і не буде. Невже так важко вище згаданим мудрагелям зрозуміти, що Закарпаттю де-юре і де-факто немає куди повертатися! Тим більше, що проведений 1 грудня 1991 р. на Закарпатті референдум-плебісцит, відповідно до міжнародного права, фактично поставив крапку у питанні про вихід Закарпаття із складу України. Але для цієї крапки потрібно, щоб офіційний Київ визнав прийнятий на плебісциті-референдум 1 грудня 1991 р. народний закон у повному обсязі! Тобто, щоб визнав відновлення в Закарпатті статусу автономної республіки у складі України, як це зробив у Криму.
 

Сьогоднішня ситуація в Європі нагадує ситуацію 1938 – 1939 рр., у якій сучасне Закарпаття відігравало певну роль. Ця ситуація, із урахуванням особливостей сучасності, повторюється, про що свідчить розпад «Союзу нерушимого республік свободних», Чехословаччини, Югославії та напружена ситуація в багатьох країнах світу. На жаль, офіційний Київ невпевнено на це реагує і прислухається до порад збанкрутілих внутрішніх політичних сил, які зацікавлені у розпаді України. А з метою свого «маскування», саме ці сили голослівно звинувачують русинів Закарпаття у міфічному сепаратизмі та вимагають не визнавати русинську національну меншину, яку визнає ООН! А значить визнає і Україна, яка дає обіцянки ООН, ОБСЄ, ПАРЄ і Євросоюзу офіційно визнати русинську національну меншину в Україні!?
 

Невже і після цих обіцянок світовій спільноті для офіційно Києва так важко вище наведене мною зрозуміти і прийняти законне рішення без зволікань, яке ніколи не узаконить злочин стосовно русинів Закарпаття?

Отже, вище наведені вимоги А.Гітлера і «Мюнхенська змова» стосовно порушених прав русинської нації - це сучасна пересторога до анти русинської України та про загрозу збереження її державних кордонів по вині її нацистів.
 

Адвокат  Петро Годьмаш, 

експерт в галузі прав русинської національної меншини в Україні.

Zdroj: http://rusin.forum24.ru