Jak na Podkarpaťu Pasku sjatyly ta nosyly

Як на  Подкарпаттю Паску сятили та носили
Єдным из майбулшых ручных християнськых сят діла русинув є Великдень . Се сято, котроє є символом людяности, любови, всепрощеня, переплетено из традицийныма обрядами, звычаями, віруванями. И зачаткы сих традиций є не все християнськыма.

Условно, Великодні сята мож поділити на три части:
- Страстні вадь Великодні огні;
- Великдень;
- Поливальні понеділок и второк

Огень палили…
Из Великодныма сятами повязані Страстні огні, котрі запалювуть у четверь вадь у суботу.
 Так, предпасхальный огень, котрый дуже напоминать язичнецькоє сято Ивана Купала, у дакотрых селах пудпалювуть у четверь перед Страстнов Пятницьов, и символізує вун арешт Ісуса Христа. Бо в сю нуч Месія зазнав много збытковань: мучителі плювали му в лице, били го, а ученик Петро тричі одрюк ся од Спасителя – и всьо се чинило ся при світлови огнюв. У давніші часы у сю нуч коло Страстного Огня сходили ся селяны и ся молили, споминавучи Ісуса.

 У другых селах сяткувуть Страсть по Месіі из суботы на Великодну неділю, коли тіло вже мертвого Христа охраняли, штобы го не вкрали ученикы и не обявили воскреслым: стражникы такой цілу нуч палили огень. Суботный огень фест одрізнять ся од четверного. У декотрых регіонах легіні били «клепало» (імітували прибиваня Христа). Сятый суботный огень палили нараз по заходови сонця. Напримір, у западнуй части Пудкарпатя (на восточнуй сись обычай майже не стрічать ся) церковник выносив усьо смітя и траурні убранства из церьковли и пудпалював их. Потому вже сходили ся молоді люде и приносили из собов дрова вадь штось другоє діла огня.

Палили и палять Страстні огні коло церьковли, на тимитові або десь на возвышеному містови, штобы было видко здалека.

У совітські часы традиция Страсти частично згубила свою первичну ціль и вбернула ся на протест против атеістичноі політикы власти, а такой на екстремальну пригоду діла молодежи. Палячи огні на тимитовах над селами, а пузніше просто на возвишеных містах, молоді люде пущали горящі гумові колеса на вчителюв и участковых міліціштув, котрі пробували помішати «релігійному міроприємству». Ги обычно, се ся супроводжувало пянков. Коло Страстного огня молодеж чинила вшылякі игры, котрі доста часто кончали ся буйками. Любимов забавков легінюв было зниманя деревляных городин и капурок коло сільськых хыж и спаленя йих на пасхальному огньови.

У днишный час церемония паліня огнюв и дале жыє, й фунгує она у тому же виді, што и в совітські часы, хотя, иппен, не переслідує ся.

Причину місили…
Паску у давнину замішували из пшеничноі вадь жытноі мукы (даже товды, коли сімя цілый рук їла саму кендерицю, всьо єдно находили возможность перед сятом розжыти ся десь на муку из зерна).

Закваску(причину) ґаздыня місила у понеділок, середу вадь пятницю. Через се паскы выпікали у вівторок, четверь, суботу (в основному, у суботу, жебы была фрішнов). По иншых днях пекли из перестраховков, што выпічка ся не вдасть, або у тых случаях, коли у хыжи жыли дакулько сімей, а пец быв єден.

Файты у давнину были великі, и тому на єдну паску схосновували од двох до десять кілограмув мукы (обзеравучи ся на число люди). Заквасити таку причину коштувало газдыні даколи три-чотыри годины.

Закваску газдыня накрывала чистов плахтов, а звирьха клала посячену у Вербну неділю щютку(міньку), штобы добавляла заквасці роста и сокотила ї од нечистоі силы.

На другый день рано розпалювала пец буковыма дровами и перекладала причину у тепшу діла печеня. При тому газдыня была вбрата у гуню, што символізує багатство, и пудскакувала на містови, абы росли паскы и прибавляло ся у газдувстві.

Ги правило, пекли три паскы: паска-матка (ї посячували в церьковли), паска-сестра и пасочка(се -булка у формі потяти, тому ї ще называли зозульков). Сестров была паска, котра пекла ся на запас, кить прийшли гості, а матки не выстачило. Зозульку выпікали про діти-хресникув вадь, жебы одддавали их вєдно из писанками жебракам. Были случаі, коли пасочкы лишали у церьковли.

У давнину паску не припараджували, айбо у 20 ст., ги пише Ф.Потушняк, звирьха из кіста почали ліпити хрестикы, вінкы, узоры и се было новацийов, заведенов интелігенцийов. У паску додавали молоко, яйця, масло. Часто выпікали тулько пасок, кулько членув фамиліі.

Штобы паска добре росла, пудскакували, и се обіцяло добрый урожай. Коли на пасці наростав рожок(ворча) або коли появляла ся тріщина – се на багатство (лем не всягды, в декотрых районах - се символ смерти). Коли паска не росла, се - на неврожай, а коли западала по середині – ткось у хыжи умре. Было дуже великов радостюв, кить паска наростала така, што ся приходило розбирати пец, жебы ї выйняти. У дакотрых районах газдыня паску выпікала, натягнувши гуню и рукавиці, ворожачи на добробут.

Спечену паску клали на великоє блюдо, котроє стояло на окремуй великуй скатерти. Ту завязували звирьха у вузол. Май давно блюда заміщали «деревлянкы», котрі ще до ныні рідко трафлявуть ся по селах.

У періоды епідемій служниця сященика (вадь го жона) била пароха по задови, бо люде вірували, ож товды епідемія ся кончить.

У четверь и суботу збивали у маслозбивачках (збушках) домашньоє масло и часто ліпили из нього якусь звірку (овцю, козу др.).

Пасхальный кошар збирали у суботу вечур. Туды клали паску-матку, писанкы, шовдарь, масло, сыр (коровячый, овечый, козячый), домашню пикницю, суль. Закрытий сятковов салфетков кошар ставив ся на стул и стояв там до другого рана.

Писанкы фарбили…
 Обовязковым пасхальным атрибутом є писанка. Писанка – се звареное и розмальованое яйце. На Пудкарпаті майже всягды церемония выготовленя писанок была єднака: звареное яйце розмальовували спеціальным предметом из металічным гострым наконечником (се муг быти зробленый из бляхы пищик вадь замок из піпы, котру обовязково ткось у файті курив), вымочувучи го у розтопленый воск; потому яйце фарбили. Часто фарбу варили самі из шкарлупы цибулі, настойкы вульхы, червеного бурака и др.

Кить газдыня сама не знала малювати писанкы, се робили спеціальні жоны, при тому задарь, бо рахувало ся, што за се ім простять ся гріхы. Малювали писанкы у четверь, пятницю и суботу. Айбо майбулше у Страстну Пятницю, бо друга робота у сись день майже не робить ся.
 На писанках малювали (наперед ділячи писанку на дві-три-чотыри часты повздовж) чічкы(косиці), хрестикы, смеречкы, трикутникы, ромбикы, звізды, ламані линиі и др. Майрідко – зображали звірюв. А на Гуцульщині – малюнкы, ги узоры вышивок.

Дарували писанкы дітям, котрі на другый-третий дны Великодня ходили поливати. Нанашкы (нанашкулі) - свойым хресникам. А кить хресник умер, товды – жебракам. Нанашка вкладала померлому хресникови в рукы писанку, штобы мав радусть на тому світі.

 Паскы сятили…
 Сятити паску заведено дуже рано. Нюс кошар майстаршый у родині –отець, а при одсутности го - сын. У долинян, кить сімя была без чоловікув, товды паску нюс сусідськый хлопець (принюсши паску, вун заступав місто старшого у хыжи). Паскы клали довкола церьковли, каждый на своє звычное, закріпленое роками місто.

 По кулькости пасок у давнину узнавали про число родин у селі, бо паску сятив каждый.
Обовязково, при посячені, у середину паски клали воскову свічку, котру запалювали. А по кунцьови ритуала люде хапали кошары и чимскорше втікали домув. Тко першый прибігав - рахувало ся , буде першым у всьому.

 Дома (несучому паску) стелили на порозі петек (вовняный покровець). Газда заходив у хыжу и кланяв ся: «Христос Воскрес!», - по чому прикладав кошар од голові кожного из діти, приговорювучи: «Будь чесный ги паска». Товды газда заходив у хлів и тоже самоє робив из коровов и телятьми (жебы ся не боли и росли добрі ги паска). Розклавши їдіння на столови сімя молила ся и газда, похрестивши паску ножом, обрізав краі ї из чотирьох бокув (в дакотрых селах -трьох, а инде – дванадцятьох). Наперед пробували из всього сяченого. Обрізкы давали худобі од хворобы. Так само ся не вымітувала шкарлупа од писанок. Не вымітували такой віночок вадь хрестик, котрыма паску припараджували. Йих сокотили до Вознесіня, по чому хоснувуть ги обрізкы.
 У восточнуй части Пудкарпатя паску сятити носили у вовняных вадь полотняных бесагах. А у западнуй – у домашнюй вышитуй скатерти, припарадженуй пантликами. Айбо дниська йих домак замінили кошары.

Порфіном ся поливали…
Треба обовязково ще памнянути про поливальный понеділок. Традиция го йде од апокрифальноі исторіі, у котруй говорить ся про то, што жыды поливали водов ученикув Ісуса, які несли їм благу вість. У сись день всягды обливали ся порфіном вадь водов. При тому обряд перетворював ся на веселі бетангські гулькы. За народныма віруванями, чоловік, оболлятый у поливальный понеділок, не буде хворый цілый рук. Бизувно, у народных традициях, вода, ги огень, рахувуть ся очищавучыма и зцілювучыма.

Кроме того, была традиция, на третий день Пасхы у селах выбирати старосту-берова и сільського пастиря(бойтаря).

Наші русинські пасхальні обряды багаті и разнообразні. И хотя ныні много из того, што мы памнянули, одмерло, айбо велика часть традиций жыє у народі и надале. И сим треба ся гордити.

Юрій Шипович для Новини Закарпаття

Zdroj: http://transkarpatia.ne