Josyf Gaganec vyznačnyj cerkovnyj i kuľturnyj budyteľ rusynuv

У даяких источниках про рожденіє Йосифа Гаганця пишеся, ош вун родився у Галиції, 10 апріля 1793 рока быв похрещеный у Вышнюм Тваріжцю у греко-католичеськуй церкви. Родичі часто міняли місто свого перебываня по гатарнуй лінії Дукля-Горлиці. Мати, урождена Лупковічова, родом из Вышнёго Орлика, де дідо владыки под имням Гаган быв півцоучителём. Вуд дітськых рокув любив книжки, проявляв интерес ид наукам. Книжка была його вірным супутником и порад­ником. У началну школу ходив у Бардійові (1801-1804). Гимназичні рокы провюв у монастырю піарістув у Шаторалйоуйгелі (1805-1807), філозофію штудовав у Велико­му Варадині, а теологію у Тирнаві (1812-1816).

Утому часі не было епископа ни у Мукачові, ни у Пряшові, завто Йосиф Гаганец быв высвяченый у Великому Варадині 8 марта 1817 рока епископом Самуилом Вулканом. Як сященник, зачав свою діятелность у Руських Пеклянах (у рудному селі епис­копа Павла Гойдича), затым служив у мадярському селі Вісло (окрес Боршод-Абауй-Земплинь) и у Гейовкерестурі. У тот час овдовів и лишився из доньков Аннов. У 1835 році быв назначеный членом канцеларії при Пряшовськуй епархії, у тому же році 29 децембра быв назначеный каноником. Послі смерти епископа Григорія Тарковича быв назначеный капітуларным вікарійом, а 3 фебруара 1842 рока папа Григорій XVI подтвердив декретом назначеня Йосифа Гаганця пряшовським епископом. Декрет выдав тогдашный император Фердинанд V. Высвяченя на епископа Йосифа Гаганця отбылося у цісарськуй каплиці у Відню при участію цісарського двора мукачовськым епископом Василём Поповичом. Епископ Андрій Бачинський быв єднов из вызнамных постав у исторії греко-католичеської церкви и также у културно-націоналному животі русинув, а Йосиф Гаганец достойно перебрав стафету и став вызнамнов особностёв не лем у церковному світі, а и у націоналному возрождіню русинув у другуй половині XIX стороччя. У 1843 році Йосиф Гаганец пожадав вуд ужгородського епископа перевода до пряшовської епархії Александера Духновича и назначив його 11 мая 1848 рока каноником и согласно членом конзисторіалної ради при епархії.

Вуд 1848 рока и до самої смерти А. Духнович быв правов руков владыки и його приятелём и порадником. Ушытко, што робив А. Духнович, мож приписати и Йосифу Гаганцю. У дакотрых начинаніях владыки мож было учути дух и руку А. Духновича. У общественно-політичных ділах, културно-націоналных и также церковных, його порадником быв Адольф Добрянський. За його взоры, тождественні из взорами А. Добрянського, Йосиф Гаганец дустав замічаніє вуд міністра Баха из Відня. Вун завюв у церкви систему контроля. У августі 1843 рока выдав своє первоє пастырськоє посланіє, у котрому просив клір пуднимати и вести бідный прибитый народ из помочов науки и доброго слова. Старався воспитовати сященникув-патріотув, котрі у мадярізації могли бы указати свому народу передавати цер­ковні и народні традиції гене­рації од генерації. Тому Гаганец намагався рішати и соціальні проблемы у епархії. Йому уда­лося повысити платню сященникам и каноникам. Не раз бывав у Відню, де улажовав фінансові діла свої епархії. До­бився запріта покараня земле­власниками дякув. Подпоровав будованя новых греко-католичеськых церквей у восточному стилі. Так як и епископ А. Бачинський у кунци XVIII ст. и у началі XIX, и Йосиф Гаганец у своюй добі жадав вуд сященникув, обы они воспитовали своих дітей у дусі восточного обяда, обы знали язык своих родичув. Подпоровав церковный хор. Коли импера­тор быв у Пряшові, вун навістив кафедралный храм у Пряшові и учув там прекрасный церковный спів под руководством диригента Михала Старенького. Император быв ним дуже очарованый. У културно-просвітителськуй области Гаганец заложив нові основы церковної школы, а у сполупраці из тогдашным урядом жупы, постарався, обы у нюй учили місни сященники. Епископ мав также наміреніє основати діла сященникув у Пряшові Богословську семинарію, айбо тото йому не удалося зробити позад політичної атмосферы. Вун забеспечовав діла школ учебникы, діла церковных потреб - молитвенники, и тото помогало йому повышати грамотность наших предкув. Вун также розширяв печатноє слово и літературу. T Шили яко подпоровав Александра Павловича и хотів перевести його до Пряшова. Айбо Павлович не хотів, бо свуй живот вун посвятив народови на Маковциці. Йосиф Гаганец быв єдным из основателюв Пряшовського літературного заведенія уєдно из А. Духновичом и интерната діла русинськых школашув — Алумнеї при Обществі св. Иоанна Крестителя. Його заслугов было основаніє Общества св. Иоанна Крестителя и св. Василія Великого у Ужгороді. Йосиф Гаганец выступив проти переслідованя Ивана Раковського віденськов нунціатуров, а вуд епископа Поповича добився діла нього епархії, де Раковський перебывав до самої смерти. Йосиф Гаганец возглавляв Пряшовську епархію 34 рокы, высвятив 237 сященникув про тогдашню Холмску епархію, котра симпатизовала Росії. Руський царь Александер II подаровав йому прекрасно илустрованый молитвослов. Йосиф Гаганец постарався про вто, обы Юлій Ставров-ський-Попрадов мав добрі условія діла роботы, подпоровав срябинського сященника Михала Михалича, Михала Бескіда, котрый тогды быв сященником у Чертежному. Стояв за вто, обы была печатня у Ужгороді. Вун также сполупрацовав из ужгородськым епископом В. Поповичом. Быв за соєдиненіє тогдашных угорськых русинув из галицькими у рамках Австро-Мадярщины. Быв за введеня азбукы до писемного языка русинув замісто латиники. Быв скромный, роботящий и требователный ид собі и ид другым. Й. Гаганец добре относився ид словакам: Андрійови Радманському, Йонашови Заборському и ид Матиці Словенськуй у Мартині.

Й. Гаганец у 1848 році дав покласти епископську палату у Пряшові. У 1865 році была перероблена дзвониця кафедралного храма у Пряшові, она была повышена новов приставов из турнёв, на котруй была установлена годинка. Коли зачалася революція 1848 рока, Йосиф Гаганец, будучи противником Кошута, мусив скрыватися по селам. Тогды революціонеры осадили епископську резиденцію и наробили у нюй шкоды на 2 494 гульдена. Айбо коли прийшла свобода, Гаганец скликав 27 септембра 1848 рока засіданя, на котрому вырішено было заслати посланцув ид императорови до Відня, обы обезпечити права русинув согласно из новов установов 4 марта 1949 рока. Членами делегації, котра 1 октовбра вырушила у Відень и прибыла 10 октовбра, были: Йосиф Шолтес, пряшовський парох, Віктор Добрянський, епископськый секре­тарь, Александер Яницький парох Мальцовський. А из світських представителюв — Адольф Добрянський, др. Михаил Висаник, продекан медицинського факултета у Відню, др. Вінсент Алексович, професор медицинського факултета и директор дітського шпиталя св. Йосифа у Відню. Делегація была представлена баронови Карлу Герінгерови,   майвысшому   императорському комісарови,   назначеному   Мадярщину,   міністру внутренних   діл   Александерови   Баху,   міністру юстиції Шмерлінгови, міністру фінансув барону Краусу, міністру загатарных діл князю Шварценбергови, міністру културы и освіты графови Иоану Гунови,   міністру  транспорта   барону   Кумлеру, міністру   сільського   газдувства   Имфельфови, міністру обороны графу Дюлаї, маршалу графу Радецькому и другым высоким особам. 19 октовбра делегація была на аудієнції у императора Франца Иосифа у замку Шернборн, де його вуд имені русинської   делегації   привітствовав   Віктор Добрянський. Делегація представила меморандум из 9 пунктув. Император высловився за подпору меморандума. Адольф Добрянський став главным, жупаном Мукачовського окреса, у рамках котрого были назначені поджупаны.  Руськый язык быв заведеный  у  уряды.   Віктор   Добрянський   став ведучим Реферата освіты руськых школ у Кошицькому окресі. У гимназіях у Ужгороді и у Пряшові были організовані спеціалні кафедры діла обученія русинському языку. У Ужгородськуй гимназії кромі Закона Божого и руського языка, по-руськи ся учила исторія и географія. У Відню обявився „Вісник", а пак „Церковна Газета" у Пешті.

Умер Йосиф Гаганец 22 децембра 1875 рока . Не позиравучи на вто,  ош  была зима и были тяжкости из передвиженієм, на погреб прийшло 70 сященникув. Новинка „Карпаты" вуд 22 фебруара 1876 рока написала: „Осиротіла епархія, є без отця, архипастыря, котрый готовый быв и душу свою положити за своих духовных сынув и свуй народ." Достойным наслідником  епископа Гаганця  быв епископ Петро Павел Гойдич. Отзыв на смерть блаженного архієрея Йосифа можеме прочитати из-под пера Юлія Ставровського-Попрадова:
„Мы с сожалением окружаем могилу пастыря, скорбя, (в душе прискорбно вспоминаем великие его дела). Ох, бедны мы, отец-Владыка,оставил нас сирот и стонет весь народ
Увы, потеря столь велика!"
Озвався и А. Павлович стихом „Покойному святителю Йосифу,  Отцу-Владыке Пряшевськой епархіи: Блаженный покой! Вечная память!"
(Свідник. 13/25дец. 1875)
Йосиф  Гаганец  заслужив,   обы  його   имня і надовго сохранило ся у памняти днишньої церкви и межи нашим русинськым народом. Його примір треба наслідовати як у церковному, так и у світськув ділі.

Мґр. Гавриїл Бескид
Текст адаптовала др. М. Лявинец