Likbez polityčnych rusyňiv Zakarpaťa dľa polityčnych ukrajinciv Halyčyny (1)

Лікбез* політичних русинів Закарпаття для політичних українців Галичини.
(* likvidacyja negramotnosti)

Лікбез політичних русинів Закарпаття для політичних українців Галичини.
Або про менталітальні, культурні та соціальні відмінності галичан від українців.

Приєднання Закарпаття до Соборної України є міфом, придуманим так званими істориками на замовлення. У Першій світовій війні царська Росія була членом Антанти і тому Генштаб Німеччини руками більшовиків на чолі з Леніним творив у Росії анархію, аби вона не змогла чинити німецьким військам належний опір. У свою чергу Австро-Угорщина розхитувала Росію створеною нею в Києві організацією українських автономістів так званої Малоросії, яку очолював професор австрійського у Львові університету М.Грушевський, громадянин Австрії. Ця організація почала домагатися від Росії визнання.

України у статусі автономної республіки.
Війна на два фронти настільки виснажила Німеччину і Австро-Угорщину, що вони вирішили закінчити її миром, але ослабивши при цьому Росію та відгородитися від неї суверенною Польщею і суверенною Україною. Нагадаємо, що територію суверенної Польщі, у складі якої були землі колишнього Галицько-Волинського князівства Київської Русі (далі – Галичина), у 1772 р. було поді поділили між Росією, Німеччиною і Австрією. В результаті Галичина опинилася у складі Австрії, а Росія на приєднаних до неї землях суверенної Польщі включно із м. Варшава утворила своє автономне Варшавське генерал-губернаторство Росії.

Під час Першої світової війни Варшавське генерал-губернаторство було захоплене німецькою армією і опинилося в руках Берліна. Це і сприяло прийняттю Німеччиною і Австро-Угорщиною рішення про відновлення суверенної Польщі. Для цього Німеччина і Австро-Угорщина відмовилися від польської території, отриманої ними у 1772 р., на користь відновленої суверенної Польщі. З цією метою Австро-Угорщина з свого боку відмовилася від своєї Галичини на користь Польщі. Потім Берлін і Вена у 1916 р. організували і провели у Варшаві, столиці автономного Варшавського генерал-губернаторства Росії, акцію проголошення відновленої і незалежної Польщі на чолі із Пілсудським. Її суверенітет негайно визнали Німеччина і Австро-Угорщина разом із своїми союзниками: Болгарією і Туреччиною.

Наступним кроком відмежування Німеччини і Австро-Угорщини від Росії було утворення із російського регіону Малоросії української суверенної держави. Для цього було задіяне створену в Києві Австро-Угорщиною підпільно діючу організацію українців-автономістів на чолі із М.Грушевським, громадянином Австрії. Вона проголосила себе Українською Центральною Радою (далі – УЦР) і почала домагатися від Росії для Малоросії статусу автономної республіки. Це вело до масових змін як у діюче законодавстві Росії, так до змін в її управлінських структур, що в умовах війни було нереально. Тому російський демократичний уряд на чолі із Керенським марно умовляв М.Грушевського дочекатися кінця війни, після чого обіцяв надати Малоросії автономію та назвати її Україною.

Але це суперечило планам Берліна і Вени, на вимогу яких УЦР проголосила Малоросію суверенною Українською Народною Республікою (далі – Україна). Одні члени УЦР на чолі із М.Грушевським стали депутатами парламенту України, а інші, на чолі із В.Винниченко, стали її міністрами. Суверенітет новоствореної України негайно визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина, і зафіксували це в укладеному із Україною Брест-Литовському мирному договорі про допомогу і співпрацю. В результаті Україна з перших днів свого існування стала ворогом Антанти, до складу якої уже увійшла Польща, так як стала союзником Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини. Під тиском В.Леніна, суверенітет України визнала і більшовицька Росія, що було зафіксовано в укладеному нею із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною Брестським мирним договором.

Щоб утримати М.Гушевського і його оточення при владі, Генштаб Австро-Угорщини сформував у Києві спеціальний батальйон «Січові Стрільці» із числа українців австрійської (фактично уже польської) Галичини, які пройшли військовий вишкіл в австрійській армії та загартувалися на фронті проти російської армії. Він, Генштаб Австро-Угорщини, назначив командиром цього батальйону свого оберлейтнанта М.Коновальця, теж українця із Галичини. В обов’язки цього батальйону входило підтримувати (навіть із застосуванням зброї) всі заходи М.Грушевського.

Але в умовах громадянської війни одного батальйону «Січових Стрільців» для М.Грушевського було замало. Тому Німеччина і Австро-Угорщина ввели на територію України свої війська, які сприяли М.Грушевському розбудовувати суверенну Україну. Однак між головою уряду В.Винниченко і М.Грушевським виникли розбіжності і В.Винниченко подав у відставку, але зберіг за собою посаду міністра у новосформованому М.Грушевським і послушним йому уряді України на чолі із В.Голубовичем.

Саме за підтримки прем’єр-міністра України В.Голубовича та безпосередньої участі 4-х міністрів, в тому числі міністра внутрішніх справ, у центрі Києва озброєна банда скоїла напад на приватний зовнішньоекономічний банк та навіть викрала його власника. Але при штабі німецьких окупаційних військ в Києві була німецька кримінальна поліція. Вона за декілька днів знайшла викраденого банкіра у вагоні на станції Харків та встановила всі учасників цього злочину.

Це стало для Берліна останньою крапкою в питанні усунення М.Грушевського і його уряду від влади. З цією метою у травні 1918 р. у Києві було проведено з’їзд хліборобів, на якому генерал-лейтенанта П.Скоропадського було обрано Гетьманом держави Україна. Він в цей же день видав Універсал про усунення від влади М.Грушевського, розпуску очолюваного ним парламенту та розпуску очолюваного В.Голубовичем уряду України. Наступного дня П.Скоропадський створив новий уряд України на чолі із Чеховським та розформував полк «Січових Стрільців» під командуванням Є.Коновальця.

У свою чергу трибунал німецьких окупаційних військ в Україні засудив до позбавлення волі від 2 до 7 років всіх учасників вище згаданого нападу на зовнішньоекономічний банк в Києві, в їх числі і екс-прем’єр-міністра України В.Голубовича на 3 роки тюрми. Тому сьогодні немає підстав чудуватися, що деякі міністри та навіть прем’єр-міністри суверенної України продовжують розбудовувати Україну так, як цю «розбудову» було започатковано М.Грушевським, громадянином Австрії.
Як уже було сказано, П.Скоропадський не включив до створеної ним влади осіб, яку при М.Грушевському були міністрами, їх заступники чи високопосадовими чиновники. Це їх обурило і вони у м. Вінниця створили таємну до П.Скоропадського організацію, яку очолив В.Винниченко. Її метою було захопити владу в України у свої руки.

Після укладення мирних договорів із новоутвореною Україною і більшовицькою Росією, Німеччина і Австро-Угорщина перекинули свої війська із Східного фронту на Західний. Але і це не врятувало їх війська від нищівних поразок на Західному фронті та спричиненої цим економічної розрухи. Все це разом узяте привело до виникнення в них революцій, розвалу Австро-Угорщини на окремі суверенні країни Австрію і Угорщину. В результаті Німеччина, а за нею і її союзники, капітулювали. Берлін і Вена почали спішно виводити свої окупаційні війська із України, без яких Гетьман України П.Скоропадський фактично позбавлявся підтримки та можливості керувати Україною.

Саме про таку ситуацію мріли опозиціонери на чолі із В.Винниченко, а тому вийшли з підпілля і проголосили свою організацію тіньовим урядом під назвою Директорія, яка стала діяти по захопленню влади в Україні у свої руки.

  

part 2: http://www.rusyn.sk/index.php?ID=6493&l=sk

Адвокат Петро Годьмаш, член Національної спілки журналістів України