NA ZAKARPATŤІ ІSTORYČNO NE BULO CERKVY MOSKOVSKOHO PARTІARCHATU

НА ЗАКАРПАТТІ ІСТОРИЧНО НЕ БУЛО ЦЕРКВИ МОСКОВСЬКОГО ПАРТІАРХАТУ
ОБЛАСТЬ БУЛА НЕВІД’ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ ПОМІСНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Архієпископ Тельміський Іов розповів журналістам про відношення Закарпаття до Української Помісної Православної Церкви.

Після розпаду Австро-Угорської імперії українське Закарпаття потрапило під владу Чехословаччини. А православні парафії канонічно входили тут до юрисдикції Вселенського патріархату і нетривалий час на початку ХХ ст. — патріархату Сербського. 4 березня 1923 року Собор Вселенського патріархату на чолі з патріархом Мелетієм IV поставив на Архієпископа Празького колишнього випускника Київської духовної академії владику Савватія (Врабец, 1880-1959) і постановив, що православні парафії Закарпаття входять до юрисдикції Вселенського патріархату, пише  Анонс Закарпаття.

Відтоді канонічно українські православні парафії Закарпаття остаточно закріпились за юрисдикцією Вселенського Патріархату, де й перебували до приходу радянських окупаційних військ.

9 листопада 1939 року Екзарх Вселенського патріарха архієпископ Савватій (Врабец) повідомив прот. Михайла Попова листом, що він має намір висвятити його на єпископа або генерального вікарія для Закарпаття та Угорщини.

26 вересня 1940 р. архієпископ Савватій (Врабец) видав наказ, згідно якого прот. Попов призначався Адміністратором Православної церкви Закарпаття та Угорщини під юрисдикцією Вселенського патріархату, йому також надавався сан протопресвітера.

5 жовтня 1940 року у листі до Вселенського патріарха Веніаміна архієпископ Савватій (Врабец) просив висвятити о. Попова на єпископа для Православної церкви Закарпаття та Угорщини під юрисдикцією Вселенського патріархату.

Проте 30 травня 1942 р. німці заарештували архієпископа Савватія (Врабец), він три роки перебував у концтаборі Дахау (1942—1945). Після звільнення не був допущений новою окупаційною адміністрацією (тепер вже радянською) до виконання своїх обов’язків, оскільки відмовлявся порвати з Вселенським патріархатом.

До кінця життя він піддавався гонінням і тиску з боку комуністичного режиму, помер 14 грудня 1959 р.

Ще трагічніше склалася доля Адміністратора Закарпатської єпархії Вселенського патріархату протопресвітера Михаїла Попова. 13 червня 1944 р. він був заарештований нацистами за підозрою у хрещенні єврейських дітей.

Наприкінці грудня 1944 р. о. Попова було вислано до Німеччини на примусові роботи, проте під час перевезення йому вдалося втекти. На початку квітня 1947 р. в Будапешті о. Попов був заарештований вже радянськими органами НКВД.

9 вересня 1947 р. його за звинуваченням у «антирадянській діяльності» засудили до 25 років ув’язнення.

Його відправили до концтабору в Воркуту (Комі АРСР), де він імовірно загинув як мученик за віру Христову. ” – розповів Архієпископ.

Žridlo:
http://tyachiv-life.com.ua/index.php/tiachivshchyna/kultura/2614-na-zakarpatti-istorichno-ne-bulo-tserkvi-moskovskogo-partiarkhatu-oblast-bula-nevid-emnoyu-chastinoyu-pomisnoji-pravoslavnoji-tserkvi