Ony budyly rusynskyj narod: Antonij Siľvaj

Они будили русинськый народ: Сільвай
Межи русинськыма будителями другоі половины 19 ст. постава Сільвая читаво різнила ся од другых. Сись просвітитель у свойых сатиричных творах поберував одтворити економічеську и політичеську ситуацію на товдышньому Пудкарпаті.

Писатель родив ся 15 марта 1838 р. у свалявському селі Сусково в фамиліі сященика Антонія Сільвая и Катерины Легезы. Є гипотеза, што отець И.Сільвая быв из Мадярщины и жыв у Марія-Повчі, де програв у карты фамильный маєток и мусив перебрати ся жыти у Сусково.

Иван Сільвай быв тритьов дьитинов у фаміліі, айбо єдиным сыном, и тому отець приділяв му особу увагу. И.Сільвай, ги му старші сестры, воспитував ся в строгому релігійному дусі. Вєдно из тым Сільвай-отець сято сокотив народні традициі и обряды, пробувучи прикапчати их сынові. Будущый писатель выростав межи простых сільськых діти, "...в соприкосновении с этими простодушными сынами природы, и принимал первые впечатления, которые неизгладимо запечатлевались в сердце...". Из малых рокув у Сільвая родила ся любов до свого рудного маленького села, до його жытелюв. Именно у Сускові в його уяві ся родили романтичеські казкові світы, "полные волшебных гор, где происходит жизнь, разинствующая своими чудесами от настоящей жизни", "являются сказки, былины, поверья о похождениях, подвигах и удали витязей, одарённых сверхъестественною силою, о царях и царицах, о царевичах и царевнах, ... о разбойниках, колдунах, ведьмах, чаровниках, о сон-траве, о всетворящих ключах, ... о леших, домовых, потоплениках, опырях, чернокнижниках, добрых покровителях и злых врагах людей". Иппен, се были лем пузніші романтичні спомины Сільвая, уже оверстного чоловіка, в "Автобиографии" (1890-і рр.). Бо, направду, дітвацтво го было май буденным и простым, цілком похожым на жытя попувськых діти того часа.

Начальноє ошколованя И.Сільвай дустав дома, в Сускові, пуд руководством свого няня, котрый мав дяку приблизити сына од церковному жытьови и церковным обрядам, через се и по буднях, и в сята брав го из собов до церьковли. Каждоє рано Сільвай-отець будив сына "и приказывал немедленно одеться и окончить утреннюю молитву. То же самое повторялось вечером". Отець Антоній вірив, же "музыка, пение и вообще искусство много действуют на облагорождение сердца человеческого", и тому рішив научити сына грати на гуслях и флейті. Бизувно, пробувучи дати сынові высоку музикальну пудготовку, Сільвай-отець не лем сам учив го, а й одвюг до знамого у тот час музиканта Костянтина Матезонського, російського емігранта, організатора и руководителя єдинственного поліфонійного хора ("Гармонія", 1837) у товдышнюй Австро-Мадярщині.

Ошколовучи ся в Ужгородськуй гімназиі и Сатмарськуй семінариі, а потому в Будапештському універзитеті, Сільвай дустав доста высоку діла свого часа освіту. У Будапештови Сільвай нащивляв єдночасно два літературні кружкы: "Мадярську школу" и"Словянську школу". Наперед ся майвосхищав мадярськов поезійов (Ш.Петефі, Я.Арань), а потому - російськов (Н.Гоголь, А.Пушкін, М.Лєрмонтов и др.). Великый вплив на формірованя русофільськоі позициі Сільвая мав його земляк, выкладач російськоі словесности Иван Раковський.

По конченю ошколованя Сільвай робив сящеником у Сускові, Дусині (1880-1881), Турйих Реметах (1881-1899) и Новому Давыдкові (1899-1904).

Иван Сільвай оказав ся май плодовитым межи русинськыма писателямы другоі половины 19 ст.: його творы составлявуть чотыри рукописні томы, котрі ныні сохранявуть ся в домашньому архіві вызнамного фольклориста и літератора П. Лінтура.

У першому, другому и тритьому томах рукописа И.Сільвай вмістив прозу, котра нараховує вєдно 28 творув (І том – 12 творув, II т. – 7 творув, III т. – 9 творув). Четвертый том рукописа состойить из поезій, Сільвай назвав го "Стихотворения Уриила Метеора", хотя в начали тома вміщено "Автобиографию" (93 стор. рукописа). Усього в IV томови – 128 поетичных творув, из них 124 - написано російськым языком, 4 – мадярськым. 21 из прозовых творув И.Сільвая печатали ся в товдышнюй періодици Пудкарпатя, Галичины и Росіі (1875 р.), а 7 – до ныні не печатали ся нияк. У 1938 р. окремов книжкою была выдана "Автобиография".

У 1941 р. новинка "Русское слово" спробувала выдати літературноє наслідство Сільвая, айбо спромогла ся лем на єден том (8 прозовых творув), 1957 р. - выйшов зборник выбраных творув (10 прозовых и 11 віршованых) И.Сільвая у Пряшеві, а в 1984 р. до зборника творув писателюв досовітського Закарпатя "На Верховині" (ушорюв. О. Мишанич) было включено и творы И.Сільвая. Велика часть поетичных творув, вміщеных у рукописі, не лем не выходили окремов книжков, а й не печатали ся в періодици николи.

До рукописа не входять 40 надгробных проповідюв, котрі были выдані у 1898 р. окремов книжков, а такой близько 35 баснюв, котрі, бизувно, сохранявуть ся в єднуй из часных бібліотек Ужгорода.

Язык творув И.Сільвая (при всіх його недостатках) є майблизькым до російського літературного языка, што давало му возможность печатати ся у Росіі ("Славянский сборник", т. I, 1875), и єднорчасно сись язык быв цілком непонятным простому селянинови, до котрого обращав ся писатель. Сільвай печатав ся у многых товдышньых новинках: "Церковнуй газеті", "Світі", "Новому світі", "Сові", "Карпатах", "Місяцеслові", галицькых "Слові" и "Новому Проломі".

Булшость творув Сільвая опубліковано пуд псевдонімом Уріил Метеор ("Уріил" – "господньоє пламя"), у тому числі рукопис, названый автором "Сочинения Уриила Метеора". Лем псевдонім И.Сільвай взяв не из цензурных помислув, бо вся товдышня интелігенция Пудкарпатя знала, тко такый Уріил Метеор. Даже розсердженый єпископ С.Панкович, котрый проводив антирусинську політику, по появі "Крайцаровой комедии" в новинці "Світ" (1870) нараз вызвав Сільвая, ги автора "пасквільного" твора. Свуй псевдонім И.Сільвай вчинив суто ги будительськый, вкладавучи в нього идею свого высокого покликаня – освітити путь народа, повести го до майфайного жытя.

У 1903 рокови Сільвай издав церковный зборник «Песенник». Книжка была дуже популярнов межи простыма людьми.

 Умер Иван Cільвай 13 фебруара 1904 в Новому Давыдкові.

Уриил Метеор «На полі жизни»
На полі жизни летить мотыль,
Єму на крыльяхъ прекрасна пыль;
«Мотыль сей радость»,- я рекъ души:
Єго ловити теперь спіши…

То все, что сладко искал въ любви,
Мотыль на цвіті, лови, лови,
Душа постигла: зді онъ, зді онъ!
Но какъ? Безъ пыли, мертвъ, обнаженъ
(Світ.1869. Но.11)

 У И.Сільвая было аж десять діти и всі они одзначили ся свойыма талантами и хосеннов роботов: сын Уріил – професор музики, диригент хора Ужгородського кафедрального собора; Ніл – кончив академию искуств у Мюнхенови; Сіон – сященик, поет, композитор, майстер церковного росписа, різьбы по дереву.

Именно Сіон Сільвай и лишив велику сліду у культурі Пудкарпатя. Родив ся 29 януара 1876 рока в Сускові. Кончив гімназию и духовну семінарию в Ужгороді. Прийняв сан греко-католицького сященика в 1900 рокови. У селах, де служив, вчиняв народні хоры, котрі пуд його руководством ся добивали высокого професіонального уровня и майстерности. Так в селі Ворочово, де доста довго Сіон служив сящеником, вєдно из учительом Николайом Павлишинцьом создали чотириголосый хор селян. На сцені зробили постановку ворочувськоі народноі свадьбы. Хор Ворочева в 1923 рокови из тріумфом выступав на театральних сценах Ужгорода, Пряшева и Кошицюв.

У середині 20-х рокув Сіон Сільвай став руководительом знамого на Пудкарпатськуй Руси и далеко за її гатарами церковного хора «Гармонія», котрый принимав участіє у всіх майзнамых событіях культурного жытя края.

Умер Сіон Сільвай в 1932 рокови.

Постава Ивана Сільвая и сынув го щи раз свідчать, што таланты на земли сюй не переведуться нигда.

Юрій Шипович

Zdroj: http://transkarpatia.net/transcarpathia/our-news/18483-oni-budili-rusinskyy-narod-slvay.html