Ony proslavyly rusynskyj narod: J. Huca-Venelin

Они прославили русинськый народ  Ю.Гуца-Венелін

Розказувучи про тых вызнамных русинув, котрі прославили свуй народ за гатаром рудноі землі, не мож не памнянути Юрія Гуцу-Венеліна (именно Гуцу-Венеліна, а не Венеліна-Гуцу, ги то пишуть доста часто). Вун, не мавучи возможности чинити діла свого народа, дольов трафунка, став будительом иншого, болгарського, народа. За што болгары му блогодарні и днесь.
Гуца Юрко (Georgius Hutza) родив ся 22 апріля (4 мая) 1802 рока в с. Тибава Березького комітата, тепирь Свалявського района Закарпатськоі области. Наперед ошколовував ся в Ужгородськуй гимназиі, де в тот час выкладав знамый русинськый педагог И Чургович.

Из 1821 рока учив ся у Сатмарському єпископському ліцейи, де почав занимати ся исторійов .  У 1822 рокови поступив на філозофськый факультет Лемберського універзитета, де интересував ся историчеськыма жерелами, нащивляв архівы. Не мавучи дякы принимати духовный сан, поміняв фамилію на Венелін-Венелович. Веснов 1823 рока вєдно из двоюродным братом Иваном Молнаром перебрав ся у Кишиньов, де у ліцейови выкладав арифметику. Туй, у Кишиньові, почав штудіювати жытя болгар, зойшов ся из болгарскыма колоністами и их попечительом генералом Инзовим.

У 1925 рокови перебрав ся жыти у Москву, де стає студентом медицинського факультета місного універзитета. Кончивши штудіюваня, робив дохтором. Изучав давню исторію словян, дакотрый час робив домашным учительом и межи учениками го были Константин и Иван Аксаковы, будущі идеологы славянофільства.

Судьбоносным стало знакомство Гуцы-Венеліна из М. Погодіним, А. Хомяковим, И.Срезневским, котрі открыли му путь на сторінкы знамых новинок товдошньоі епохы («Московский вестник», «Телескоп», «Отечественные записки», «Журнал Министерства Народного Просвещения»). Выступавучи из публіцистичеськыма статями и историчеськыма изслідованями, Гуца-Венелін полемізувал из німецькыма и австрійськыма ученыма, котрі збыткували ся из историі и культуры славян. Особу увагу вун приділяв болгарам, чия исторія товды была почти цілком незнама, а приналежность болгар до словянськоі групы клала ся под сумнів.

У 1829 році издав книжку «Древние и нынешние болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к Россиянам», котра мала «значение не научного исследования, а скорее славянофильского воззвания, с восторгами пред прошлым и упованиями на будущее великого славянского народа». Мавучи дяку пудняти пристиж всіх словян и болгар окремо, автор, свободно оперувучи историчеськыма фактами, называть гуннув «сынами Руси», Словенію — «Адриатической Украиной», Меровінгув — «Мировичами», а Аттилу — «Русским Царём». В тот же час Гуца-Венелін первым розказував про сучасных му болгар ги про етнографічеську и историчеську реальность; у книжци го «болгары, которых еще недавно смешивали с сербами, впервые представлены были как многочисленный народ в пределах былой Болгарии, Румелии, Македонии, Фессалии, Албании, румынских землях, Бессарабии и Новороссийском крае». Книжка Гуцы-Венеліна была принята май скоро негативно, хоть, иппен, серйозных аргументув проти му нитко не выставив.

В 1830 — 1831 рр. Венелін вчинив довгочеканоє вандровання в Болгарію,котроє стало возможным дякувучи помочи цімборув и было оформлено ги офіциальна командіровка Академиі Російскоі, из «Высочайшего Государя Императора дозволения». Ціллюв ї было «обозреть по возможности все хранящиеся в тамошних монастырских и других библиотеках печатные книги и рукописи на Славянских наречиях и на языке Молдавском, Волошском и Греческом».

Гуці-Венеліну удало ся побывати в Одесі (де на тот час по вині постоянных воєн вчинила ся читава болгарська колония, представителі котроі восторжено стріли його начинаня), восточных областях Болгариі и в Валахиі. Не обзеравучи ся на вчинені турками перепоны, Гуца-Венелін добив ся свого: результатом його експедициі стали 66 «валахо-болгарских или дако-славянских» грамот из 20 подобенками, коментарями и словарьом, а такой записы творув болгарского фольклора. Из-за трудности, звязаных из обробков матеріала, звіт Академиі быв поданый лем через два рокы. Айбо не позеравучи на важні результаты експедициі, Гуца-Венелін не змуг позбыти ся репутациі дилетанта. Так, в 1834 рокови вун не змуг, не обзеравучи ся на протекцию Погодіна, дустати кафедру славянознавства у Московскому универзитеті, отдану М. Каченовському, стороннику взглядув на исторію славян, противоположну идеям Венеліна.

Из 1832 рока Гуца вчителював у приватному пансіонаті М.Погодіна в Серкові пуд Москвов, а у 1836 рокови став школьным инспектором Москвы. Друга половина 30-х рокув оказала ся діла Гуца-Венеліна читаво плодотворнов. Вун продолжав дале публікациі новых статей про славянську исторію, выступав в печати проти «скандинавоманиі» (норманська теорія похоженя Руси); ищи булше творув обстало ся в рукописах и были опубліковані лем по смерти го (в частности, перва в историі граматика болгарського языка).

Тяжка робота, невызнаня, нехватка гроши подорвали здоровля Гуцы-Венеліна. Нагла смерть го 26 марта (7 апріля)1839 рока вызвала в Болгариі числені откликы. На гробі Гуцы-Венеліна, похороненого на тимитові Данилова монастыря, представителі болгарськоі емиграциі в Росіі поклали надгробный памнятник из посяченям: «Он первый напомнил свету о забытом, но некогда славном и могущественном племени Болгар и пламенно желал его возрождения. Господи, услышь молитву раба Твоего». Айбо у комуністичні часы помнятник розвалили...

Юрій Гуца-Венелін лишив по собі читавоє наслідство: «Мадярские слова, взятые из русского языка», «Карпато-русския пословицы», «Об украинском правописании», «Об источнике народной поэзии вообще и о южно-русском в особенности», «Несколько слов о Россианах Венгерских…», «О зародыше новой болгарской литературы».

Хотя російські учені до нього и относили ся ги до дилетанта, айбо по М. Ломоносову вун єден из первых у стати "Скандинавомания и её поклонники или столетние изыскания о варягах" пуддержав версію "архангельського хлопа" штодо скандинавськоі теориі, вун розказав росіянам про карпаторусинув, йих исторію, фольклор, обычаі. Гуца-Венелін первый межи російськыма ученыма у позитивному світлі вказав запорожськых козакув, и єден из первых схоснував терміны "Украйина", "украйинськый". За се Украйинська держава має му дякувати.

Юрій Шипович

Zdroj: http://transkarpatia.net/transcarpathia/our-news/21129-oni-proslavili-rusinskyy-narod.html