Petro Kuzmjak (1816 - 1900)

Петро Кузмяк
 
Петро Кузмяк относиться до будителюв-просвітителюв другої половины XIX стороччя. Вун быв прекрасным продолжателём духовных и педагогічных традицій А. Духновича. Вун быв также знамым збирателём русинського фолклора. Родився Петро Кузмяк у 1816 році у селі Фольварк (тепер Страняны) у єднуй из майживописных долин Верхнього Спіша, недалеко вуд невеликого вароша Стара Любовня.
 
Зачав ученя у рудному селі, пак учився у селі Подолинці. Гимназію зачав у Мадярщині, у Дебрецені, послі окончанія котрої поступив у Мукачовськый монастырь, де мав можность подготовитися до преподавательської роботы. У Мукачовському монастырі хранилося много церковных и научных книг на шилиякых европейськых языках и также много уникалных памнятникув старорусинськоїписемности.
 
Петро Кузмяк изучив кромі материнського мадярськый, латинськый, старословянськый, словацькый, німецькый языки, што дало йому мож­ность изглядовати европську културу. Вун много часу проводив у монастырськуй бібіліотеці перегортавучи страниці давних фоліантув и руко­писных книг, любувучися картинами майструв, иконописных портретув и музейными експоната­ми, што представляли културу його богобойного народа.
 
У стінах старинного монастыря, над тихими водами Латориці Петро Кузмяк писав свої стихи. Вун усе мав своє мненіє, знав позирати на світ Божий своими очима и не у ушыткому соглашався из тыми обитателями монастыря, котрі переслідовали самостоятельноє мышленіє и жаданя вуд братув-монахув великого повиновения и смирен­ности. Из-за того ставалися конфлікты, ситуації из прото-игуменом монастыря. Атмосфера обостри-лася особенно послі того, як наставник найшов пуд матрацом у постели свободно мыслящого монаха рукописну тетрадь из світськыми стихами и співанками. И кончило ся діло тым, ош молодый поет мусив розлучитися из Мукачовськым монастырём. У 1838 році Петро Кузмяк переселяєся у село Шамброн Спишського комітата, де учите­лює до 1841 рока. Дале переходить у сосідньоє село Якубяны, де продолжає учити русинськых діточок до 1854 рока. Предположительно у сьому самобытному, из скотарським газдуством селі, недалеко вуд романтичного Старо-любовнянського замка, народилися такі його ліричні співанкы, як „Коровки, коровки, чом ся не пасете?", „То моя мамочка — сива голубочка", „Понад Якубенков бучки ся розвили", котрі народ так полюбив, ош они стали народными. У Якубянах, кромі учительської роботы П. Кузмяк успішно організовав хоровый и театральный колективы. Была поставлена пьєса А. Духновича „Добродітель превышаєт богатство".
 
У 1855 році на прошеніє бачванськых руснакув, Темешварська инспектура направила Петра Кузмяка у Рускій Керестур на роботу школного учителя у конфесійну школу. У сюй школі П. Кузмяк воспитав не єдну генерацію молодежи. Вун робив там до 1892 рока до выхода на пензію.
 
На період пребыванія у Рускому Керестурі припадає плодотворна и културно-просвітительська робота Петра Кузмяка. На превеликый жаль його матеріалноє положеня было доста мізерным, бо мав много дітей, а платня учителя у тоты часы была дуже малов. Айбо Петро Кузмяк само­отверженно служив на ниві просвіщенія, успішно справлявучися из задачами будителя-правителя. Свойов патріотичнов и воспитательнов роботов вун способствовав тому, што його милі руснаки сохранили из великыми надіями свої традиції, обычаї, културу.

Благородну будительську роботу Петра Кузмя­ка достойно оцінили писателі Евгеній Фенцик, Иван Сильвай, Михаил Врабель и другі його современники. У єдному из номерув журнала „Листок" (на 1893 рук) Евгеній Фенцик такыми словами охарактеризовав Руско-керестурского просвітителя:
„Если Бачване знают по-руски, то тому обязаны они единственно Кузмяку, ибо никто ни перед ним, ни послі него на словесность, тыкающейся руской грамматики, в народных школах не обращал такого вниманія. Почти всім пісням, которым нынішняя генерація (старши люде) при веселых собраніях воодушевляются, обучились бачване от П. Кузмяка. Впрочем составленієм их он сам занимался."
 
Теплыми словами споминав про добрі діла сього будителя фолклорист и публицист Михаил Врабель (1886-1923) у артикулі „Русин на долині Бачванськой". Но робота Петра Кузмяка давала про себе знати не лем на ни­ві народного образованія. Бо подобно до А. Павловича, И. Сильвая, М. Врабеля, М. Немеша, Ф. Злоцького и Руско-Керестурський пе­дагог мав унікальні за­писи співанок и стародавных обычаюв, які як народный маєток пере­давав молодым генераціям. А выступаючи под псевдонімами, но даколи и под своим прузвищем, або даже без подписа, печа­тав стихотворенія и артикулы в „Листку", „Науці", у ужгородських календарях „Місяцесловах".
 
Дакотрі співанкові записи Петра Кузмяка Ми­хаил Врабель помістив у зборнику „Русскій соло­вей. Народная лира или собраніє народных пісней из разных угрорусских нарічіях" (Унгвар. 1890). Не ушытко из того, што написав и записав Петро Кузмяк было опубліковано. Не ушытко сохранилося у рукописах. Але и тото, што знаєме, дає основу видіти у керестурському педагогови чесного патріота, талантливого поета и фолклорис-та, котрый много почерпнув из керничок народного творчества.
 
Двома його поезіями „Прилетіла зозуленька" и „Співай жаворонку") одкрываєся „Антологія поезии Бачвано-срымських руских писательох" (Руски Керестур, 1963). Тоты самі стихотворенія, лем у поміняной транскрипції, были перепечатані и у Пряшовськуй антологіи „Поети Закарпаття" (1965).
 
Про роль у літературі Петра Кузмяка добре сказано у біографічнуй справці до первоі нами названої антологіи, де составителі М. Ковач, Д. Латяк и Д. Папгаргаи пишут, „же ше вон явя як перши поета у нашим народзе". А се значит, што быв и зачинательом той регіональной русинськой литературы,  котра  в  Югославіи  дуже  успішно розвиваєся, бо має многых талантливых поетов и прозаиков.
 
Умер П. Кузмяк 13 януара 1900 рока. Але його добрі діла не забыті и до дныська. Про нього знає каждый дітвак и юноша, каждоє дівча и кажда мати у Руском Керестурі. Бо и основна школа из гимназійов у сьому найбулшому русинському селищі у Югославіи носит його почесноє прузвище.
 За   благородні   діла  платят  йому  любовью ушыткі порядні Руснакы.
 
Василій Сочка-Боржавин