Podkarpatská Rus (Zakarpatská oblasť) v ZSSR a na Ukrajine (1946 – 1949)

22. januára 1946
Výnosom Prezídia Najvyššieho sovietu ZSSR bola 22. januára 1946 zriadená Zakarpatská oblasť (oblasť za Karpatmi) a začlenená do Ukrajinskej sovietskej socialistickej republiky. Týmto výnosom bolo zlikvidované nielen historické pomenovanie Podkarpatská Rus, ale aj obe nedávne sovietske pomenovania – Karpatská Ukrajina (počas 2. svetovej vojny) a potom Zakarpatská Ukrajina (takto sa potom dôsledne nazývala v čs. marxistickej historiografii). S nezvyčajnou rýchlosťou boli všetkým obyvateľom tzv. Zakarpatskej oblasti vystavené nové rodné listy a občianske preukazy. Podľa údajov v týchto listinách sa narodili na Ukrajine, aj keď v skutočnosti to bolo v Československu, Maďarskom kráľovstve či Rakúsko-Uhorsku.

українською мовою: ТУТ 


10. februára 1946
V Zakarpatskej oblasti sa konali prvé „voľby“ do Najvyššieho sovietu ZSSR podľa jednotnej listiny bloku komunistov a tzv. bezpartajných. Podľa štatistických údajov sa na nich zúčastnilo 99,95 % voličov, z ktorých 95,8 % odovzdalo hlasy poslancom do Zväzovej rady, 92,1 % poslancom do Rady národností.

9. marca 1946
Výnosom výkonného výboru oblastného sovietu boli zrušené národné výbory a namiesto nich vznikli miestne soviety.

13. marca 1946
V obci Eseň (Javorová) Užhorodského okresu bol vytvorený prvý kolchoz.

máj 1946
V Užhorode sa konal súdny proces proti tzv. kolaborantom, bývalým poslancom čs. a maďarského parlamentu A. Bródymu, S. Fencikovi a M. Demkovi. Všetci boli bezdôvodne odsúdení na trest smrti.

jún 1946
Výnosom Prezídia Najvyššieho sovietu Ukrajiny bolo 50 obciam zmenených historických názvov na nové, poukrajinčené, čo bolo barbarským zásahom do historickej toponymie kraja. Tieto zmeny v pomenovaní podkarpatských obcí neboli posledné, ďalšie pokračovali v rokoch 1960, 1962, 1967 a 1975. V rokoch 1990 – 92 boli obciam s väčšinovým maďarským obyvateľstvom vrátené ich maďarské historické názvy.
Prepadovým komandom NKVD bol zavraždený úradujúci administrátor Mukačevsko-užhorodskej pravoslávnej diecézy Feofan (Sabov).

august 1946
Bolo ukončené začlenenie Komunistickej strany Zakarpatskej Ukrajiny (KPZU) do Všezväzovej komunistickej strany (boľševikov), VKS(b). Nové stranícke preukazy však dostalo iba 38 % pôvodných členov KPZU a KSČ.

október 1946
Politbyro Ústredného výboru Komunistickej strany (boľševikov) Ukrajiny na svojom zasadnutí ostro kritizovalo stranícke vedenie Zakarpatskej oblasti za jeho kádrovú prácu. Táto kritika sa stala zámienkou pre urýchlenú rotáciu kádrov na Podkarpatsku v prospech prišelcov z východu.

9. februára 1947
V Zakarpatskej oblasti sa konali voľby do Najvyššieho sovietu Ukrajinskej sovietskej republiky. Zúčastnilo sa ich (ako inak) 99,97 % voličov, z ktorých 98,58 % odovzdalo hlasy „koalícii“ komunistov a bezpartajných.
jún 1947 Rada ministrov ZSSR schválila uznesenie o hospodárskom obmedzení činnosti kulakov (t. j. súkromných roľníkov) cestou zvýšeného zdaňovania.

14. júla 1947
Rada ministrov sovietskej Ukrajiny nariadila zvýšiť kulackým hospodárstvam kontingenty o 30 %, ďalej neobmedzené zvýšenie peňažnej dane z prevádzkovania mlynov a prenajímania poľnohospodárskych strojov. Ďalšími nástrojmi pre násilnú kolektivizáciu bolo pokutovanie a pri nesplatení daní či neodvedení stanovených (zvyčajne nezmyselne vysokých) dávok potom aj uväznenie. V Zakarpatskej oblasti bolo vyčlenených 2 134 kulackých hospodárstiev.

30. júla 1947
Výnosom Prezídia Najvyššieho sovietu ZSSR bola Zakarpatská oblasť vyhlásená za územie osobitného režimu, inak povedané za zakázanú zónu prvej kategórie. Voľný vjazd a výjazd zo zóny mali iba vojaci. Vo vnútri bolo územie rozdelené na ďalšie zakázané, najmä pohraničné pásma a menšie zóny, z ktorých sa museli vysťahovať miestni obyvatelia. Začala sa urýchlená militarizácia Zakarpatskej oblasti. Vojaci obsadzovali najvýznamnejšie budovy v mestách vrátane školských, verejných a administrativných či bývalých šľachtických palácov. Pri Užhorode bol zriadený tankodrom, pri Mukačeve letecká základňa (neskôr aj raketová), vo Vinohradove základňa ženistov. Pre zábavu generality a straníckej verchušky bol na území štyroch okresov (Vinohradovského, Berehovského, Mukačevského a Užhorodského) zriadený gigantický poľovnícky revír.

12. augusta 1947
Na základe rozhodnutia straníckeho vedenia oblasti sa začala plánovitá likvidácia knižných fondov z čias „buržoáznych režimov“ vo všetkých knižniciach Podkarpatskej Rusi. Knižné fondy knižníc Spolku A. Duchnoviča, Prosvity či Podkarpatskej vedeckej spoločnosti likvidovala zberňa surovín. V okresoch boli „buržoázne knihy“ spaľované na mieste. Ich prechovávanie sa trestalo podľa paragrafu o šírení kontrarevolučnej literatúry.

september 1947
V Mukačeve začalo činnosť ruské dramatické divadlo.

jeseň 1947
Komunistický režim začal ideologickú výchovu straníckych kádrov. Začali tu činnosť oblastná sovietsko-stranícka škola, 15 večerných politických škôl, 109 politických škôl straníckych organizácií a 272 študijných skupín. Účastníci tohto školenia usilovne študovali, respektíve memorovali stalinské Stručné dejiny VKS(b).

21. decembra 1947
Konali sa voľby do miestnych sovietov Zakarpatskej oblasti. Tentoraz dokonca rovných 100 % voličov hlasovalo za jednotnú (a jedinú) kandidátku komunistov a bezpartajných.

26. – 27. januára 1948
Na zhromaždení straníckeho aktívu bolo poukázané na údajné zostrovanie triedneho boja. I. Turjanica sa už nehodil pre tento „boj“ a bol odstránený z funkcie prvého tajomníka oblastného výboru strany. Dostal podradnejšie miesto predsedu výkonného výboru oblastného sovietu. Prvým tajomníkom strany sa stal stranícky káder z východu I. Kompaniec.

24. – 26. februára 1948
V Užhorode prebiehala prvá oblastná stranícka konferencia. Jej nové vedenie začalo útok proti tzv. buržoázne nacionalistickému kultúrnemu dedičstvu, za ktorého protagonistov boli označení prakticky všetci významní podkarpatští činitelia národného obrodenia A. Duchnovič, A. Pavlovič, A. Dobriansky a I. Silvaj. Ich dielo muselo byť podľa komunistických ideológov „svedomito“ zabudnuté.

9. – 15. októbra 1947
Masové protesty roľníkov v obci Uhľa na Ťačovsku proti násilnej kolektivizácii. Vystúpenia sa zúčastnili väčšinou ženy, pretože sa domnievali, že ako matky nebudú prísne trestané. Realita však bola iná. Jedenásť žien bolo zatknutých a obvinených z protisovietskej a kontrarevolučnej činnosti, dve z nich odsúdené na 25 rokov nútených prác, päť na 10 rokov nútených prác, jedna na 8 rokov nútených prác, tri na 5 rokov nútených prác a dve na 3 roky odňatia slobody v bežnom väzení.

27. októbra 1947
Komando NKVD prepadlo pri Mukačeve biskupa gréckokatolíckej cirkvi Teodora Romžu a jeho sprievod (išlo o imitáciu „autonehody“). Biskup bol pri incidente ťažko zranený.

1. novembra 1947
V mukačevskej nemocnici bol po úspešnej operácii biskup T. Romža agentkou NKVD zavraždený smrtiacou injekciou.

jeseň 1947
Koncom roka v oblasti existovalo už 371 kolchozov. Celkovo bolo kolektivizovaných 41,4 % hospodárstiev.

18. februára 1948
Kapitulný vikár N. Muranyi na príkaz NKVD oznámil ukončenie činnosti Mukačevsko-užhorodskej gréckokatolíckej diecézy. Podkarpatská gréckokatolícka cirkev bola postavená mimo zákon.

apríl 1949
Bola začatá stavba vodnej elektrárne medzi riekami Terebľa a Rika. Elektráreň bola postavená v rokoch 1949 – 56.

29. júla 1949
Prebehli protesty roľníkov proti kolektivizácii v obci Irlava Užhorodského okresu. Polícia zatkla štyri ženy, z ktorých každá bola odsúdená na 10 rokov nútených prác v pracovnom tábore.

9. augusta 1949
Za organizáciu protestov v obci Turja Remety bola zatknutá M. Jacura a odsúdená na 10 let nútených prác.
Prebehlo masové vystúpenie roľníkov (okolo 500 zúčastnených) proti kolektivizácii v obci Dobroň. Polícia ho potlačila až za pomoci oddielu pohraničníkov.

december 1949
Koncom roka vstúpilo do kolchozu už 84 % roľníkov. Za účasť v rôznych akciách namierených proti kolektivizácii bolo odsúdených 114 osôb a deportovaných okolo stovky „kulackých“ rodín. Celkový počet roľníkov a ich rodín podrobených tvrdým represiám dosiahol počet 2 200 osôb. NKVD organizovala na dedinách skutočné hony a záťahy na mládež, údajne pre doplnenie učňovských škôl v Donbase. Avšak namiesto výučby boli mladí ľudia posielaní na otrockú prácu v baniach, odkiaľ sa snažili za každú cenu utiecť. Týchto utečencov sovietske právo a následne justícia kvalifikovali ako dezertérov. 9 200 z nich bolo chytených a odsúdených na dlhoročný „nápravný pobyt“ v Gulagu. Odtiaľ sa (až na zanedbateľné výnimky) ujsť už nedalo.

Ivan Pop



--------------------

Підкарпатська Русь (Закарпатська область) в СРСР і на Україні (1946 – 1949)

22 січня 1946
Постановою Президії Верховної Ради СРСР 22 січня 1946 року було утворено Закарпатську область (область за Карпатами) і включено її до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Цим декретом було ліквідовано не тільки історичну назву Підкарпатська Русь, а й обидві недавні радянські назви – Карпатська Україна (під час Другої світової війни) і потім Закарпатська Україна (так її потім послідовно називали в чехословацькій марксистській історіографії). З незвичайною швидкістю всім жителям так званої Закарпатської області були видані нові свідоцтва про народження та посвідчення особи. Згідно з даними в цих документах, вони народилися в Україні, хоча насправді це було в Чехословаччині, Угорському королівстві або Австро-Угорщині.

10 лютого 1946
У Закарпатській області відбулися перші «вибори» до Верховної Ради СРСР за єдиним списком блоку комуністів і так званих безпартійних. За статистичними даними, у них взяло участь 99,95 % виборців, з яких 95,8 % віддали свої голоси депутатам до Союзької ради, 92,1 % — депутатам до Ради національностей.

9 березня 1946
Постановою виконавчого комітету обласної ради були скасовані національні комітети, а замість них були створені місцеві ради.

13 березня 1946
У селі Есен (Яворова) Ужгородського району було створено перший колгосп.

Травень 1946
В Ужгороді відбувся судовий процес над так званими колабораціоністами, колишніми депутатами чехословацького та угорського парламентів А. Броді, С. Фенциком та М. Демком. Всі вони були безпідставно засуджені до смертної кари.

Червень 1946
Постановою Президії Верховної Ради України 50 селищ отримали нові, укруїтизовані назви, що було варварським втручанням в історичну топонімію краю. Ці зміни в назвах підкарпатських громад не були останніми, наступні продовжувалися в 1960, 1962, 1967 і 1975 роках. У 1990–92 роках громадам з переважно угорським населенням були повернуті їхні угорські історичні назви.
Загін НКВС вбив чинного адміністратора Мукачівсько-Ужгородської православної єпархії Феофана (Сабова).

Серпень 1946
Було завершено включення Комуністичної партії Закарпатської України (КПЗУ) до Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків), ВКП(б). Однак нові партійні квитки отримали лише 38 % колишніх членів КПЗУ та КПРС.

Жовтень 1946
Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України на своєму засіданні різко розкритикувало партійне керівництво Закарпатської області за його кадрову роботу. Ця критика стала приводом для прискореної ротації кадрів у Підкарпатті на користь прибульців зі сходу.

9 лютого 1947
У Закарпатській області відбулися вибори до Верховної Ради Української Радянської Республіки. У них взяли участь (як інакше) 99,97 % виборців, з яких 98,58 % віддали свої голоси «коаліції» комуністів і безпартійних.
Червень 1947 Рада Міністрів СРСР затвердила постанову про економічне обмеження діяльності куркулів (тобто приватних селян) шляхом підвищення оподаткування.

14 липня 1947
Рада Міністрів Радянської України постановила збільшити квоти для куркульських господарств на 30 %, а також необмежено підвищити грошовий податок з експлуатації млинів і оренди сільськогосподарських машин. Іншими інструментами насильницької колективізації були штрафи, а в разі несплати податків або невиконання встановлених (зазвичай безглуздо високих) відрахувань — ув'язнення. У Закарпатській області було виділено 2 134 куркульські господарства.

30 липня 1947
Постановою Президії Верховної Ради СРСР Закарпатська область була оголошена територією особливого режиму, іншими словами, забороненою зоною першої категорії. Вільний в'їзд і виїзд із зони мали тільки військові. Всередині територія була поділена на інші заборонені, особливо прикордонні зони та менші зони, з яких місцеві жителі повинні були виселитися. Почалася прискорена мілітаризація Закарпатської області. Військові зайняли найважливіші будівлі в містах, включаючи шкільні, громадські та адміністративні будівлі, а також колишні шляхетські палаци. Біля Ужгорода було створено танкдром, біля Мукачева — авіабазу (пізніше також ракетну), у Виноградові — базу саперів. Для розваги генералітету та партійної верхівки на території чотирьох районів (Виноградівського, Берегового, Мукачівського та Ужгородського) було створено гігантський мисливський заповідник.

12 серпня 1947
На підставі рішення партійного керівництва області розпочалася планова ліквідація книжкових фондів часів «буржуазних режимів» у всіх бібліотеках Підкарпатської Русі. Книжкові фонди бібліотек Товариства А. Духновича, Просвіти та Підкарпатської наукової спілки ліквідувала збірня сировини. У районах «буржуазні книги» спалювали на місці. Їх зберігання каралося згідно з параграфом про поширення контрреволюційної літератури.

Вересень 1947
У Мукачеві розпочал свою діяльність Російський драматичний театр.

Осінь 1947
Комуністичний режим розпочав ідеологічне виховання партійних кадрів. Тут почали діяти обласна радянсько-партійна школа, 15 вечірніх політичних шкіл, 109 політичних шкіл партійних організацій і 272 навчальні групи. Учасники цього навчання старанно вивчали, а точніше заучували сталінську «Коротку історію ВКП(б)».

21 грудня 1947
Відбулися вибори до місцевих рад Закарпатської області. Цього разу навіть 100 % виборців проголосували за єдиний (і єдиний) список комуністів і безпартійних.

26–27 січня 1948
На зборах партійного активу було вказано на нібито загострення класової боротьби. І. Туряниця вже не підходив для цієї «боротьби» і був усунений з посади першого секретаря обласного комітету партії. Він отримав нижчу посаду голови виконавчого комітету обласної ради. Першим секретарем партії став партійний кадр зі сходу І. Компанець.

24–26 лютого 1948
В Ужгороді відбулася перша обласна партійна конференція. Нове керівництво партії розпочало наступ на так зване буржуазно-націоналістичне культурне спадщину, головними прихильниками якого були практично всі видатні діячі національного відродження Підкарпаття: А. Духнович, А. Павлович, А. Добрянський та І. Сильвай. На думку комуністичних ідеологів, їхня діяльність мала бути «сумлінно» забута.

9–15 жовтня 1947
Масові протести селян у селі Угля на Тачівському районі проти насильницької колективізації. У протестах брали участь переважно жінки, оскільки вони вважали, що як матері вони не будуть суворо покарані. Реальність була іншою. Одинадцять жінок було заарештовано і звинувачено в антирадянській і контрреволюційній діяльності, дві з них засуджено до 25 років примусових робіт, п'ять – до 10 років примусових робіт, одна – до 8 років примусових робіт, три – до 5 років примусових робіт і дві – до 3 років позбавлення волі у звичайній в'язниці.

27 жовтня 1947
Командос НКВС напав біля Мукачева на єпископа греко-католицької церкви Теодора Ромжу та його супровід (це була імітація «автомобільної аварії»). Єпископ був важко поранений під час інциденту.

1 листопада 1947
У мукачівській лікарні після успішної операції єпископ Т. Ромжа був убитий агентом НКВС смертельною ін'єкцією.

Осінь 1947
Наприкінці року в районі вже існувало 371 колгоспів. Загалом було колективізовано 41,4 % господарств.

18 лютого 1948
Капітульний вікарій Н. Мурані за наказом НКВС оголосив про припинення діяльності Мукачівсько-Ужгородської греко-католицької дієцезії. Підкарпатська греко-католицька церква була поза законом.

Квітень 1949
Розпочато будівництво гідроелектростанції між річками Теребля та Ріка. Електростанція була побудована в 1949–1956 роках.

29 липня 1949
У селі Ірлава Ужгородського району відбулися протести селян проти колективізації. Поліція заарештувала чотирьох жінок, кожна з яких була засуджена до 10 років примусових робіт у трудовому таборі.

9 серпня 1949
За організацію протестів у селі Тур'я Ремети була заарештована М. Яцура і засуджена до 10 років примусових робіт.
Відбувся масовий виступ селян (близько 500 учасників) проти колективізації в селі Добронь. Поліція придушила його лише за допомогою загону прикордонників.

Грудень 1949
Наприкінці року до колгоспу вступило вже 84 % селян. За участь у різних акціях, спрямованих проти колективізації, було засуджено 114 осіб і депортовано близько сотні «куркульських» сімей. Загальна кількість селян та їхніх сімей, які зазнали жорстких репресій, сягнула 2 200 осіб. НКВС організовувало в селах справжні полювання і облави на молодь, нібито для поповнення учнівських шкіл на Донбасі. Однак замість навчання молодих людей відправляли на рабську працю в шахти, звідки вони намагалися втекти за будь-яку ціну. Цих втікачів радянське право, а згодом і судова влада, кваліфікували як дезертирів. 9 200 з них було спіймано і засуджено до багаторічного «виправного ув'язнення» в ГУЛАГу. Звідти (за незначними винятками) втекти вже було неможливо.

Іван Поп

Translated with DeepL.com (free version)