Rusínstvo: Prišiel čas "Č"?

http://news.uzhgorod.ua/novosti/18951

За останній період русинська проблема знову набула значного розголосу в мас-медіа. Тому "Закарпатcьке інформаційне агенство" (ЗІА) вирішив з’ясувати, що ж діється в стані русинів та звернувся за коментарем до спеціаліста з цієї тематики та екс-нардепа України Івана Миговича.

— Іване Івановичу, чому сьогодні в Закарпатті актуалізувалася проблема, пов’язана з русинством?

— Насамперед через його тривалу нерозв’язність. Вже тривалий час чисельні русинські організації, громадськість краю вимагають визнання етноніму русин, але владні структури всіляко гальмують цей процес. І не секрет, що русини своїй батьківщині зазнають явної дискримінації. Інший фактор – погіршення соціально-економічних умов життєдіяльності закарпатців. Це – масове безробіття, мізерна платня, вимушене заробітчанство, платна освіта, недоступна медицина. Тому в русинстві люди починають шукати вихід із складної ситуації. Внаслідок хижацької приватизація більшість краян стала злидарями, посилюється чужий капітал (Київ, Будапешт, Львів, Донецьк, Москва) він більш потужний за місцевий і менше всього дбає про розвиток виробництва та робочі місця на Закарпатті. Що відповідно викликає незадоволення слабшого закарпатського бізнес-прошарку. Інший фактор – небезпека адміністративної реформи – включення до складу інших регіонів, що може призвести до конфліктної ситуації зі втратою символічної самоврядності. І, звичайно, не можу оминути той фактор що сьогодні владні структури області не відображають інтереси та волевиявлення нашого населення. В області сьогодні панує клан „Барва”, його представники переважають і у владних структурах. Вони працюють на себе, а вирішенням нагальних соціально-економічних проблем як слід не займаються. Хіба що рекламують себе напередодні виборів – роздачею комп’ютерів та соціальних пакунків, придбаних аж ніяк не за власний рахунок. Ці головні фактори об’єктивно сприяють активізації патріотичного русинства, і не тільки його.

— А Ваша особиста оцінка сучасного русинського руху?

— Я до нього в цілому ставлюся позитивно. У свій час я назвав себе українцем русинського походження, хоча це багатьом не подобалося. Але вважаю що це позитивний напрям – русинський рух виражає інтереси і права більшості населення Закарпаття, він виконує важливу функцію тим, що згладжує проблеми в області. Він мінімізує труднощі міжнаціональних відносин. Цей рух за 15 років зробив набагато більше для збереження культури краю, ніж владні структури. Випуск книг, проведення наукових конференцій, відкриття недільних шкіл, збереження і пропаганда культури – всього не охопиш... Хоча не обходиться і без крайнощів. Чому сьогодні комуністи підтримують русинів, а в радянський період – ні? Так, протягом ХХ століття закарпатські комуністи сприяли пробудженню національної свідомості і вважали за необхідне об’єднання з братами за Карпатами. За роки радянської влади йшла тенденція на інтернаціоналізацію суспільства – тобто політика велася на забезпечення інтересів усіх спільнот. Тоді національні питання не були першому місці. Звичайно допускалися і помилки в доборі кадрів і не завжди враховувалася специфіка Закарпаття.

— Як Ви ставитеся до рішення Закарпатської обласної ради стосовно визнання етноніму – "русин"?

— Позитивно. Таке рішення нне раз декларувалося. Тому треба послідовно добиватися його реалізації. Я, зі свого боку, будучи депутатом Верховної ради України попередніх скликань неодноразово піднімав це питання у парламенті. Так, восени 2005 року на її розгляд було винесено законопроект „Про русинів в Україні”, проект постанови від 3 листопада 2005 року. Але, на жаль, він не дістав свого логічного завершення, насамперед через протидію націоналістичних сил. Сподіваюсь, що сьогоднішня парламентська більшість підтримає питання про визнання русинів. Але для цього необхідні ще великі зусилля...

— Але водночас і в русинському русі не все гаразд. Як Ви прокоментуєте останні події в Ужгородському товаристві імені О.Духновича?

— Мені дуже боляче і прикро, що русинський рух втрачає багато через внутрішню конфліктність. Особливу роль при цьому відіграє особистий фактор, маю на увазі амбітність, вождизм. Тому і така велика кількість національних товариств, які здебільшого відрізняються лише прізвищами своїх керівників, а напрям діяльності – однаковий. Наступний фактор – діяльність владних структур. Як тільки Київ призначає нового керівника краю, він одразу хоче підпорядкувати собі національні товариства, а якщо не може, то створює нове. Але водночас хочу наголосити, що сьогодні в русинському русі чимало авторитетних педагогів, лікарів, письменників, юристів, науковців, бізнесменів – Ю.Чорі, В.Падяк, Є. Жупан, І.Петровцій, В.Сарканич, Д.Сидор, Л.Філіп, М.Макара та інші, які зробили чимало для збереження русинства в Закарпатті. Тому мені прикро коли серед таких людей виникають конфліктні ситуації. Я особисто співпрацюю і з Соймом, і з Народною радою русинів, і з місцевими осередками, чим можу тим допомагаю їм.

— Іване Івановичу, Ваші побажання русинському руху на Закарпатті?

— Це необхідність активізації роботи в селах, насамперед серед сільської інтелігенції та молоді. Наступне – це об’єднання русинського руху і відповідно координація спільних дій у проведенні спільних акцій – днів русинської культури і науки, фестивалів, конференцій тощо. Через об’єднання можна досягнути чималого і головного – відродження і розвитку русинської культури. А для цього всім русинам потрібно розвіяти негативні стереотипи про себе, сприяти демократизації свого руху, що відповідно сприятимеь визнанню русинства і в Україні та за її межами. А для всіх опонентів скажу, що на Закарпатті сепаратизму не було, не є і не буде.