Rusyn Hrad Myhaľ - Holova Pravleňija Sojuzu rusyňskych pysateľu Zakarpaťa

Русин Град Мигаль - Голова Правленія Союзу русинськых писателю Закарпаття.

Град Михаіл Іванович родився 10 новембра 1950 г. в с. Березові на Хустщині у Закарпатськуй области Україны в сім’ї простого верховинського селянина. Родителі його народили сімох дітий і всі они училися грамоты. Коли йому уповнилося 10 году, не стало утця. Матері однуй тяжко было воспитувати чотирьох малолітньых дітий, і Мигаль із свойыми братиками мусів быв воспитуватися у Усть-Чорнянському діточому домі, а потому і у Донецькому інтернаті.
Там, ун закончив школу, вернувся на Закарпатя і научався у Міжгірському строітельному ПТУ. У 1968 годі закончив учобу і быв направленый на новостройкы в г. Тячово. У 1969 г. призвали у армію. Послє службы робив шофером на Буштинському лісокобінаті і на Тячовськуй почті. Ходив, як і всі пудкарпатські русины, на зароботкы.

А з 1976 г. зачав робити на Тячовському Металозаводі, сначала простым робочым, а потому слесарьом, токарьом тай фрезеровщиком. Занимав разні довжностя: майстер механічного цеха, інженер, начальник б’юро і начальник отдєла заводоуправленія. Без удрыва уд проізводства закончив Львовськый технікум Радіоелектронікы, Оршанськоє педагогічноє училище, Ужгородськый інститут пудвищення кваліфікації учителю фізикы, Київськый ”Центр Милосердя і Здоров’я”, по народнуй медицині, курcы офіцеру запасу у Кам’янець-Подольському воєнному училищі тай державний університет „Львівська Політехніка”.

Із 1981 года-на учительськуй роботі, а з 2000-дохтор мануальної терапії тай шофер машины «Швидка допомога» в районнуй організації Червеного Хреста, як добровольный волонтер.

У 2001 годі, на Першому Конгресі русинськых писателю Закарпатя убрали-го головов правленія Союзу русинськых писателю Закарпатя, а у 2004 создав Тячовське районне „Общество Подкарпатських русинов”, дві русинські недільні школы тай районну молодьожну орґанізацію імені Александра Духновича.

Написав і выдав дисять книжок на російському, українському ай русинському языках, у якых історія, поезія тай пісні: „Сердце солдата”, „Чари земні” -(1996), „Закувала Зозулиця”, „Сини Марамороша” -(2001), „Марамороські наспіви”-(2005), „Русинські писателі Закарпатя”, «Русинські співанкы Марамороша»-(2007), «Талановита Тячівщина» (2008), У 2010 році „Проміння серця”, у якуй выбрана лірична поезія на трьох языках до його 60-річча тай книжка про Тячово пуд названієм ”Тячів-місто моє» - (2012).

Я РУСИН БЫВ ТАЙ БУДУ
 Я пудкарпатськый русин быв тай буду,
 Я верховинськый род свуй не забуду...
 Голодна, в студени-ня мамка породила,
 Не пеленами-платом-ня повила.
 Солодка мамко, колись-ня родила,
 Тогды слызами гурькыми ізмыла.
 У цуравум корыті колысала,
 Сама голодна, а мене плекала.
 Ци є на небі Бог, ци ун не чує,
 Як пудкарпатськый муй народ бідує.
 Ци ангелы і всі сяті не знали,
 Як русины із голоду вмирали!
 Саракый муй народ, моя родина,
 Я вірю прийде радосна година,
 І докі жити буду, докі можу,
 Усім чим годен, я тобі поможу!
 23.03.98 г.
 
РУСИНІЯ
 Русинія мати моя-краю полонинськый,
 Вічно буде-тя любити потомок русинськый.
 Многом ходив по світови тай навандровався:
 По Чехії, Мадярії, а думум вертався.
 Горы мої, руські горы, як вас не любити?
 Ци у журі, ци в радости-шуга не забыти!
 Не забуду руське імня і язык русинськый,
 На котрум співала мамка, колим быв малинькый.
 Не забуду співаночкы, до любкы ходити,
 Бо ніко так, гі русинка, не знає любити.
2.11.2001 г.

Zdroj: http://ua-reporter.com/content/133974