Rusyny і deržavno-cerkovna politika Uhorska v časoch Gejzu i koroľa Ištvana I.

Сим часом розпадаться и Біла Хорватія, словяно-русинськоє державноє формованя в Карпатах, границі котрого проходили по сіверных берегах Карпат, а незадовго потому сходить з історичної арены и перша межисловянська держава Велика Моравія, політичный вплыв котрої на востоці поширьововся аж до южных берегув Карпат, т.є на русинський край. Дись сим часом словяни Карпатського реґіону, наші далекі предки, ідентифікувуть себе русинами, рутенами. Айбо у другув половині 10 - в началі 11 в. Подкарпатський край ищи ся опставов політично анонімным, „terra nullius", т.є „ничийов зимльов". Зато в русинськум крайи пановов спокуй и мир, бо русины уже ся молили єдиному Богови -христіянському. А в Дунайськув низині мадярські вожді непрестанно билися межи собов за власть. Бо з розбуйницьких набігув на Западну Европу великого хусна они вже не мали, и мадяри мусіли привыкати до осілого способу житя, до земле-ділства. Зато тым часом пана и не інтересовали ани Карпатські горы, ани карпатський ліс, його інтерес фокусуєся на добрув земли и чиляди, што ї обробляла. А доброї землі на Под-карпатськув Руси ниґда не было, зато край довго опставовся „ничийов зимльов".

В такув ситуаційи в Мадярщині наступив на князьувський трон силный и некомпромісный правитіль, князь Ґийза, правнук леґендарного вже вождя Арпада. Сталося тото в 970 році. На сись час уже пройшов сімбіоз кочовикув и опстаткув земледільцьув-словянських автохтонув Дунайської низины. Перед князьом стала задача концентрації власти в єдных руках, ліквідації двоєвластія межи князьом и воєнным вождьом-дюлом; треба было утихомирити многочиселных племінно-територіальных вождьув, што мали свої воєнні дружины и збирали дань лем діла свого двора и воська, хоть при нагоді и приходили на помуч князьови, кідь была в тум потреба; треба было создати єдину державну податкову и мытну системы; создати независимоє од племінных вождьув восько; активно поширьовати христіянство и орґанізовати цирьков, котра бы проповідовала и утверждала принцип „Богу Божоє, а цісарю (князьови) цісарьово"; треба было ліквідовати язычиські (варварські) обычаї, а з нима и опстатки родово-племінної системы. Єдным словом, князьови треба было рішати цілый рокаш серйозных проблем.

Сим часом усугубляла сісі проблемы и межинародна ситуація, котра ся розвивала неблагоприятно діла Мадярщины. У 971 році Візантія завойовала Болґарію и наблизила свої границі до Дунайської низины, а на баварсько-мадярськув граници формовалася силна Німицька держава. У 972 році правитілі двох майсилных держав Старого Світу - цісарі Візантійської и Сященної Римської імперії заключили союз, котрый пудтвердили тым, што візантійська прінцеса Теофано и сын німицького цісаря Оттона I, будущый цісарь Оттон II, пубралися.

У сьув критичнув ситуаційи Мадярщина не гонна была опставатися язычиськов, бо товды она лишалася и поза кругом христіянських держав, формованя котрых уже ишло доста высокима темпами. Но діла державных процесув треба было миру, а мир гонно было ґарантовати лем христіянство, котроє ищи треба было прияти. Правда, в сівернув части Мадярщины, в Нітранськум княжестві на терито-рійи типирушньої Словакії, ищи ся сохраняли опстатки візантійської церковної орґанізації, заснованої сятыма братами Кирилом и Методійом у 9 в. И подкарпатські русины были уже знакомі из христіянством. Поєдні історики доказувуть, ош знакомили русинув из христіянськима ідеями сяті братя Кирил и Мето-дій. Ци так оно было, ци не так, тяжко казати, бо такий факт в історичных документах не зафіксованый. Айбо історичні событія, свідками и даже учасниками котрых были Кирил и Методій, ставалися недалеко од русинського краю, а даколи и на його зимлях. Зато вывод, ош подкарпатських русинув гонни были познакомити из христіянством ищи в 9 в. члены місії Кирила и Методія, близький до истины. Гонно быти, ош тото были їх ученики, котрых по смерти Методія (885) моравський князь Сятоплук пуд давленійом восточнофранкських (німицьких) духовникув угнов из Великої Моравії, и єдні из них пушли на юг, а другі на восток, де продовжовали христіянську місію свойих учиті-льув. Идучи на восток, місіонеры нияк не гонни были обыйти русинський край. Пудтверждать сесе не лем тот факт, ош наука не знає пузнішої епохи христіянізації русинув, но и фактолоґічный матеріал, найденый при археолоґічных розкопках коло Міхаловець (Восточна Словакія, 30 км од Ужгорода) у 1977 році, коли были удкопані стіны стародавньої ротонды и найдена камінна плита з епітафійов (надгробным надписом), написанов кирилицьов. Сесе вказує на то, ош обыватілі Міхаловецького округа познакомилися з христіянством уже в 9 в. Рахуєся, ош у тот час христіянські місіонеры побывали и межи нашима русинами. Таким образом, христіянство в нашум крайи має древньоє коріня, и його завершальный етап припадать на час місіонерської діятельности сятых братув Кирила и Методія у Великув Моравійи, т.є. на кониць 9 в. Правда, з тых далеких часув на Подкарпатськув Руси не сохранилися церковні памнятки, но сьому мож легко найти поясненя, бо основным строительным матеріалом у русинув тым часом было дерево, несопоставимоє по довговічности из каміньом. Зато майстара русинська цирьков на Подкарпатськув Руси є Горянська ротонда, но она была справлена дись у 11-12 в. Деревляні церквы того часу з обєктивных причин не сохранилися.

Як уже было повідено вышше, у Мадярщині ищи ся сохраняли опстатки візантійської церковної орґанізації. Айбо з Візантійов у мадярського правитіля были доста складні отношенія. Зато князь Ґийза убров орієнтацію на западну цирьков через німицькоє посередничество. У 972 році вун попросив уд цісаря Оттона I загнати до Мадярщины христіянську місію во главі з місійным владыком. Цісарь нараз откликнувся на князьову просьбу и загнав до Мадярщины усяченого на владыку монаха Бруна з манастыря в Сен-Алені, місію котрого доповнили проповідники из архієпіскоп-ства баварського вариша Пассау, котрі уже мали добрый опыт місійної роботы межи язычниками. Перебывавучи в Мадярщині, владыка Бруно покрестив князя Ґийзу из ушитков його фамілійов и з нима 5 изрьув мадярських панув и їх дружинни-кув. Но місію Бруна мож раховати лем єдноразовов акційов, глубоких слідув у церковнум житю Мадярщины она не лишила. Може якраз затото князь Ґийза не дуже и придіржововся постулатув христіянської церкви, бо як записов у свому літописі хроніст Тітмар Мерзебурзький, Ґийза ходив и на христіянські богослужбы, и приносив жертвы старомадярським ідолам. А коли му владыка Бруно казов, ош не треба бы так чинити, князь отвічов: "Я натулко богатый, што годен"им собі сесе позволити".

И до свойих неприятельув Ґийза удносився не з христіянським всепрощенійом, а безжалусно. Хроніст Тітмар споминать и за сісю черту його характера, бо записов, ош князь быв страшно злый, и в момент взрыву сиї злости забив дуже много люди. Добавиме до сього, ош князь Ґийза дав забити и свого брата Мігая, князя Нітранського, бо треба му было слободити місто князя діла свого сына Вайка (Іштвана). Из христіянської точки зору князь совершив страшный гріх. Но ко знає, як бы ся дале розвивала Мадярщина без сього гріха. Ґийза як державник розумув, ош без кровли не мож создати державу, и вун робив то, што му подказовала інтуіція. Князь Ґийза доста скоро доказов перетягнути на свуй бук майже ушиток леґіньшийґ князьувських дружин. Но вун не зробив из них своє восько, бо розумув, ош преданыма до посліднього волоска они му не будуть, и ниґда не пудуть за нього на смирть. Но князь розумув и то, ош їх треба было дачим заняти, бо окрем як войовати и рабловати, они булше нич не знали робити. Зато вун и поселив бывшых дружинникув як служилых люди коло замкув и в домініях. З другого боку, князь розумув,' ош без воська держава не гонна екзістовати, зато и создав предану йому тяжку кавалерію из найомных вікінгув-варяґув, болґар, хорватув и русинув,» котров командовали німицькі рыцарі. Силов сиї ґарды до кунця свого владарьованя князь Ґийза розширив свою власть майже на ушитку територію Мадярщины, за вынятком Семиград. Таким образом, князь Ґийза создов напув варварську державу в Центральнув Европі, у якувш уже булша часть державного ґаздувства и воєнного потенціалу были пуд його контрольом. Князь Ґийза намыговся осуществити уже дубрі знакомый му постулат, согласно котрого, по западным обычаям, на місто крещеного князя приходив уже корунованый король. Корунація, як сященна церемонія, мала символізовати христіяні-зацію цілої державы и стати фудаментом признанія западныма владарями мадярського короля як руного їм партнера. З другого боку, князь Ґийза раховов — и тут проявився його твердый характер розумного мадярського націоналіста - ош Мадярська держава має быти признана як член сообщества европейських христіянських народув, но она не має быти подчинена ниякув світськувї владі. Князьови сим часом треба было такого авторитетного и розумного духовника, котрый бы з помочов церкви помыгов му формовати незалежну европейську христіянську державу. Бо Мадярщина як держава уже была на етапі окончателної централізації и трансформованя свого общества з наполовину кочового у осілоє, земледільськоє, европейськоє. Складовов частьов сього процеса была и орґанізація христіянської церкви.

Типир уже мож лем гадати, як бы ся розвивало цирьковноє житя у Мадярщині за часув князя Ґийзы, кобы уже в тот час Восточна Словакія и Подкарпатська Русь, котрі уже были христіянізовані, входили до складу його княжества. В цирькувнум житю Центральної Европы того часу грав вызначну роль чиський владыка Войтєх, котрого дубрі знали и в Центральнув Европі, и в папськум Римі. В 992 році, будучи Празьким владыком и не мавучи возмоги змінити мораль чиських панув, котра была дуже далека уд христіянської, владыка Войтєх лишать Прагу и через Мадярщину иде до Риму. Типирушні учині кажуть, ош сись путь владыка убров зато, бо у ньому жив дух місіонера, проповідника христіян-ських ідей, орґанізатора цирьквы Христової. А духовники кажуть, ош владыку Войтєха у данумг случайи вела рука Божа. Иппен такого духовника дуже треба было Мадярщині. Князь Ґийза знав за добрі церковні діла владыки Войтєха, зато вун и прияв го з великима почестями, коли тот ишов до Риму. Правда, у Мадярщині Войтєх довго ся не задержов, айбо лишив по собі добру памнять активнов участьов в орґанізаційи и поліпшеню мадярської церковної системы. Обы продовжити начатоє церковноє діло, Войтєх лишать у Мадярщині свого довгоручного сопутника и єдинодумця Радла (в Мадярщині знавуть го под латыньським имньом Астрік), котрый через якийись час стає настоятельом манастыря сятого Бенедикта на Паннонськув горі, в духовнум центрі мадярської церкви. Пузніше Радла-Астрік быв настоятельом в Пейчвароді и першым владыком в Калочи (1002-1007). Три роки вун представльов осліпленого естергомського владыку Себастіана, а по його смерти стає майвысшым церковным ієрархом в Мадярськув державі, естергомським архівладыком (1070-1036).

Велика заслуга Радла-Астріка не лем у орґанізаційи церковної системы в Мадярщині, но и в тому, што папа Римський признав автокефалію мадярської церкви з архієпіскопством в Естергомі, и што сын князя Ґийзы, Іштван, быв к