SABOV JEVGENIJ *1895 †1934

SABOV Jevgenij (Jevmenij) (pseudonym E. Ivanov) (*1.10.1859 Verbjaž, dnes Ukrajina, †3.11.1934 Sevljuš [Vinohradovo], ČSR, dnes Ukrajina), řeckokatolický kněz, pedagog a rusínský kulturní činitel.






 

Preklad textu - ukrajinský jazyk

Studoval na gymnáziích v Užhorodě, Mukačevu, Prešově a Levoči. Absolvoval užhorodský duchovní seminář (1881). Na kněze byl vysvěcen roku 1885 a působil ve farnosti v Ardanovu. V letech 1887–1898 byl profesorem ruského jazyka na užhorodském gymnáziu.

Napsal populární učebnice gramatiky a dějin rusínské literatury (Ruskaja grammatika i čítanka k izučeniju litěraturnogo jazyka ugro-russkych, 1890; Christomatíja cerkovnoslavjanských i ugro-russkych literaturnych pamjatnikov s přidáním ugrorusských народních skazok na podlinnych narečijach, 1893). Jeho Christomatíja byla dlouhou dobu jediným zdrojem poznání rusínské literatury.

V roce 1894 vydal další významnou práci – příručku církevněslovanského jazyka pro maďarizované řeckokatolické kněžstvo (Egyházi szláv nyelvtan). Snažil se aktivizovat činnost kulturně-osvětové Společnosti sv. Vasilije Velikého. Po jejím zrušení byl spoluzakladatelem rusínského vydavatelského spolku UNIÓ.

Jako jeden z prvních deklaroval svébytnost Rusínů a jejich odlišnost od východoslovanských národů – Rusů a Ukrajinců. Bojoval za zachování rusínštiny jako samostatného vyučovacího předmětu na středních školách. Tento boj však prohrál a odešel na faru do Sevljuše. Od roku 1917 byl arciděkanem v Ugoči.

Po připojení Podkarpatské Rusi k ČSR ostře vystoupil proti nasazování ukrajinských emigrantů do škol a proti činnosti spolku Prosvita. Byl spoluzakladatelem a čestným předsedou Společnosti A. Duchnoviče. Jeho krédem bylo: „…zde není místo pro moskvofilství, tím méně pro ukrajinství!“

V konkurenčním tzv. jazykovém boji propůjčil své jméno další gramatice ruského jazyka (Grammatika russkogo jazyka dlja srednich učebnych zavedenij Podkarpatskoj Rusi, 1924), jejímž skutečným autorem byl haličský rusofil A. Grigorjev. Stejným způsobem postupovala i ukrajinská strana – gramatiku podepsanou A. Vološinem ve skutečnosti napsal ukrajinský haličský emigrant I. Paňkevič.

E. Sabov napsal dějiny rusínské literatury a spojil je s vývojem rusínského školství (Očerk literaturnoj dějatělnosti i obrazovanija karpatorossov, 1925). Napsal také zajímavé vzpomínky na svou činnost v době Rakouska-Uherska.

Dne 1. 6. 1930 byl na J. Sabova spáchán atentát členem ukrajinské teroristické organizace (Ukrajinská vojenská organizace – UVO), studentem F. Tacincem, v jehož důsledku byl sedmdesátiletý Sabov těžce zraněn. *

prof. Ivan Pop


* historik Jiří Plachý vo svojej štúdii Atentát OUN v Užhorodu konštatuje, že k zraneniu Sabova počas atentátu nedošlo  



**********
 

САБОВ ЄВГЕН * 1895 †1934

 
САБОВ Євген (Євменій) (псевдонім Е.Іванов) (*1.10.1859, Вербяж, нині Україна, †3.11.1934, Севлюш [Виноградово], Чехословаччина, нині Україна), греко-католицький священик, педагог і русинський культурний діяч.
 
Він навчався у гімназіях Ужгорода, Мукачева, Пряшова та Левочі. Закінчив Ужгородську духовну семінарію (1881). У 1885 році був висвячений у сан священика і служив у парафії Арданова. У 1887-1898 роках він був професором російської мови в Ужгородській гімназії.
 
Він написав популярні підручники з граматики та історії русинської літератури (Ruskaja grammatika i čítanka k izučeniju litěraturnogo jazyka ugro-russkych, 1890; Christomatíja cerkovnoslavjanských i ugro-russkych literaturnych pamjatnikov s přidáním ugrorusských народních skazok na podlinnych narečijach, 1893). Його Christomatíja довгий час була єдиним джерелом знань про русинську літературу.
 
У 1894 році він опублікував ще одну важливу працю – посібник з церковнослов'янської мови для угорського греко-католицького духовенства (Egyházi szláv nyelvtan). Він намагався активізувати діяльність культурно-просвітницького товариства Святого Василія Великого. Після його розпуску він був одним із засновників русинського видавничого об'єднання UNIÓ.
 
Він був одним з перших, хто заявив про самобутність русинів і їх відмінність від східнослов'янських народів – росіян і українців. Він боровся за збереження русинської мови як самостійного навчального предмета в середніх школах. Однак програв цю боротьбу і пішов до парафії у Севлюші. З 1917 року він був архідияконом у Уголі.
 
Після приєднання Підкарпатської Русі до ЧСР він рішуче виступав проти направлення українських емігрантів до шкіл і проти діяльності товариства «Просвіта». Він був співзасновником і почесним головою Товариства ім. А. Духновича. Його кредо звучало: «…тут немає місця москвофільству, а тим більше українству!»
 
В ході так званої мовної конкуренції він дозволив подписати своє ім'я ще одній граматиці російської мови (Grammatika russkogo jazyka dlja srednich učebnych zavedenij Podkarpatskoj Rusi, 1924), справжнім автором якої був галицький русофіл А. Григор'єв. Таким же чином вчинила і українська сторона – граматику, підписану А. Волошиним, насправді написав український галицький емігрант І. Панькевич.
 
Є. Сабов написав історію русинської літератури і пов'язав її з розвитком русинської освіти (Očerk literaturnoj dějatělnosti i obrazovanija karpatorossov, 1925). Він також написав цікаві спогади про свою діяльність за часів Австро-Угорщини.
 
1 червня 1930 року на Євгена Сабова було вчинено замах членом Української терористичної організації (Українська військова організація – УВО), студентом Ф. Тацинцем, внаслідок чого сімдесятирічний Сабов був важко поранений. *
 
проф. Іван Поп
 
 
* історик ЇРЖІ ПЛАХИЙ у своєму дослідженні «Замах ОУН в Ужгороді» стверджує, що до ранення Сабова під час замаху не дійшло