Štefan Suchyj: A z velykov bukvov chybaľ slovo Boh

А з великов буквов хыбаль слово Бог
(Над пригорщов лірíчного выберу Данушы Капральовой)
Дануша Капральова, вічні молоджава дама із пятьдесятьмá звіздами у кабельці жывота, є художественнов фотоґрафков на фоні многых колектівных і самостатных фотоґрафскых выстав як дома, так в заграничу. Походить із Стащінá а в послідній добі їй на мысель приходжають словоскладанкы краснолітературы. Є то лíріка пестованой мыслі. (Нам особні є по дяці, же Дана ся коло того мысліня не пестить, як то подаєдны лірічкы знають.) Нате з її проса холем дас пригорщу.
 
 x x x

сиджý
в долони місяць плавать
вода глядило в нім листя гі лады
з небíжчіками по бéрезі блудять
мало залюбленых
лем я
i Лáборець
                                септембер, 2008


 х х х

староба брыдь дітино моя
чую голос мáтерин
помалы заперaючій павучайны жывота
товды гледам білы скалы
спомалять товкот мого сердця  
вершины найдуть слободу мысліня
травы лук уплетуть вінéць Небéс
котрый сінявов зашепче...
ці вхабить світ ліпшый як найшлá
                                       Стриговске сідло, 2008


х х х
 
Богу дякую
же люблю самоту з небом пережыту
знакову бісіду лісом выповісту
там воду не палять
чісты вытокы  вартують 
                                              Стриговске сідлo, 2008


x x x

най Бог благословить чоловіка
што принесе слово правды
про тебе
душу просвітить
бо братом го назвеш 
                                        стріча із Луційов, 2008


x x x 

великый біль ня труждає
про сердце,
про крыла,
про правду
            Стащін, 2009
 

х х х

тілом штось трепоче
гoлова штоська приповідать
сердце штось шепче
лем я
мовкне
                       Гуменне, 2006

 
x x x

розділили
послідню ягоду
на мій і твій рот
нагріли молгу на пальцьох
цыттт...
вечур єсь ня поціловáв
                         Хата Пліснявець, 2007
 

х х х

х х х
чім нас веце, тым веце сáмы
хрістіяньскы сироты 
путь к Богу не глéдайме 
слідýєме рекламу напахняченой здохлины
свій жывот не жыєме 
цілýєме пышны сліды целебрíт 
цілу брыдь чоловíчеськых дурнот
                                          шпытaль, 2008

 х х х
 
днесь мам
лінійкы на чалí
думы без гусльового ключа
скачуть до огня
завитого у пaперю
злість на вертепы не кортить
гледам дітвачі очі
покору стáрого чоловіка
теплість сердця твого         
                                      книжніця, 2008
x x x 

 
Так што повістé? Як сьте прияли тых пару рядкlв із жывотной правды поеткы?
 
Передовшыткым є то познаня, выявлене куртов, но умнов формов. Тоты невеличкы снопикы мысльовой уроды то суть зáблискы фотоапарату при увíчньованю крегкых і перемінчівых моментів часобігу жывота. Но простотні сфотоґрафована реалность ся не може нікда рíвнати тій, котрý опише поета, а то зато, бо словный опис вміщать в собі богатство не лем оптічных образів, але додавать ку ним силу чутьовых нуансів (лоґічны выводы, наладовість, особна позíція лірічного героя ку выповідженому) а не в послідній мірі своє грає звукомалебність языкá.
 
По довгых десятьрочях дозріваня входжать до світліці поезії женá, котрý болить несправодливість людьскá, абнормалность добовых обычайовостей, каждодéнного жывота а часом до той мозаїкы вложить взбых властной наладовости про поратунок хвількового щастя. Вшыткы моталячі крыла бы розметáв вітор легкомыселной наладовости, та они суть наздіваны на певнім ланцкý віры і надíйности, закотвленых у Бозі. Тото єдине слово пише áвторка із великов зачатковов буквов а остатні слова якбы лем допомыгáючі ся складають лем із букв малых.
 
На кінцю кáждого стишка є зазначене місце і рік його зявы. Авторка тым неплановані выявлює властный змысел, што го находжать у писаню поéзії: Посмотрийте ся, ходжу по білім світі і коли де ня пристигне пoмысел, о якгм ся оплатить учути ай вам, што зáзрите на пáперю урядкованы мої мыслі. Тадь мы вшыткы свої люди і мусиме сі припоминати святу правду грішных днів часто так легкомысéлного нарабляня з чоловічéськов достoйностьов.
 
А знáючі ай предшéственну творчость áвторкы, мож ку тому додати, же її поéзію приїмáєме в ролі свойрáзного дéнника душы. Мімо страстей, нáпастей та ай ласкы є ту притомный моралный прінціп одповідности за став світа, людяности, екзістéнції' чоловічéства. Контрoлником людьскoй взаїмности і прязноты духа є у тых рядкoх прінціп Бога.
 
Вшытко повнозмыселне, што ся вартать положыти на папірь, укладать áвторка до якнайпростішых словосклáдованок. Простотá значіть неужываня поетічных прикрашлянь, як суть епітет, порівнованя або інвéрзія. Красу той поéзії представлять жывотна твердыня з некомпромісным потвéрджованьом потребы глéданя чістoй духoвности, званой Богом. (А кідь в подаєднім стишку натрáфиме на пoвісьмо епітетовой фарбистости, так фарба є ужыта у функції сімволу, як наприклад „білы скалы" в стишку „староба брыдь..."). Текстура віршів в нáслідку того не терпить ани кус сухопáрностьов. Дана просто не хоче быти солодкавов, ани многословнов, вна хоче просто - чісто выявити, як нам тісно без силы духа, без бога. А тотá простá красá речі подобні, як є то у молитві, помыгать звидитéльньовати путь прoсторами духoвного світа чоловіка. Тотo є першорядным нáміром áвторчиного слова - інформовати посполитость о ставі світа через став людяности єднотливця.
 
Была раз якаська женá, котрій ся не дарило допестовати достаток пoжытків, котры обходила на своїм пoлічку і том неперестанно взбыхала: „Шкода мого порабляня, кідь ньит в бога пожегнаня."
 
Пестовáтелька Данка Капральова не мусить ся бідкати, вна выпестовала чудо а про мене, áвтора есеї, припрáвила тым аж дві чуда одразу.
 
Пятдесятрічне дозріваня є достаточні довге на то, абы плоды того процесу были приправлены на коштовку і абы приношали пoжыток. Лем бы вытримати.
 
А друге чудо має про ня змысел націоналный, народный. Мы, Русины з выходу Словеньска, сьме уж так пословакiзованы, же молодша ґенерáція уж розду мує по словеньскы. Так не є то чудо, кідь ся ту і там зявить у нашій літературі новый автор із материньсков мысльов.
 
Наісті, же поéзія є єдным із найдісціплінованішых способів людьской бісіды, но абы была інтересна наперед про самого áвтора а пак ай про чітáтелів, треба го (тот спосіб) неперестанні новелізовати, здоконáльовати. Пак такы слова будуть досягати все до вершкá людьского родострому.

 

Štefan Suchyj zo zbirky eseji: Most na rikov času
Vydal: Spolok rusyňskych pysateľiv (2009)