Štefan Suchyj: Iz istoriji rozpjať ukryžuvanoho naroda

Із історії розпять укрижовáного нáрода

Стрíтили сьме ся із чéськыма турíстами на верьху Кременець над Новосéліцьов, де ся сходять три штатны граніці: словеньска, укра-їньска, польска. Просиме ся їх, што ся їм ту, в РусиПнії і у Низкых Бескідах любить. Вшыткы заєдно одповідають, же чістота природы. А із културы? Та же деревяны цéрьковці. Тихá молодá жiночка із силныма діоптріями додавать, же суть то ай стары камінны хресты, што на ню учінили міцнé зуятя (впечатліня). А в чім конкретні, вывідуєме ся.

Такы могутны хресты з кáміня, якы стрічáєме в Уліцькій і Убляньскій долині, даколи не видно ани по чеськых валалох.

А што же, чеськы хресты суть міров могутности про середню Європу?

Не так я дyмала. Доволити собi купити такый хрест до села можуть лем заможны фáрникы, а ту заможность якá же моглá быти?

Святá правда. Нашы русиньскы рольникы собí і своїм дітьом одрывали од уст, лем абы успокоїти потребы духовного жывота.

Чеська турістка додавать, же перед тыждньом были в Улічу на фолклорнім фестівалі і її особні міцно зуялá веселість Русинів, хоць не є ту можностей зáробку і села суть значні вылюднены.

Вы, Русины, вшыткы до єдного любите співати і таньцьовати. Але чому ся так радуєте? Я тому не годна порозуміти. Тадь вы бы плaкати мали, же вам бог наділив нелегкý судьбý, а вы іщí му парадны хресты справляєте.

На тоты слова зачýдованой турісткы єм собí спомянув, як єм в Улічу коло кривулі в середині валалу выліз на бéрежча і ту на хресті єм збачів до кáміня вытесане сердце із поломіньом, пробите котвов, значіть надійов. А так поступні зарядом выбрав єм ся по Уліцькій і Убляньскій долині перезерати хресты. Зайшов єм ай до бывшой Стариньской долины, русиньскы села котрой были розваляны про ставляня стримовиска питной воды Старинá.

Што мі хресты повіли?

У тім же Улічу чітам на хресті напис по мадярьскы:

„Іштен шошеґере феллаліт татотт амерікабан лево улічі ґк. цівек, алтал. 1902"

А што то значіть? Тяжкым кроком коло ня надыйде приближні вісемдесятник, якого ся прошу на знáчіня тыхто слов. Ах, боже, як то давно было, кідь він до мадярьской школы ходив! І убезпéчує ня, же уж в часі ставлянь крижа мало хто розумíв тому нaписови. Так чом потім не дали высічі напис по нaшому? Йой, не будьте, пане, наївный. Ґрекокатолицькы попи были у бíвшости мадяроны і тым ся хотіли верьхньости залюбити. (Ґрекокатолицькы попи! Бодaй їх закляло! Даколи лізли до задніць мадярьскым а днесь словеньскы хлібодавцім.)

Нич то, йдемé далше. Є ту Кобаcів. Так само монументалный хрест, лемже напис на хресті - неґрамотный:

„1897. Сей крестъ далъ пост. СЕDЕМАNЪ."

Веце нич. О богу ани пів слова. Ставитель встиг акурат свою особу увічнити ай то на прімітівный спосіб. Властне мено звічнив офіціалнов у штаті латиніков, остатній текст - у кірíліці. А призвіско є так знеґрамотнене, же то лем Руснакы на собі ся знають такой ганéбности допустити. Зачаточне "С" латиньскый алфавіт у такiй подобі нікда не знав і не буде знати. То не буква, але гачок з дріту на вішаня солонины. А кіньцьовый твердый знак, допасованый ку латиньскому тéкстови то є ґранáт руснацькой выробы у цівілізованім мозку Європы. Дость! Во імя Отця і Сына і Духа Святого! Ганьблю ся за невластных предків і одходжам до Прислопа:
„Сей крестъ божій востановленъ подъ парохомъ Петрашовичъ Антонінъ. Въ Прислопъ 1888-го года, септембра 29. дня."

Отéць превелебный Петрашовіч як кiбы знав, же історія має часто куртy память і дав собí так за грошы фáрників постáвити вічну памятку, кідь непрямо послáв вість до будyчности о тім, же не быти його особы, нікда бы перед Прислопом не стояло розпятя такой величавой маштáбности. Но што, господови - господнє а попови -вшытко остатнє. Проти писемной културы але не согрішив.

Хресты в Улічу - Кривім суть мармуровы, но слова на них - незрозумительны, мадярьскы, хоць їх знáчіня мож собí легко додумати, бо корешпондують із тыма церьковнославяньскыма: є в них похвалность богу, поменованя фуцдáторів і рік установліня тай вшытко.

Якы слова на вічну память будуть вырыты до камíнного підставця, тото установльовав священик. Ай днесь є то так. У році 2008 стащіньскы вíрникы дали восстановити гоносный хрест перед свойов православной цéрьковльов. Ньит, ньит, не є на нім мадярьскый напис. Мадярів ту доднéсь приїмають із невольов, бо окуповали село і його околіцю до 1945 року. Православный отéць духовный у Стащінí выдумав інакше, але тіж не по нáшому. Слова „Кресту твоєму покланяємся, владыко, і святоє воскресéніє твоє славим" суть выписаны церьковнов кірíліцьов із многыма скорочінями (титлами), также мало хто їм порозумить. Всередині латиньскым письмом вырыты слова „Спаси і сохрани" а наконець чістов словенчінов ся проходящім ознáмлює, хто є фундáтором крижа.

Перед сто або стопягдесягьмá роками ся нáписы (мімо тых мадярьскых) зрозумітельніше і патріотічніше выписовали на розпятя по нашых валалох, но єдну властность мають тогдашні і днешні - видно на них вплыв мадярізáції і словакізáції, котры уводжали і уводжають до нашых цéрьковлей нашы неблагонадійны служытелі господні.

Або надыйдийте у Пряшові коло православной факулты... Нáписы лем по словеньскы або по церьковнославяньскы. То саме і на бискупскім Уряді. (А ґреко-католикім ку божскій доконáлости старчіть лем а лем словенчіна.) Тото, же православну і ґреко-католицьку соцієту на Словеньску в перевáжности творять Русины, не є важне діло про никого із одповідных людéй в штаті.

Проклынати їх, ці пáнькати?

Кривды господь із неба направляти не прийде. Ці сьте годни, Руснакы, терпіти ай далше? Але знайте, же розпинають вас свої властны.

Štefan Suchyj zo zbirky eseji: Most na rikov času
Vydal: Spolok rusyňskych pisateľiv (2009)