Štefan Suchyj: Porivnovateľna klasifikacija dvoch literaturnych much rozďilnych epoch

Порівновательна класіфікація двох літературных мух розділных епох

На самый перед то была робота над перетлумачованьом фигльовного стишка А. Духновіча Муха до днешнього русиньского языка, а за тым ся к нам дістала вутла книжка руськых віршів сучасного стишкаря Валерія Купкыі із Пряшова під назвов Муха в ухе, з якой сьме тыж переложыли до русиньского языка сім стишків.

Чіташ обидвох авторів і прочітане ся якбы само в тобі укладовало до порівновательной лoгікы, бо обидвоме авторы сі выбрали тоту питну тему і спосіб єй выужытя: переношують негатівны властности мухы на спірітуалітность чоловіка. Наглі ся ті але заздасть, же такы, од себе оддалены способы віршо-ваня порівновати было бы переекспонованов снагов о сінтезу непорівнательного. Лемже сполочна тема тя заохочує к далшому порівнованю і ты покус збагаш, же Духновічова „муха чорнокрыла" а у Купкы „із зависти почорніла". А далше тота, што є у Духновіча „вшелиякых доброт повна", у Купкы так само „може вылетіти до опянюющіх повностей". Тота, што у класіка „сідала на уха", скоро нич ся не змінила, праві же модерністови ся стала „мухов в усі". Якый меджі нима розділ настав за єдно о пів сторіча? Здасть ся, же скоро ниякый, бо як Духновічова звыкнута на „роскош і утіху", так і Купковы „мухы ізбожнюють приємны ярьні часы".
Або жебы прецінь была меджі нима даяка розлука?
Пересвідчме ся самы.
 
Александер Духновіч
МУХА

Не новё повім я вам,
Бо то ужё старе;
Ужё Ґрекім і Римлянам
Было тотo явне.
 
Приповідку, з якoй правды
Треба ся учіти.
Ньов ся стары і молоды
Можуть збогатити.
 
Была муха чорнокрыла,
Пакостна то муха,
Бынчала, свойвoльничала,
Сідала на уха:
 
І до оч противні лізла,
Настваряла много зла,
Всягды ся опхала,
Кварноты стваряла.
 
За цілый день нестыідлива
Лем ся выглумляла,
На каждый мах позорлива
Наглі одлітала;
 
Хытра створа і шыковна,
Вшелиякых добрoт повна.
По столах ся грала
І быстро ховала.
 
То до горця з студенинов,
То влізе до склянкы,
До вшелиякой судины,
Вгрузне до сметанкы;
 
Любопытна, ненасытна,
Неганебна і лакома.
На вшытко їй смак ріс,
Всягды пхала свій ніс.
 
 
Але ту одразу нагло -
Было то в середу,
Постити ся їй забагло:
Полизати меду;
 
Летіти скоро там,
де быв мед,
Довкола, назад і наперед,
Сідать сі на лавку,
На солодку стравку.
 
Ах, солодка щаво, вкусна!
Розкош і утіха,
Вшытко друге про ню гнусне
І йде їй до сміху;
Такый піст бы я тримала
Од рана аж до вечара
І як недорого
Маш свій кост, небого!
 
Насычена, накормлена,
Є час одлітати:
Наша муха замеджена
Уж не годна встати;
 
Ногы їй уж обвязаны,
Насолодко прикованы,
Як їх вытягнути,
Кідь ся не мож гнути?
 
Бідна мушка поїмана
А то сама собов,
Дусить ї солодка манна
На саме дно долов.
 
Мало меду полизала
І навікыі уж пропала.
О, куртіцька бідна сласть
А позад ньой вічна пропасть!
 
Так, видите, про дурну сласть
Постигне нас гірка пропасть.
 
Докажеме ся, діти,
На мусі поучіти?
 
 
 
 
Валерій Купка
МУХА В УСІ
 
х х х
 
я перелыґла носом муху
якый пейзаж ся мі зьявив
сиджу і думам сі
чом ты мочіш ногы на стромі
і так ті нич неясно
лазь та й подумай
штоська бынчіть у весмірі
де же летять
тоты дивны звіринкы
безухы
тадь север
цілком з другого боку
 
х х х
 
як ся в небі
стануть чуда
і я сяду
на безголового верблюда
і я сяду
і піду
лісом садом
гі тот людоїд
подарую му дарункы:
кости хвіст
 і ухо мухы
і домів ся верну
безухый
без костей і без хвоста
без верблюда
і без мухы
 
х х х
вы чуєте
як морочіть вам гoлову
соплява муха
хто виноватый
же ся простудила
на світі ся чінять
і гіршы дійства
 
х х х
 
Японець любить букву Я
она як половина мухы
другы люблять букву К
она як половина мухы
повіджте мі хто любить муху
(уснувшый на другім Японець)
 
х х х
 
на єднім із северных пoлюсів
нашли люде білу муху
она жыла не таячі ся і не і не затайовавшы
не знаючі і не збачівшы
быв сом
котрый їй росповідав білы приповідкы
там цвинули лем білы квіткы
а на них сідали лем білы пчолы
з ничого нич муха із завісти почорніла
 
х х х
 
на ярь не бывать так студено
жебы він міг повісти же є му горячо
на ярь люде розстішкують свої сорочкы
бы до них могла влетіти муха
 
перша муха є першішша од першой ластівкы
 
перша ластівка прилітать бы ізіла другу муху
перша муха вмерать од осамочіня
кідь муха спить, ластівка надівать чорны окулярі і одлітать
до далекых теплых країв
 
на ярь бывать барз приємні
мухы ізбoжнюють приємны ярні часы
тогды зачінать ся людоїдам хавкати
мож спокійні влетіти до втвореных опянюючіх пoвностей
і вхабити там спoминкы приємні забытого часу
 
 
х х х
 
по звіданю з мухов
мыйте рукы
мухы до німоты люблять
ціловати чуджі рукы
і вити гнізда на кінчіках пальців
од того вшыткого
ганьба быти чоловіком
 
х х х
 
біла біла муха
подаруй мі прошу тя
амбрелку
збрыдило ся мі тото
обычайне небо
повне туч і таїмностей
звізд і інакшого смітя
вночі спить чоловік
через крыла смотрить сон
 

Несподівані удивлять шеста ліросонда о людьско-мушачій свідомости. Як на Купку, та є розвита доста дошырока. Способом композіції, техніков штілізованя і методов верствліня мыслей до ідеї-поінты є то тот питный авторьскый рукопис, што го знаме із першой книжкы Несталость - Змінчівость (Выідавательство Модрі Петер, Левоча 1994). А такой файты суть ай далшы віршованы выПтворы із книжкы Муха в ухе (Выдавательство Лемберг - Львів 1997), о якій ту говориме і як ся з перекладу мож пересвідчіти.
 
Стишок шестый ся зачінать дворядковым скоро трафаретом „на ярь не бывать так студено, жебы він міг повісти же му є горячо". Змінов завжываного в тім контексті слова „тепло" на „студено" автор розбиПв языкове кліше антонімічнов поларізаційов выПзнамів, а тым дав думці хоченый іронічный підтекст. Тоту саму першу строфу докінчує розвиваньом наслідків і причін вчінків мухы. Реч йде дале о тім, же ярня теплота нутить людей роскапчовати сорочкы, а тото є можность про муху влетіти до теплой пазухы. Подобны дрібноватости (часты в Купковых текстах) суть посмішковаты і аж баналны. Але то нароком. Далше ся в стишку уводить ціла сувязь логічного выступньованя темы: мухы ся зьявляють скоріше як ластівкы. Чом? (О тім уж стих не співать). Бы могли быти пожывов (чом праві?) про перелітны ластівкы, бо они можуть ж^іти лем тогды, кідь зліквідують жывоты многых недобрых мух, а потім назад одлетять в „чорных окулярах" там, одкы ся вернули. Чітатель дотягує л6ґіку думкы до выслідку, же ту ся говорить о пожераню єдной створы другов і о некомпромісности одношінь меджі людми, напод6бнюючіх нераз світ звірят. На першый погляд наївна іронія є автором і далше розвивана скоро аж із математічно-кавзалнов дослідностьов, а то в сназі досягнути ефект моралного очіщіня. У тім же шестім стишку, як і в цілім ціклі ся повторює мотів реінкарнації звіряти (мухы) на чоловіка і чоловіка-звіряти на муху. У нашім вірші наперед звіряча муха ся ставать прижывником у чуджій пазусі, але ізість ї безоглядный птах, лемже наконець у четвертій строфі муха ожывать, абы знова могла влётіти до дачійого горла. На тот раз до горла людоїдів, як^іП суть новыПм і высшеступньовым огнивком у ланцку предаторства. Приїматель тексту раз-два збачіть, же мухы, людох'ды, перелітны птахы (ластівкы) і далшы звірята (але людьского світа) жыють вшыткы на чуджу скору і розділу меджі нима ньит, як бы ся они не реінкарновали. Я вірю, же пан автор тым не абсолутізує одвёрьгованя жывотных позітівностей. Він пробує акурат указати без вынимкы вшыткым, до якой крізы чоловік-спотребитель днёшньости дістав ся. (Або долетів?).
 
Друга етічна муха русиньской одроды, муха Александра Духновіча, є уж приближно стопятьдесять років стара. Але никого днесь не удивить її свіжість, бо є законзервована до карікатурной актуалности. (Якыма то лем способами насіня слова не утримує через вікы свою ключіву силу!) Отець Александер єй адресовав дітьом. Не із боязливой почливости к старшым, то істотно ньит. Дітёй але міг выховати і так захранити моралну невинность жывотныма хытростями і планнотами щі „непописаного" Божого створіня. Духновічів стишок о мусі є близкый байці, котра в часі актівного жывота нашого класіка пережывала, главно у выходославяньскых літературах, бурливый розквіт. Але автор од байкарів перебрав лем звіринкову тематіку і кінцьове нравопоучіня. Главну очіщающу силу свого твору сконцентровав на выраховльованя окремых яко же мушачіх недостатків так, як ся то свідчіло на свящёника (в дусі десятьох Божых заповідей) і на будителя, ці пробуджовача світьскых достойностей у людёй. Том своє актулне поетічне посолство не потребовав зашіфровати до діалоґів алеґорічных особ, але выраховав ништородництва мухы єдно за другым, назвав їх „дурныма сластями" і прісно ся на кінцю попросив дітёй, ці ся докажуть на мушиных недостатках поучіти.
 
Модерный поета, як і наш же Купка, такё отворене нравопоучованя собі не може доволити. Уж ай зато, же такым способом то повіли уж другы перед нами, якым ішло о штонайбівшу прямость выповіди. Модерна поезія ужывать на тім місцю методу асоціатівну - непрямого выслову і як веце непростой образности.
 
Найпростопрямішов апелаційов на людьску моралность у Духновіча є кінцьове поучіня:

„Так, видите, про дурну сласть
Постигне вас гірка пропасть.
Докажеме ся, діти,
На мусі поучіти?"
 
Такый конкретный дідактізм ся днеська у поезії просто не хоснує. Лірічный герой ся може вынимково обертати к шырокій соцієті. (Купкови, як видите, на то выстачіть ай дрібна муха.) Лемже отець Александер быв наісні звыкнутый одстрашовати гріхом і карав за нього („гірка пропасть"). Зато міг сміло позад того положыти вопрос в дусі навертаня молодого чоловіка на добру путь, бо знав допереду, яка буде одповідь слухателів або чітателів в середині 19. сторіча. Де але таку істоту найти в тім самім, также в індівідуалнім ідеалі, якый ся не може сподівати помочі ани горы, ани згоры. Валерій Купка індівідуалістічный ідеал днешньой моралности зобразиПв так, якбы тот быв зродженый у машкаровых корчах перед кривым джвередлом безрадности цілого світа. Такым є „нравопоучіня" із цілого ціклу Муха в усі. За його поінту треба поважовати восьмый стишок:
 
„біла біла мухо
подаруй мі прошу тя амбрелку
збрыдило ся мі тото обычайне небо
повне туч і таїмностей звізд і інакшого смітя
вночі спить чоловік через крыла смотрить сон"
 
У модернім поетічнім тексті, як видно, закінчіня із вопросителным мементом Духновічового стишку не найдеме зато, же авторово (Купкове) ідейне познаня ся розвивать до скептічной ружы, што зробить смутно росчарованого лірічного героя Мухы в усі. Тот ся нияк не годен сподівати на вольне небо, на красу жывота, „повного туч і таїмностей", том ся радше обертать на сполоченство мух, абы му подало амбрелку, яков бы ся міг застелити од жывотного непокоя. Його екзістенція є силно отрясена світом людищ, якым ся уж ани сны не годни справодливы снити, бо суть то внимателі людьскости через замушачены філтры міщаньского тубусу.
 
Нашли сьме двох русиньскых поетодухів із розділнмх доб, што писали або пишуть на тоту питну тему. Їх мыслительске познаня о сполочносги і її моралности є барз розділне, хоць вm