Stvorinňa kojne jak literaturnoho štandardu (2)

Подля мене о рішінню прияти за заклад кодіфікації РЛЯС земпліньскы русиньскы діалекты розгодли скорше другы факторы, а то: 
1. Русиньска еліта, яка ся найвеце анґажовала за створіння літературного языка про выходословеньскых Русинів, походить з реґіону Земпліну. В културным центрі словеньскых Русинів, в Пряшові, де спомянута русиньска інтеліґенція пособила, в інтерперсональні а поступно і в дугых сферах комунікації поужывала – так речено – „културну форму” русиньского діалекту свого реґіону; дакотры в тым діалекті і публікували. В тым споїню можно припомянути, же з области около Снины, Лабірця, Гуменого ся в минулости зґрупували - а правдіподобні і тепер ся орґанізують - так працовници културных орґанізацій Українців, як і лідры русиньскых орґанів на выходным Словеньску. Люди з околіці Свидника, Бардіёва або Попраду там скоро не было а, на жаль, їх націонална свідомість ся мі видить нижша. Зато є цалком нормалне, же за заклад РЛЯС были прияты праві русиньскы діалекты земплінського реґіону а не западны русиньскы діалекты.
2. Зо земплінського нарічового ареалу походять і такы носителі того діалекту, якы русиньскый літературный язык были схопны реалізовати в праксі безпосереднё по ёго кодіфікації. Мам на мысли головно публіцістику і літературу як найвпливнішы комунікачны сферы (Мальцовска, Сухый; редакторы русиньскых періодик і др.) І з того погляду рішіня прияти за заклад літературного языка Русинів земліньскы русиньскы діалекты можно поважувати за справне.
3. З чісто лінґвістичных арґументів, же спомянуты діалекты суть переходны од лемківскых к середнёкарпатскым (Ябур – Плішкова, тамже), бы мало выпливати, же кодіфікована русиньска літературна норма буде загорнувати холем найважнішы елементы і другых русиньскых діалектів на выходным Словеньску, но головно найхарактернішы рисы заходного русиньского языкового ареалу. Але реалність є инакша: РЛЯС є кодіфікованый дость ріґорозно, строго і прямолінійно, не припущать ниякых варіантів (зо западнго ареалу) – коротко речено так, як кебы в языку выходословеньскых Русинів окрім кодіфікованых языковых средств, выразів, явів другы языковы средства, выразы, явы або формы не были, а нелем же не были, але як кебы ся в языкові праксі не поужывали і не мали перевагу над кодіфікованыма явами. Кодіфікація РЛЯС не бере ниякый огляд на языковы шпеціфіка територіално векшого западного русиньского реґіону на выходным Словеньску а тым чіном фактично іґнорує жывый, реалный язык. Выходословеньскы лемкове суть тым способом з русиньского языкового процесу вылучены і знову мають обчутя чуджости, а то в тым змыслі, же язык, якый ся їм предкладать як літературный, обчувають як чуджій, не їх, бо скоро ніч в ним зо свого языка не найдуть; то припоминать часы, кидь ся їм як їх літературный язык предкладала українчіна. При тым треба підкреслити, же ту не іде о даякы періферны діалектны елементы, але о такы языковы явы, якы характеризують цілый западорусиньскый языковый ареал на выходным Словеньску, а нелем на Словеньску: велё з тых явів э характерных і про язык польскых лемків. Тыма явами ся тоты діалекты  діференцують од кодіфікованой земпліньской нормы а в дакотрых припадох і од цілой выходословяньской ґрупы.

 

К такым явом можно загорнути:
а) прозодічны: стабілный акцент на передостатнім складі, на пенултімі,
б) деріватівно-морфолоґічны: (головно) часословна модіфікачна або дерівачна морфема –ув-а: купувати, вылучувати; обходувати, бачувати, голодувати – голодування; пор. выходны, кодіфікованы формы зо суфіксом –ова: куповати, голодовати – голодовання,
c)  морфолоґічны: (головно) форма  l –ового партіціпія на л: чітал, ходил, сиділ – пор. выходны, кодіфікованы формы на в: чітав, ходив, сидів.
З далшых выразных морфолоґічных розділів міджі обидвома ґрупами русиньскых діалектів треба навести флексію –ом в інштр. єд. жен. р. (зо женом) напроти кодіфіковані флексії –ов (женов) характерні про выходну ґрупу. Флексія –ом в інштр. єд. ся окрім того хоснує при муж. і при сер. роді (хлопом, містом). То значіть, же ту іде о векшу уніфікацію падовых флексій як у выходословяньскых літературных языках, де є лем в датіві і локалі мн. Споминана уніфікація флексії –ом в інштр. єд. є характерна про сербчіну і хорватчіну (gradom, ženom, m(j)estom). 

В тым контексті бы было треба увести ші пару познамок:  
З історії головно найближшых словяньскых літературных языків є знаме, же ся при кодіфікації выходило з єдного діалекту як закладу, но до увагы ся брали і дакотры рисы другых діалектів, головно такы явы, якы были характерны про векшый ареал ніж є територія кодіфікованого наріччя. З історії словацького літературного языка можно спомянути Бернолакову кодіфікацію. Антон Бернолак (1762 – 1813) выходив з т. зв. културной западной словенчіны („úzus vzdelancov z trnavského centra”), но в ёго кодіфікації нашли місце і середнёсовацькы языковы явы, напр. мягкы приголосны ť, ď, ň, ľ ся в Бернолакові словенчіні трафляють приближні в такым розсягу як в середні словенчіні; подобні і припады типу rakita, rasocha, rážďí суть середнёсловацькы.
 

Ші ліпшым прикладом є Штурова кодіфікація списовной словенчіны на базі середнёсловацькых діалектів („културной середнёй словенчіны”). Ёго кодіфікація, як є знамо, была під тиском  дакотрых особности (головно М. М. Годжу, М. Гатталу, но і Я. Коллара, П. Й. Шафарика) в 50-ых роках 19-го ст. модіфікована, „оправена” в тым змыслі, же дакотры явы тіпічны лем про середню словенчіну были вымінены за явы характерны про т. зв. културну западну словенчіну, припадні і про далшы словацькы діалекты, а, правда, і про чещіну. Мартін Гаттала в роботі Krátka mluvnica slovenská (1852) представлять т. зв. „оправену словенчіну”, в які опроти Штурові кодіфікації наставають окрім іншых і такы зміны: формы адєктив dobré, dobrého, dobrému намісто штуровского dobruo, dobrjeho, dobrjemu; ном. єд. серед. роду umenie намісто umeňjа; про нас є інтересна форма минулого часу robil намісто штуровского  robiu. Форма л-ового партіціпія была прията нелем зато, же была в берналоковчіні і в чещіні, но і зато, же ся хоснує і в словацькых діалектах: є характерна про выходословеньскый ареал і про дакотры западословеньскы діалекты.
 

При штандардизації головно малых языків, якы лежать міджі ґенетічно подобныма языками, важну роль грать заховання рівновагы міджі явами ідентичныма з ґенетично близкыма языками і явами, якыма ся даный язык діференцує од близкых языків. Як є знамо, русиньскый язык на Словеньску, но в основі і другых країнах, споюють з українчінов важны фонетичны рисы, якыма ся так українчіна, як і русинчіна різнять од другых словяньскых языків. До них можно зачленити головно:
 "і" за псл. "о", "е" в новых закрытых складах (кінь, шість), і за псл. „ять” (літо), споїня псл. переднього  "і" і задного "у" до середного "и" (вити), але і дакотры явы сілабічны, головно тверда высловність складів "де", "те", "не", "ле" а мягка высловність складів "ді", "ті", "ні", "лі". То суть так речено наддіалектны явы, якы ся при кодіфікації не лем русиньского літературного языка на Словеньску, але і  при кодіфікації другых русиньскых літературных варіантів, респ. перспективно  і  при гледані сполочного русиньского койне мають брати до увагы. При кодіфікації русиньского літературного языка на Словеньску было подля моёго нагляду треба – окрім першых трёх явів – приглядати і на факт, же на векшыні русиньской языковой теріторії на выходным Словеньску ся склады "де", "те", "не", "ле" высловлюють твердо а склады "ді", "ті", "ні", "лі" мягко, а не обмеджувати ся при тым яві на став на Земпліні. Кебы ся тот факт решпектував, кодіфікаторы бы не мусили комплікувати русиньскый правопис тым, же літеру "ї" затяжыли о єдну функцію навыше: окрім ётованости сиґналізує і мягкість (о тым іші буде річ). 
 

На другій стороні бы ся подля моёго нагляду при описі языкового сістему і при кодіфікації такого языка як русиньскый мали акцентувати явы, якы суть про даный язык шпеціфічны. Не мам на мысли умело вытворювати діференцованість, яка бы вела до языковой ізолації, але замір брати при кодіфікації до увагы заховання шпеціфічных явів даного языка як ёго вонкайшых атрібутів, якыма ся одрізнює од другых, головно прибузных языків. Тым ся єдночасно звышує самосвідомість языка опроти остатнім языкам а фактічно ся обґрунтує ёго самостатна ексістенція.
 

Подля дакотрых лінґвістів (п. Данеш 1968: 123) списовны языкы мають дві головны функції – інтеґрачну і діференціачну (або ізолачну)- а споминана снага підкреслити діференчны рисы свого языка і їх хоронити ся покладать за елементарный постой языковых соціет. Окрім явів описаных в дотеперішніх публікаціях (напр. Ванько 2000) – напр. тройчленный і-овый сістем, дістрібуція закончіння 1-ой ос. єд. презента –у,  -м (чітам, пишу) – к ним патрить і споминана уніфікація падовых закінчень в єднині і множыні - (з) мужом, женом, містом; мужам, женам, містам; мужах, женах, містах -, яка є характерна про западный языковый ареал на выходным Словеньску. Протикладна, інтеґрачна тенденція выпливать головно з языковых контактів і з потребы обогачування языка. В русиньскым языку такых явів є дость.
  

Скусености зо штандардизації дакотрых языків (нижня лужіцка сербчіна, білорущіна) указують, же в сучасні постмодерні добі, яка ся вызначує змыслом про розманітість, плуралітність і розділність, при штандардизації языка не можно уплатнювати такы поступы, якы ся поужывали при штандардизації языків в раным обдобю модернізації (або і пізніше). В тым часі ся штандардизація не конала в інтересі біжных, обычайных носителів языка, але в інтересі еліт. Єй головнов мотиваціёв была соціално-економічна інтеґрація і симболізація штатной єдноты (п. Неквапіл 2003: 120). Дакотры лінґвісте (тамже) справні упозорнюють на то, же снага о уніформны, вшеобецно (про вшыткых поужывателів) повины і комплексно елаборованы штандарды, т. є. поступы, якыма ся вызначувала штандардизація великых языків, уж патрять минулости. Будучність, перспективу мають варіантны, плуріцентрицкы, селективно выроблены штандарды. Выроба або лем іновавція штандардів спрацюваных старыма поступами, яка не бере огляд на реалный языковый жывот, правдіподобні не мать перспективу. Як алтернатива ся ту понукать толеранція к варіантности. А она бы мала найти місце і при кодіфікації русиньского языка на Словеньску а може і в другых русиньскых реґіонах. Як говорить знамы чеськый лінґвіста Алойз Єдлічка (1974: 70), норма не є абсолютно єднотна, єдным з єй знаків є варіантність. А варіантність, як зме спробували показати выше, в языку Русинів на Словеньску є а при кодіфікації бы ся мала брати до увагы окрім спомянутых причін/факторів і зато, же явы характерны про западный русиньскый ареал на Словеньску суть типічны і про польскых лемків. Загорнутя тых елементів - холем як варіантных – до нормы бы было єдным з лінґвістичных кроків кедь і не до формування єднотного списовного русиньского языка про вшыткых Русинів, так холем до зближування їх норем. Теперішня кодіфікація РЛЯС вызерать так, як кебы ишло о штатный язык з довгов, неперерушенов традиціёв списовности, парламент того штату приїмать в тым языку законы, в тым языку ся выучує на вшыткых типох школ, масовокомунікачны средства в ним публікують тексты, якы ся перекладають до далшы языків, і под.
Part 3: http://www.rusyn.sk/index.php?ID=6361&l=sk