Stvorinňa kojne jak literaturnoho štandardu (3)

Але і великы языкы мають свої варіанты, пор. такы парціалны варіантны нормы як австрійска і швайчарьска немчіна, анґлицька і америцька анґлічтіна, до розпаду Югославії сербськый і хорватськый варіант сербохорватського языка. То є єден тип варіантности, т. зв. парціалны варіанты, на якы ся членить дана літературна норма. Другый тип варіантів ся тыкать языковых средств, єствуючіх в релативно єднотні списовні нормі, напр. в списовні словенчіні є варіантність морфолоґічных средств в ґен. єд. autobusu/autobusa, Mika/Miku, в ґен. мн. жен. і сер. роду výhra – výher/výhier, číslo – čísel/čísiel, при часовані часослов trestá/tresce і под. Таку варіантність, но заміряну головно на споминаны шпеціфіка западного русиньского реґіону, бы мала акцептувати і русиньска кодіфікація. (В теорії пражской школы ся в подобным лінґвістичным контексті оперувало з поймом pružná stabilita).
 

Спомянута концепція русиньского языка як книжного, літеретурного, ёго строга, прямолінійна кодіфікація ся рефлектує і в правописі, якый быв скомплікованый в управі 2005-го року. Попри традічно вычленюваных принципох – фонетицкый, морфонематицкый/морфолоґіцкый, етімолоґіцкый – при кодіфікації правопису треба в першым ряді мати на увазі єден „надпринцип”, а тым є простота, некомплікованість. А праві тот принцип, орєнтованый на поужывателя языка, кодіфікаторы русиньского правопису не беруть до увагы.

В інтересі економікы выядрювання коротко поменуєме проблемы: окрім старого проблему з буквов "ё" іде іші о "ї" на означення мягкости пред ним стоячого согласного і  уведжіня твердого єра ъ. При правописі про Русинів на Словеньску ся треба подля мене орєнтовати на языковый тип ёго поужывателів. В припаді словеньскых Русинів иде обычайні о білінґвістів або і о трилінґвістів – мам на мыслі тых Русинів, якы окрім свого діалекту овладають іші єден або два словяньскы языкы (окрім словенчіны обычайні українчіну або рущіну), а што є головно – овладають правопис тых языків, якый мать овелё довшу традицію як русиньскый правопис і якый словеньскы Русины поужывали овелё довше як русиньскый. Словеньскый правопис Русины хоснують найдовше, зато під ёго впливом будуть елементарно внимати і русиньскый правопис. Напр. в словеньскым правописі ся мягкість соґласных д, т, н, л перед і, е як і перед діфтонґами іа, іе, іу окремов ґрафемов не означує. (Подобні в україньскым правописі ся мягкість слабік ді, ті, ні, лі неозначує). Словеньскы Русины на запад од Лабірця (з малыма вынятками) будуть чітати слабікы ді, ті, ні, лі в словах як дідо, тіло, гнів, літо мягко і без того, жебы ся мягкість сиґналізувала ґрафемов головно зато, же так їх высловлюють, але і під впливом словеньского правопису. Окрім того знак ї ся ставать ґрафічно затяженым, двофункчным, бо означує мягкість і ётованість.
 

Арґумент, же ґрафемов ї ся одстранює „недорозуміня” (Плішкова 2006: 57) в припадах типу ніс (часть головы) – нїс (минулый час од нести) не можно акцептувати, бо язык, як є знамо, собі з таков гомоніміёв порадить і без шпеціалных ґрафічных знаків. Подобні не мать подля моёго нагляду змысел ани уведжіня ґрафемы твердый єр ъ. Русины будуть слова курєр, барєра, зявити ся, одїсти і без знаків  "ь", "ъ" чітати так як з тыма знаками. Подобне „обогачуваня” правопису о новы ґрафемы подля мого нагляду збыточні комплікує цілу ґрафічну суставу і знеяснює правописны принципы.
 

Може важнішым проблемом як правопис є лексика. Уж поверхній погляд на літературны або публіцістичны тексты написаны по русиньскы укаже непевність і ваганя авторів при поужываню лексикы на выядріня різных абстрактных значень, але проблемы ся указують власні уж при потребі поужыти лексику, што стоїть мимо русиньского основного словного фонду. Резултатом такой непевности є лексикална многоракість, різноманітність літературных, публіцістичных і другых текстів, переплетеных словеньскыма, україньскыма, до певной міры і руськыма лексемами, адаптованыма подля русиньскых фонолоґічных і морфолоґічных правил, а к ним ся причленюють лексемы з русиньского діалектного ареалу. С тым проблемом ся стрітавають і лінґвісте при продукції своїх текстів, напр. в єдным з такых текстів автор на єдным місці поужыє слово обставины а на другым условія. І я сам мав подобны проблемы при писані того реферату. Выходячі з того, же найліпше володію словеньскый язык, гледав єм русиньскы еквіваленты напр. к такым словеньскым словам як dôvod, odôvodniť, dôsledok/následok, podmienka, podmieňovať, podmienený; súvislosť; vzťah; spoločnosť, spoločenský; vznik; jav; všeobecný, úvaha і веце далшых. Рішіня проблему русиньской лексикы, яка ся односить до културной сферы в шырокым змыслі слова, є в сучасности може найважніша задача (?), завданя (?), улога (?) русиньскых лінґвістів – в Орфоґрафічным словнику русиньского языка нит ани єдного русиньского еквіваленту про вызнам анґл. task. Проблем такой лексикы бы ся може міг рішыти сполочні з русиньскыма філолоґами з Польска, Україны, Мадярьска і Сербії, а то с цілём  вытворити єдну сполочну верству лексикы про шыткы варіанты русиньского языка. То бы міг быти зародок будучого сполочного літературного языка.
 

При лінґвістічнім уважуваню о будучім єднотным русиньскым літературным языку ся подля моёго нагляду можно в першым ряді операти о такы языковы явы, якы суть характерны про вшыткы варіанты русиньского языка (шпеціфічну позіцію мать русиньскый варіант в бывалій Юґославії), напр. у фонетиці зміна псл. о, е в новых закрытых складах на і (кінь, шість), зміна псл.ě (ять) на і (сіно, літо), вырівняня псл. заднёго у і переднёго і на и (вити, бити); у сілабаці тверда высловність складів де, те, не, ле а мягка  высловність ді, ті, ні, лі; в морфолоґії споминана уніфікація падовых закінчень в єднині і множыні - (з) мужом, женом, містом; мужам, женам, містам; мужах, женах, містахи, дистрібуція закінчень –м, -у в 1-ій особі єднины презента (чітам, ходжу) і под. Так само мають єднотливы русиньскы ареалы велё сполочных синтаксичных рисів. Там, де суть міджі теперішніма русиньскыма варіантами векшы діференції, можно акцептувати варіантны формы.
 

Найтяжшым проблемом при гледані сполочного койне є лексика і дерівація. Окрім того, што было назначено выше в одношіню до абстрактной або т. зв. културной лексикы, на мою думку в области термінолоґії бы было треба давати предність латиньскым выразім. В лексиці, веце як в иншых языковых планох, ся будуть мусити заховати локалны варіанты одражаючі шпеціфіку єднотливых реґіонів (тип водицкый преуказ ” driver΄ s license“, дванацка (пиво)„twelwe degree beer“ в языку русинів на Словеньску).
 

Што ся тыкать ґрафічной системы, на мою думку є шкода, же ся на Словеньску упустило од двох варіантів, т. є. кирилікы і латинікы, якы были заведжены при кодіфікації в р. 1995, а то зато, же молода ґенерація русинів, на жаль, кириліку уж не овладать. 
 

На мою думку здоконалюваня норм існуючіх варіантів русиньского языка мать великый вызнам при перспективным формувані єдиного русиньского штандардного языка. Снагу о слолочне русиньске койне треба на мою думку розуміти не як єдноразовый акт, але як процес. Перша, але зато дуже важна фаза того процесу ся зачала праві на днишнім конґресі в Кракові.
 

Література:
Vaňko, Juraj (2000). The Language of Slovakia´s Rusyns. New York: Columbia
   University Press.
Ганудель, Зузана (1989). Лінгвістичний атлас українських говорів Східної
   Словаччини ІІ. Ткацька лексика. Братіслава: Словацьке педагогічне видавництво в
   Братіславі, відділ української літератури в Пряшеві.
Daneš, František (1968).Dialektické tendence ve vývoji spisovných jazyků. (Příspěvek
   sociolingvistický). In Československé přednášky pro VI. Mezinárodní sjezd slavistů
   v Praze, 119 - 128. Praha: Academia.
Jedlička, Alois (1974). Spisovný jazyk v současné komunikaci. Praha: Universita Karlova.
Kloss, Heinz (1952). Die Entwicklung neuer germanischen Kultursprachen. München: 
Beck.
Nekvapil, Jiří (2003). O vztahu malých a velkých slovanských jazyků. Lětopis  50, 113 – 127.
Plišková, Anna (2006). Списовный язык карпатьскых Русинів: проблемы становліня,
   кодіфікації, акцептації і сфер функцінованя. Dizertačná práca. Bratislava:
   Slovenská akadémia vied.  
Ябур, Василь – Плішкова, Анна (2004). Пряшівська Русь. In Русиньскый язык. 
P. R. Magocsi (ed.), 147 – 209. Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Opole: 
   Uniwersytet Opolski, Instytut Filologii Polskiej.