Tvorčosť Alexandra Pavlovyča

  
19 септембра выповнилося 190 рокув из дня рожденія народного будителя русинув — Александра Павловича. Його творчость як поета, историка и фолклориста входить у золотый фонд нашої русинської културы. Каждый народ из гордостью произносить имена тых, котрі были вірші свому народу, были великими патріотами свого края. Такым быв А. Павлович, великий просвітитель — чоловік, котрый робив діла свого народа ушытко, што было у його силах, што отразилося у його поезіи.
 
Аналіз його произведеній будеме робити на основаніи выбраных творув, опублікованых пуд редакційов Андрія Шлепец-кого и также зборника стихув А. Павловича „Вінець стихотворе-ній", котрый опубліковав у 1920 році найліпший приятель поета Иван Поливка, школьный инспек­тор.
 
Творчость А. Павловича мож поділити на 10 частей. Перву часть представлявуть народно-патріотичні стихы, такі як Отечес­тво, Піснь Карпатоборця, Глас Русинув, Піснь Карпаторуска,
Піснь Подкарпатського Русина.
 
Бескиде, могило на Русинов гроби,
Скажи нашим отцам во твоей утроби,
Что мы еще жием, есьме Русинами,
Но люби низгоды не есть между нами.
 
Песнь Подкарпатского Русина
О, Русь Подкарпатска, земля,для всех братска!,
Ты мене вскормила,
Мене воспитала,
Сердцу виру дала,-
Здравствуй, мати моя мила!
 
Як истинный сын своєї родної землі Маковиці, А. Павлович посвячує прекрасні стихы красі родного края и його населению - русинам. За сесі стихы його назвали „Маковецьким соловьём".
 
Ныні себи заспиваю
Ту в прекрасном нашом краю
Жем ся вселил в той станиці
Пиля горы Маковици
 
Другов частью його творчества є стихы, у котрых вун осуждає негативні явленія чоловічеської природы, у тому числі и у русинув: пьянство, зависть, глупость, лінивство. Такыми є стихы „Пьянство", „Кумова вечеря", „Послухайте, братя", „Пиячка баба" и др.
 
Кто мало робит, а много пие,
Буде жебраком, як устарие.
Як му не стане уж за што пити,
По сели мусит хліба просити
 
Так як А. Павлович быв сященником, релігіозна тема была єднов из домінантных у його поезіях. Далше мож отміти-ти просвітительські стихы, у котрых звучить призыв ид чисто­ті духовнуй и фізичнуй.
 
Учься, моє дитя
Каждый чловек от дитинства
Должен ся учити:
 Працьовати, честно жити
Злого ся хранити („Венец", стр. 112-113)
 
Є у творчости А. Павловича стихы, написані у сатиричному плані,   из   здоровым   юмором. Темов їх є осужденя зрадництва интелігенції по отношенію до свого народа, діла котрого отцюзнина „мила чудна, як отцовска...".^ Вун обертатся ид сященникам: „Ноже, но, до діла, отцы священники, народні врачі, вожді началники, проводьте  русскую  дружиночку  милу  на  путь святой правды" (К вождям народа)
 
К вождям народа
Панове, не ганьте Маковицу,
Ту быват честный люд под границов!
По горах барз тяжко ту працуе,
Порцию, одатки оплачуе.
 
Тот бидный русский люд робит на вас,
Што му розкажете — кончит дораз,
За его роботу, тяженький труд,
Учтите, милуйте тот бидный люд.
 
Хоть дома и долов он працуе,
А при том барз часто голодуе
Но прото он любит милый край наш,
За него молится свой Отче наш.
 
А тот вам молодший, неукий брат,
Он чекат на добрый от вас приклад.
 Дайте му приклады побожности:
Во вире надии и милости.
 
За вашим прикладом иде тот люд,
А подлы приклады ведут го в блуд,
Тот бидный, неукий люд просит вас:
„Ви мудры панове, научте нас!"
 
„Жебы сме статочно, мудро жили,
Роспустов, пьянства ся хранили.
Кед мудро водити будете нас,
Будеме, як диты, любиты вас ".
 
У поезії Павловича важноє місто занимать тема исторії Маковиці. Завто його рахувуть и исто­риком: „Думка над Маковицоградом", „Давный Свідник и жителі ёго".
 
Думка над Маковицградом
Славный в Паннонии был град Маковицы,
В том князи бывали той-то околицы.
Уничтожителей силой розбуренный –
Над Зборовом стоит замок спустошенный.
О нихрозманиты мысли повидают.
На Маковицоград дух мой позерает –
Русин на славянских гуслях выгравает.
Слухайте, славики!
Слухайте, горлици!
Вирный Русин спиват матке Маковици.
 
Стихи „Я сын Бескидов", „Вам, сыны русских Бескидув", „Батькови Духновичу", „Попрадову и Торисину" представлявуть патріотичеську главу творчества А. Павловича.
 
Я сын Бескидов
Я сын Бескидов думки прадидов думаю:
Теби, родино, русска дружино, спиваю.
На Маковици - братья, сестрици, вам пою!
Дух народности, благородности со мною
Думки прадидов, писни Бескидов спивает,
 Вично зеленый, цвит премиленый сбирает,
Русский барвинок на русский винок подает.
Что ощущаю, чего желаю, то пою.
Русска родино, пой, пой, дружино, со мною!
 
(По рукописи)
 
Вам, сыны русских Бескидов,
Поет старший русский брат
Песнь покойных прадедов,
 Вот струны сердца звенят:
 
Люблю вас, Бескиды милы,
Источник живых вод,
Люблю прадедов могилы,
 Люблю тебя, мой народ.
 
Ибо ты в своей святыне
Хранишь чистый веры быт,
В ней юожественной истины
Слово — род правоправит.
 
Послі революціи 1848-1849 но провозглашає свободу
 
Свобода
Витай миленька свобода,
Ты, дающая ягоды
С твоей преблагой уроды,
Удел про руськи народы
 
Особну часть його творчости представлявуть стихы, посвячені конкретному чоловіку. Такым є стих, посвяченый Батькови Духновичу
 
Вождь народа знаменитый
Не один вик будеш жити,
Земли нашей муж великий
Проживешь в сердцах ей в виках!
 
До стихув сього характера относяться стихы, посвячені Попрадови-Торисину — редакторови Карпат, епископови Осифови Гаганцёви и Венеліну Гуці и своим приятелям на Новый рук.
Особоє вниманіє треба уділити поемі А. Павловича - Став бідного селянина, котру вун написав перед революційов 1847 рока у Комлоші. У поемі высвітлена соціальна тема. У нюй автор описує долю земледілца-русина у неурожайных долинах Карпат на територіи Мадярщины пуд час урбарского подданства. А. Павлович до кунця свого живота быв вірным словянином. Вун из жалём описує состояніе русинського селянина:
 
Нещаслива наша народна нива,
Стоїт опущена так, як скала сива.
Так, як скала сива, стоїт руська нива,
Доля Русинова, доля нещаслива.
 
Смутно задуманый руськый народ
Перед світ выступати, він ся стоїт и ищи боїт.
Стоїт задуманный, опертый при буку,
Як бы чекал подату му руку.
 
У сих словах высвітлена тогдашня исторична ситуація. А. Павлович силно переживав за соціалну и націоналну долю свого народа. Вун осуждає тых интелігентув, котрі зреклися свого: „З великим болём у серці слідую, як дакотри люде, што ся.гласят до интелігенції, одрікають ся од себе, забывают, якой страны они діти. Жиют чужим умом. Захоплет ся у своїх ділах презирством до свого народа. Невірни своїм матерям и отцам. Забывают, кто они, кров из крови, кость из кости, бо ся кланяют чужуй правді".
 
Сесі слова, на жаль є актуалными и у наші дны. Завто не забывайме за наказ А. Павловича - хранити свуй материнськый язык, бо у нюм жиє народ, не забывати свою исторію и културу. Треба и нам, русинам, узяти за своє кредо слова поета:
 
Як люде слободни жить хочеме з вами,
Русины желают быти русинами;
Свою церков, обычай хранити,
Чим нас Бог сотворив, тым хочеме быти.
 
На роднім языку Бога прославляти
На роднім языку житя розвивати
На роднім языку правду голосити
Своє миловати, а чужоє уцтити.
 
Составила Др. Маріанна Лявинець
 
Жерела: А. Павлович „Избранные произведения " Памятный день Александра Павловича. Русинска Оброда. Пряшів, 2002.