Už je v rusyňskim nebi...

25. септебра 2010 старостлива мати, публіцістка, писателька, зо Словеньска перша лавреатка Премії Александра Духновіча за русиньску літературу од Карпато-русиньского выскумного центра в Ґласспортї (США) і наша довгорічна колеґыня – ПгДр. Марія МАЛЬЦОВСКА з Пряшова нас вшыткых охабила „Під русиньскым небом“ (так назвала єден із своїх романів) по тяжкій хворобі і вшыткы ю одпревадиме на послїднїй пути 28. септембра у єй роднім Руськім Потоцї, з котрым цїлый свій, многды нелегкый, жывот была „звязана пупочнов шнуров“. Там ся чула найлїпше, там ся ходила надыхать свіжого воздуху, вычістити собі голову, ту было жрідло многых єй літературных творів. У спомянутій книзї у вступі авторка высловила пару поетічных рядків, хоць сама была прозаїчков:

... Небо – жывот на земли
Проста ступляя босой ногы
Мала жывот тяжкый...

Небо – звізды ясны
В мыслї цяткы людьской – рай
Мала жывот красный
В душі – доброта, май

Небо – азы першы, першы крокы
Дар од Бога страстный
Роздавала на вшыткы бокы
Жывот дарованый

Машу знав єм 34 рокы, што є веце як половина єй жывота на земли, спознав єм ю кідь єм наступив як редактор до редакції новинок „Нове життя“ а она робила в сусїднїй канцеларнї часопису „Дружно вперед“, потім перешла до нашой редакції а істый час сьме і вєдно сидїли в єдній канцеларнї. Нескорше по „нїжній револуції“ здорове ядро молодшых редакторів (в тым чїслї і мы) перешло до новоствореной у 1991 роцї русиньской редакції Русин і Народны новинкы. Зачали сьме вєдно од нулы, трапили сьме ся вєдно а она іщі ку тому трапила ся із своёв хворов матїрёв, о котру ся старала прикладно, уж тым собі заслужыла вічный жывот. Старала ся і о жывот дарованый – о своїх двох дїтей, а не все то мала при тім легке.

При тім вшыткім робила, писала статї, стала ся главно майстерков нарисїв, писала прозу, выдавала книжкы, а кажда з тых книжок была про чітателїв прекрасным дарунком. Єдным словом або в публіцїстіцї, або в красній літературї, все знала што пише і до каждого рядка вкладала фаларок із себе, фалаток своёй душі, зато і єй душа мусила спочінути у небі.

Мож повісти, же на „стары колїна“ , бо уж была на пенсії, іщі все мала повно планів, на новы книжкы, на роботу в Інштітутї русиньского языка і културы Пряшівской універзіты, де наступила перед двома роками, докінця наступила і в такім віцї на доктораньскы штудії, учіла старшу і новшу русиньску літературу штудентів, котры мали комбінацію з русиньскым языком і літературов. Закінчіла іщі лїтнїй семестер на універзітї, взяла участь іщі на І. річнику Міджінародной лїтнёй школы русиньского языка і културы Studia Carpato-Ruthenorum, якый ся скінчів на Пряшівскій універзїтї у Пряшові 2. юла 2010. Мала выступити зо своїм рефератом о русиньскій літературї 14. і 16. септембра 2010 на Днях отвореных дверей на Пряшівскій універзітї, на семінарї, котрый орґанізує Русиньске културно-освітне общество А. Духновіча в Пряшові... В їй тяжкій хворотї настало полїпшіня і она была повна планів до будучности, хотїла жыти, щі нераз піти до єй любого Руського Потока, але смерть круто перервала вшыткы єй планы і надіі, а до Потока пішла, але уж лем послїднїй раз, но наісто єй душа буде все кружыти над тым селом...

Вічная єй память!
А. ЗОЗУЛЯК, колеґа

Zdroj: www.rusynacademy.sk