Zakon pro movy pidpysanyj (2)

“Закон про мови” підписаний

З наведених вище причин, на цей т.з. “Всерусинський” з’їзд з’явились лише делегати від половини сіл одної лиш (з 4-х) Мараморошської жупи, які створили “Хустську центральну народну раду” русинів і гуцулів Мараморошської жупи та доручили її керівництву (не приєднуватися до “України”, а) бути представниками цієї жупи там де буде це потрібно в законноу виді. Що і виконали керівники цієї ради, підтримавши в скорому часі рішення Центральної Народної Ради русинів в Ужгороді про приєднання до Чехословаччини.

Нині українські псевдоісторики стверджують, що нібито на цьому “Всерусинському” з’їзді русинів Угорщини нібито було прийнято рішення про приєднання русинів всіх восьми русинських жуп Угорщини і Чехословаччини до України на правах автономії?! Крім того, ці незаконні домагання Баєрів-Бращайків з самого початку зразу ставали міфічним і неможливими, оскільки між територією автономної Русинської Країни і Пряшівського краю Чехословаччини вже була визнана Європою і світом суверенна Польща і в її складі Галичина.

Вкажемо, що саме по ініціативі священика А.Волошина, майбутнього Героя суверенної України, русинські організації Русинської Країни і Пряшівського краю 7-8 травня 1919 р. провели в Ужгороді дійсно Всерусинський з’їзд, на якому, враховуючи політичні реалії, прийняли рішення про приєднання автономної русинської території до Чехословаччини на правах національної автономної республіки. Уряд Чехословаччини дав згоду на це приєднання, але за умов, що країни-учасниці міжнародної Паризької мирної конференції підтримають це приєднання своїм рішенням. В результаті країни-учасниці Паризької мирної конференції таку згоду дали і в ст. 53 Сен-Жерменського мирного договору із Австрією від 10.09.1919 р. записали, що Чехословаччина приєднає до свого складу тільки “автономну територію Русинів на південь від Карпат”. Тобто, приєднає лише територію автономної Русинської Країни з числа 4-х жуп, оскільки територія русинів Пряшівського краю (4 русинські жупи) уже була визнана складовою Чехословаччини. Про міфічних русинів-українців Галичини і їх ЗУНР згадки на міжнародному договорі в Парижі не було!

Зате високо і уважно світова громадськість вирішувала питання про визнання за русинами права створення своєї державності після Угорщини у складі Чехословаччини. Умови приєднання автономної Русинської Країни до Чехословаччини передбачались укладеним країнами-учасниками Паризької мирної конференції договором із Чехословаччиною також від 10.09.1919 р., який було названо “Про захист меншин”. Так, 11-й параграф міжнародного договору “Про захист меншин” передбачав: Автономна “Країна Русинів на південь від Карпат буде мати окремий Сойм”, тобто автономний національний парламент. А 13-й параграф передбачав: “Чехо-Словаччина забезпечує Країні Русинів пропорційне представництво в парламенті Республіка Чехо-Словацька…”.

На вимогу представників русинів назву Русинська Країна було замінено на давню народну назву Підкарпатська Русь. Тому у 3-му параграфі Конституції Чехо-Словаччини 1920 р. пункт 2 записано вже так: “Автономна територія Підкарпатської Русі, яка дістане (тобто отримає свій статус де-юре з моменту підписання рішення міжнародного договору) найширшу автономію…”. Цей пункт Конституції Чехо-Словаччини був реалізований кінцево конституційним законом “Про автономію Підкарпатської Русі” від 22 листопада 1938 р. У відповідності до законодавства Чехословаччини, 12 лютого 1939 р. було обрано Сойм Автономної Підкарпатської Русі. Сойм Автономної Підкарпатської Русі 15 березня 1939 р. прийняв закон, яким Автономну Республіку Підкарпатська Русь проголосив суверенною республікою під назвою «Карпатська Україна». Саму нову назву Карпатська Україна запропонували з Берліна, а тому А. Волошин не смів противитися їх указу, хоча весь особовий склад січовиків був роззброєний і взятий під варту, а штаб Карпатської Січі був заарештований і сидів закритий в підвалі Хустської гімназії 14 і 15 березня, тобто на час проведення русинами засідання свого національного Сойму.

Із вище наведеного незаперечно слідує, що русинська державність почала формуватись у 1849 р. з Русинської автономної області, яка у 1918 – 1939 рр. мала статус автономної республіки під назвою “Русинська Країна” та “Підкарпатська Русь”. Тому зрозуміло, що титульною нацією навіть (багатьма юристами невизаної) суверенної «Карпатської України» залишалась русинська національність, оскільки зміна назви республіки“Підкарпатська Русь” на “Карпатська Україна” не веде до автоматичної зміни назви титульної нації “русин” на “українець”.

Саме на цій підставі Президія Верховної Ради СРСР 19 листопада 1942 р. прийняла Указ (і цим визнала русинів) “Про амністію біженців із Угорщини, карпаторосам, українцям і словакам, які до розчленування Чехословаччини мали чехословацьке громадянство”, у якому русинів чеським варіантом названо російським варіантом “карпатороси”, тобто підкарпатські русини.

Далі! Українська РСР і Польща 09 вересня 1944 р. уклали угоду (якою визнали русинів) про взаємну евакуацію (обмін) своїх громадян, який починається словами: “1.Обидві Договірні Сторони зобов’язуються по підписанні цієї угоди приступити до евакуації всіх громадян української, білоруської, російської і русинської національностей…” – з Польщі до Української РСР. В протоколі до цієї угоди, українська та окремо від неї русинська національність згадуються багато разів. На жаль, це приховують українські націоналісти.

Польща, Словаччина, Сербія офіційно визнали русинську мову як мову проживаючої на їх території русинської національної меншини. Окремо від русинської мови названі країни визнали і українську мову, але у якості мови національної меншини.

Націоналісти Галичини помилково стверджують 20 років, що визнання русинської мови окремо від української робиться свідомо з метою розколу української нації, а українська дипломатія своїм мовчанням з цим погоджується. Однак, на відміну від пустих бесід та заяв націоналістів на вулиці і в ЗМІ, українська дипломатія просто не сміє офіційно заперечити як історію виникнення і розвитку русинської нації і її мови, так й історію русинського державотворення.

Відомо, що назви націй не по волі націй міняють при анексіях їх території. В Указі Президії Верховної Ради СРСР русинів названо “карпатороси”. Угорці русинів називали “русен, русин, рутен, руснак”, русинська інтелігенція часів А.Духновича втілювали в життя назву “русский” та “руський”. Аналогічно проживаючих в Польщі у регіоні Лемковина русинів називали “лемки”, “лемко-русини”, після 1945 року після депорації сотень тисяч цілого народу лемків-русинів, зоставшихся стали називати лемки чи “русини-українці”.

До відома всіх маргіналів! “Товариство карпатських русинів” у 1990 р. звернулося до Міністерства закордонних справ Польщі дати роз’яснення, що саме польська сторона розуміє під словами “русинська національність” у вище згаданій угоді із СРСР від 09.09.1944 р. Директор департаменту Й.Міцкевич у листі-відповіді № ДПТ.11.35-15-90 від 25.03.1991 р. написав, що Міністерство закордонних справ Польщі звернулось із цим питанням до науковців, які дійшли такого висновку: “Сам термін “русин” походить з IХ століття… В Польщі за період після Другої Світової війни назва “Русини” відносилася в дійсності до народу, який представляв мовну групу Карпатської Русі – і насамперед, до лемків-русинів”. (див. газету “Подкарпатська Русь” за 01.03.1997 р.)

За 20 років українська тоталітарна влада, особливо оранжоїдна, фактично заборонила русинську мову як і русинську національність. Часи міняються!

Отже, прийнятий та підписаний президентом В. Януковичем “Закон про мови”, яким русинська мова, не дивлячись на протести місцевих політичних маргіналів-антирусинів, стала офіційно регіональною мовою та визнаною мовою національної меншини в Україні русинів, став актом появи довіри русинів до нинішньої влади!

Типирька вже вшиткі русины не сміют ся ганьбити свойов бисідов!

А тко из русинов май чіношный, рендешный, чамняный, схопный, шпурівный, робутный, рядный, и способный служити народу русинов и напаровати свойих дітий, зробити їх ошколованыма, тот днеська и фурт надале має можность послужити русинському народу и Подкарпатськой Руси!

Из котрых русинов ряду не є, оты все будут маргіналами и хвалити чужоє. Такі не мают будущности! Хвала русинам и русинському языкови!

Е. Русин

(koniec)

Zdroj: http://rusin.forum24.ru