Historik a história Rusínov. K 80. jubileu Pavla Roberta Magocsiho  

Peter Medviď

Text po rusínsky TU: text_rusyn

Niet dnes významnejšieho žijúceho rusínskeho historika, karpatorusinistu. No jeho život nie je spojený len s akademickou činnosťou. Stal sa naozajstným aktérom (činiteľom) rusínskeho hnutia, a to skôr, než v Európe došlo k politickým zmenám a Rusíni mohli ohlásiť svoje „vzkriesenie“.

Zároveň on, ako Rusín a rusínsky aktivista, je celý svoj život aj ukrajinistom, ktorý pre dejiny Ukrajiny (a nielen dejiny) urobil oveľa viac než mnohí veľkí „vlastenci“.

Pred niekoľkými dňami sa dožil významného jubilea – 80 rokov – profesor Pavel Robert Magocsi. Jeho meno sa spája vari so všetkým významným, čo sa od roku 1989 dialo v „Starom kraji“, odkiaľ pochádza aj jeho rodina (prišli do Ameriky), konkrétne v rámci rusínskeho obrodného hnutia.

Hoci žije za morom, už dlhé roky v Kanade, dá sa o ňom povedať, že reálne „žije“ na dvoch kontinentoch. Vek uňho nehrá rolu. Prichádza medzi nás, Rusínov, do Európy pri rôznych udalostiach, a to aj dva razy do roka. Navyše – že je myšlienkami, prácou, ale aj srdcom stále prítomný aj tu, v Európe, o tom niet pochýb.

Niekoľko slov k biografii
Priznávam, že keď som začal uvažovať o tom, že v januári bude profesor Magocsi oslavovať svoje jubileum, vedel som, že to bude ťažké. Treba predsa niečo napísať. Ale čo? Bez mučenia priznávam, že pustiť sa do písania podrobnej biografie Pavla Roberta Magocsiho je trochu náročnejšie, lebo za tie roky stihol urobiť toľko, čo by inému nestačilo ani na niekoľko životov.

Preto sa ani nechystám na nejakú veľkú biografickú stať. To prenechám iným, možno ľuďom z akademického prostredia, ktorí by mali detailne zmapovať tento bohatý život. Ale aspoň pár slov k jeho biografii je potrebných.

Pavel Robert Magocsi sa narodil 26. januára 1945 v Englewoode, štát New Jersey, v Spojených štátoch amerických. Po otcovi má pôvod v dnešnom Maďarsku, po mame z Podkarpatska.

Ako píše vo svojej biografii k 80. narodeninám docent Volodymyr Fenyč, dôležitým faktorom, že sa Magocsi už v mladom veku začal zaujímať o históriu, bolo jeho rodinné zázemie po matkinej línii, keďže dedko z matkinej strany rád rozprával svojim vnukom o „Starom kraji“.

Faktom je aj to, že Magocsi sám musel prísť na to, kým vlastne je a čo ten „Starý kraj“, tá vtedy až mýtická „Ruthenia“, vlastne znamená.

Ako 15- či 16-ročný sa rozhodol, že bude historikom. A ako 17-ročný už nastúpil na štúdiá na Rutgers University. Počas štúdií sa Magocsi rozhodol stať ukrajinistom. A to sa mu aj podarilo. No osud, alebo srdce, či kombinácia všetkého, čo do toho mohla prehovoriť, zariadili, že sa okrem toho stal aj karpatorusinistom, rusínskym historikom, a navyše významným aktérom tretieho obrodného (rusínskeho) hnutia.

Pavel Robert Magocsi študoval na prestížnych univerzitách v USA – Rutgers (bakalár a magister), Princeton (magister histórie Ruska a stredovýchodnej Európy, doktor filozofie z histórie) a Harvard (riadny člen akademickej vedeckej spoločnosti). No svoje štúdiá z rôznych oblastí absolvoval aj na ďalších univerzitách, nielen v USA – diplom získal napríklad aj v Prahe.

Od roku 1980 je jeho akademický život spojený s Torontskou univerzitou, kde pôsobí ako profesor histórie a politológie a vedúci katedry ukrajinistických štúdií Johna Yaremka.

Ako uvádza V. Fenyč vo svojom článku, Magocsi je autorom **900 titulov**. Z nich približne 70 sú autorské knihy, ďalej medzi ne zaraďujeme editované publikácie, brožúry, bibliografické katalógy, štúdie v odborných časopisoch, články v periodikách, encyklopedické statky, osobné mapy, zborníky – a mohli by sme pokračovať.

Ale ako som už vyššie napísal, podrobnú biografiu prenechám iným, ktorí to zvládnu lepšie než ja.

Okupácia mu zmenila plány
Spomínam si, ako som raz sedel v Prešove pri obede s profesorom. Bolo leto a Pavlo Robert Magocsi prišiel, tak ako každý rok, učiť na letnú školu, ktorú organizuje náš inštitút na Prešovskej univerzite.

Nejako sme sa dostali k téme, prečo rád býva v hoteli Dukla v Prešove, aké k tomu má osobné spomienky, ktoré tu však nie je potrebné rozvádzať. S tým súvisela aj téma okupácie Československa v roku 1968.

Magocsi začal písať dizertačnú prácu o zaporožských kozákoch. No v lete 1968 sa s partiou poslucháčov dostal do mesta Prešov. Bolo to v čase, keď pracoval na Minnesotskej univerzite na projekte európskej emigrácie do USA. A práve tu, v Československu, sa stal svedkom augusta 1968 a začiatku sovietskej okupácie.

Keď sme sa o tom pri obede rozprávali, spomenul mi, ako sa autom vracal niekde z Laboreckej doliny. Všetky smerové tabule, značky pri cestách boli zahalené alebo strhnuté. Ľudia tak chceli okupačným vojskám skomplikovať ich inváziu. Vravel mi, že ani sám nevedel, kade sa dostať späť do Prešova, a riadil sa iba podľa slnka.

Keď prišiel do hotela, čakala ho informácia z ambasády USA, že ako ich občan sa má vrátiť domov, lebo začala okupácia. Magocsi neodišiel. Zostal.

A čo je pre nás dôležité? Okupácia mu zmenila plány. Prestal pracovať na téme kozákov a rozhodol sa, že jeho prvá kniha bude o Karpatskej Rusi. A to bol začiatok toho, že Magocsiho cesta nebola už len o ukrajinistike, ktorej sa nevzdal, ale aj o karpatorusinistike, hoci vtedy asi ani netušil, že tento termín raz budeme používať, a to práve vďaka nemu.

Karpatorusinista
Keď Magocsi vyhlásil, že jeho kniha bude o Karpatskej Rusi, bolo to pre mnohých nepochopiteľné rozhodnutie. Prečo? Pretože tá téma bola neaktuálna, pre niektorých azda neexistujúca. Mýtus. Veď je koniec 60. rokov a po roku 1945 tu vraj žiadni Rusíni nie sú. Možno kedysi boli. Možno.

Pripomeniem slová, ktoré Magocsi povedal v dokumentárnom filme „Voskresenije naroda“ (Vzkriesenie národa), ktorý mal premiéru v roku 2019.

„Bolo to ako: žili, boli… niečo ako rozprávka. Kedysi žili nejakí ľudia, ktorí obývali Karpaty, a teraz ich už niet. Tak sme si to všetci mysleli, tak nás to učili na univerzitách, že modernizácia prináša zjednotenie identít a kultúr – že modernizácia nepodporuje kultúrnu a národnú rozmanitosť. To bola mantra 70. a 80. rokov v akademickom svete všeobecne, nehovoriac len o karpatských Rusínoch.“

Napriek tomu sa Pavel Robert Magocsi na konci 60. rokov pustil do tém týkajúcich sa Rusínov.

V roku 1978 vydal jednu zo svojich najdôležitejších kníh pre nás, Rusínov, s názvom The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus’, 1848–1948 (Formovanie národného povedomia: Podkarpatská Rus, 1848 – 1948), ktorá nedávno vyšla v reedícii aj v ukrajinskom preklade. A v tom istom roku Magocsi založil aj Carpatho-Rusyn Research Center v New Yorku, ktorého prezidentom je dodnes.

V nasledujúcich rokoch vydal aj ďalšie knihy zamerané na Rusínov, ktoré sa stali populárnymi, vedeckými i popularizačnými publikáciami. Môžeme spomenúť napríklad **Let’s Speak Rusyn** (Poďme hovoriť po rusínsky) a ďalšie.

Medzinárodné rusínske hnutie
To, čo Magocsi v 70. a 80. rokoch budoval v Amerike, získalo celkom iný rozmer po roku 1989. Politické zmeny v štátoch bývalého sovietskeho bloku, kde Rusínov chceli navždy odsunúť do minulosti, otvorili možnosť aj tomu, aby sa Rusíni opäť objavili na mape národov sveta.

Magocsi vo filme „Voskresenije naroda / Zrod národa“ spomína, že v roku 1991 mu prišla do rúk kartička, vytlačená na starej tlačiarni, v ktorej ho Vasiľ Turok-Heteš informoval, že v Medzilaborciach sa uskutoční 1. Svetový kongres Rusínov. On tomu spočiatku neveril, či sa niečo také vôbec podarí zrealizovať. Keďže bol práve v tom čase v Európe, prišiel do Medzilaboriec a uvidel, že je to skutočnosť. Že Rusíni sú, že sa dvíhajú z prachu, že sa začína niečo veľké.

Odvtedy sa meno Pavla Roberta Magocsiho neodlučne spája s medzinárodným rusínskym hnutím. A nejde len o funkcie, o to, že dlhé roky bol členom Svetovej rady Rusínov za Severnú Ameriku pri Svetovom kongrese Rusínov, že dokonca kedysi viedol kongres ako jeho predseda, že dodnes je jeho čestným predsedom.

Magocsi sa od začiatku 90. rokov 20. storočia postavil pri všetkom dôležitom, čo sa v rusínskom hnutí podarilo. Podporoval to, využíval svoje kontakty, zháňal finančné prostriedky na to, aby Rusíni v „Starom kraji“ mohli uskutočňovať projekty, ktoré pomohli našej obnove.

Keď si dnes pripomíname 30 rokov od kodifikácie jazyka, nemožno zabudnúť, že aj Pavlo Robert Magocsi výrazne pomáhal a vďaka jeho kontaktom sa podarilo mnoho vecí. Bol jedným z iniciátorov zvolania prvých dvoch jazykových kongresov. A to by sme mohli pokračovať.

Magocsi, to je aj Cena Alexandra Duchnoviča za rusínsku literatúru, Medaila Cyrila a Metoda za rozvoj rusínskeho jazyka, vedecké semináre zamerané na karpatorusinistiku na Prešovskej univerzite (pri ktorých bol spoluiniciátorom), takisto Medzinárodná letná škola rusínskeho jazyka a kultúry (kde každý rok učí). Stál aj pri rusínskych nedeľných školách na Podkarpatsku, zabezpečuje štipendiá na Torontskej univerzite, kde je jeho veľká karpatorusínska knižnica. Karpatorusinistickú knižnicu pomohol vybudovať aj v Prešove. A mohli by sme vymenúvať ďalej.

Magocsi jednoducho rusínstvom žije. Najnovšie, napríklad, „vyzváral“ (zohnal) sponzorov z Ameriky, aby Rusíni na Podkarpatsku mohli vydávať svoj časopis Otciuznyna/Domovina. A nepochybne to nie je prvá ani posledná iniciatíva Magocsiho, ktorá podporuje rusínske hnutie v Európe.

Základné diela Magocsiho
Nemožno v jednom článku (pokiaľ nemá byť rozsiahly a vedecký) vymenovať všetky knihy, ktoré Magocsi na tému Rusínov napísal. No mal by som spomenúť z môjho pohľadu tri.

Pavlo Robert Magocsi spolu s ďalším, žiaľ, dnes už nežijúcim významným historikom Ivanom Popom, bol hlavným editorom Encyklopédie dejín a kultúry karpatských Rusínov, ktorá vyšla v angličtine a ukrajinčine a bez ktorej je dnes ťažké robiť niečo súvisiace s našimi dejinami.

Veľkú popularitu si dodnes drží aj jeho kniha „Národ odnikiaľ, ilustrované dejiny Karpatských Rusínov. Má mnoho jazykových mutácií a dodnes vychádzajú ďalšie vydania a nachádza nových čitateľov. Autor v nej použil slová Andyho Warhola, ktorý o sebe vyhlásil, že je „odnikiaľ“. Nie každému sa ten názov zapáčil.

Lenže sám Magocsi napokon ukázal, že nie sme „neviditeľní“. Kniha „With Their Backs to the Mountains“ („Chrbtom k horám“), ktorá vyšla zatiaľ v angličtine, slovenčine a poľštine, prináša na 600 stranách komplexný a jedinečný prehľad nielen dejín Karpatských Rusínov od času, keď sa podľa historických dokumentov objavili na mape národov sveta (týka sa to Rusínov všetkých oblastí, na ktorých žili autochtónne, i diaspór), ale aj dejín Karpatskej Rusi vôbec, ako územia, ktoré Rusíni osídlili – od čias prvého zaľudnenia týchto krajov, cez Keltov, Slovanov, až po súčasnú realitu spojenú so vznikom moderných štátov, v ktorých Rusíni žijú.

Otvorený diskusii
Samozrejme, veľké osobnosti majú vždy svojich prívržencov aj odporcov. A veľké osobnosti sú napokon ľudia ako my všetci, ktorí robia chyby.

Z mnohých osobných rozhovorov viem, že Magocsi vidí aj nedostatky, aj vlastné prešľapy. Dokáže si priznať, ak niečo nebolo v poriadku. Pred tým neuteká, je otvorený diskusii, a hoci sa vo všetkom nemusí zhodovať s každým, a neraz energicky presadzuje to, čo považuje v danej situácii za najlepšie, neprestáva diskutovať.

A hoci by sa mohlo stať, že niektoré veci mohli prebehnúť inak, úspechy, ktoré sa dosiahli v období po roku 1989 v rámci rusínskeho obrodného hnutia, jeho zásluhy na mnohých našich iniciatívach, aj jeho úsilie za naše práva – vrátane tých na Ukrajine, hoci tam zatiaľ bez pozitívneho výsledku – mu nikto nevezme. A to je fakt.

Od „neviditeľných“ až "dnešku"

Keď som naposledy sedel v Prešove s profesorom Magocsim – bolo to nedávno, na jeseň –, daroval mi svoju novú knihu. Sú to jeho osobné memoáre, príbeh Pavla Roberta Magocsiho a karpatorusínskeho hnutia. Kniha vyšla v angličtine, a voľne by sme jej názov mohli preložiť ako *„From the No-Where to the Now-Here“** (Od "nikde" k "teraz-tu").

Magocsi začal obnovovať Karpatskú Rus v čase, keď bola z politických príčin v Európe doslova len nejakým mýtom, azda virtuálnym svetom. Po roku 1989 sa naplno zapojil do nášho obrodného hnutia a aj vďaka jeho celoživotnému úsiliu dnes Karpatská Rus nie je virtuálna, ale reálna. A hoci je jej územie rozdelené do viacerých štátov, tým, že sa nám podarilo – i vďaka profesorovi – vzkriesiť národ, ožila aj Karpatská Rus. Lebo dôležitejší než štátne hranice sú ľudia, ktorí na tejto zemi žijú a vdýchnu jej ducha, život.

Aj vďaka Magocsimu sme prešli od neviditeľnosti k dnešku, ku konkrétnemu miestu, ktoré dnes môžeme znova jasne označovať na mapách.

Profesorka Olena Duc-Fajfer raz povedala o profesorovi Magocsim, že je to „človek-inštitúcia“. Pravda. A dnes by som to ešte doplnil. Pavel Robert Magocsi už nie je len historikom, je dnes aj súčasťou samotnej histórie Rusínov, živou kronikou a spoluautorom tej našej kroniky.

Keď sme teda na jeseň sedeli, s istou ambíciou mi povedal, že on na Podkarpatsku presadí kodifikáciu jazyka. Že mu v tom nič nezabráni. Bol som menej optimistický. Argumentoval som, aká je situácia na Ukrajine. Neboli to preňho pádne dôvody. Začal vysvetľovať, že ani Bratislava nebola v čase našej kodifikácie najväčším „priateľom“. A všetko mohlo dopadnúť aj inak.

Keď som videl jeho energiu a tú iskru v očiach, keď mi to hovoril, som ochotný predpokladať, že to myslí úplne vážne a aj to dotiahne do konca.

Pán profesor, na mnohaja i blahaja lita! A teším sa na ďalšie (dúfam, že skoré) a znova inšpiratívne stretnutie.

Petro Medviď

preklad: jL

zdroj:  
https://www.lem.fm/istorik-i-istoriya-rusiniv-ku-80-mu-yubileyu-pavla-roberta-magochiya/

foto: Paul Robert Magocsi 
autor: Anntinomy,  https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=89474744




***********


Історік і історія Русинів. Ку 80-му юбілею Павла Роберта Маґочія
Петро Медвідь 

Не є днесь вызначнішого жыючого русиньского історіка, карпаторусиністу. Но його жывот не є повязаный лем з академічнов діятельностьов. Він став досправдовым діятельом русиньского руху, і почав скоріше, як в Европі дішло ку політічным змінам, і Русины могли выкликати своє воскресіня.

Єдночасно він, Русин і русиньскый діятель, є цілый жывот і україністом, котрый про історію Україны, а нелем історію, зробив омного веце, як многы великы „патріоты“.

Перед пару днями дожыв ся вызначного юбілея – 80-ох років, професор Павел Роберт Маґочій. Його імя є повязане якбач із вшыткым вызначным, што по 1989-ім році діяло ся в „Старім краю“, одкыль і його родина пришла до Америкы, конкретно в русиньскім возроднім русі.

І кедь жыє за морьом, довгы рокы в Канаді, мож о нім повісти, же він так реално жыє на двох контінентах. Вік не грає у нього роль. Приходить меджі нас Русинів до Европы на різны події, і двараз за рік, а о тім, же своїма думками, свойов роботов, своїм сердцьом є все і меджі нами, ту в Европі, не є жадных похыбностей.

Пару слов ку біоґрафії
Признам, же кедь єм почав думати на то, же в януарі буде професор Маґочій святковати свій юбілей, знав єм, же то буде проблема. Треба дашто написати. Але што? Без мучіня признавам, же пустити ся до біоґрафії Павла Роберта Маґочія є дакус складніше, бо то жывот чоловіка, котрый за свої рокы стиг тілько, же іншому бы на то треба было якбач дакілько жывотів.

Зато ани не буду пущати ся до даякой великой біоґрафічной статі. То зохаблю на іншых, може людей із академічного оточіня, котры бы мали детайлно змаповати тот богатый жывот. Лемже холем пару слов ку біоґрафії треба.

Народив ся Павел Роберт Маґочій 26-го януара 1945-го року в Енґылвуді, штат Ню Джерсі, в Споєных штатах Америкы. По отцьови має своє походжіня в днешнім Мадярьску, по мамі із Підкарпатя.

Як пише в його біоґрафії ку 80-ым народенинам доцент Володимір Фенич, важным фактором, же Маґочій уж в молодім віці почав інтересовати ся історійов, было його родинне оточіня по материній лінії, кедьже дідо по матери любив своїм внукам розповідати о „Старім краю“.

Но фактом є і то, же Маґочій сам мусив дійти до того, кым властно є, што то тот „Старій край“, тота в тім часі аж міфічна „Рутенія“ властно є.

Як молодый 15 ці 16-річный юнак вырішыв стати історіком, і як 17-річный уж наступив на штудії на Рутґерьску універзіту. Маґочій почас штудій вырішыв стати україністом. А тым він і став. Но доля, ці сердце, ці комбінація вшыткого, што до того могло дашто повісти, зарядили так, же Маґочій окрім того став карпаторусиністом, русиньскым історіком, а навеце і вызначным діятельом у третім возроднім русі.

Павел Роберт Маґочій штудовав на престіжных універзітах в Споєных штатах – Рутґерс (бакаларь і маґістер), Прінстон (маґістер із історії Росії і Централно-выходной Европы і філозофії доктор з історії), Гарвард (рядный член Академічного научного общества). Но свої штудії в різных напрямах абословав і на далшых універзітах, нелем в США, дімплома має наприклад і з Прагы.

Од року 1980 його академічный жывот є звязаный із Торонтьсков універзітов, де робить як професор історії і політолоґії, і є ведучім Катедры українознательскых штудій Джона Яремка.

Як пише Фенич у своїй статі, Маґочій є автором 900 тітулів. З них прблизно 70 суть авторьскы книгы, далше там были зарахованы редаґованы книгы, брожуры, бібліоґрафічны каталоґы, статі в научных журналах, публікації в періодічных выданях, енціклопедічны статі, персоналны мапы, научны зборникы, і могли бы сьме продовжовати.

Але як єм написав высше, детайлну біоґрафію лишу на тых, котры в тім будуть бізовно ліпшы од мене.

Окупація змінила планы
Памятам, як єм раз сидів в Пряшові на обіді з професором. Было літо, Павел Роберт Маґочій пришов як каждый рік учіти на літню школу, котру орґанізує наш інштітут на Пряшівскій універзіті.

Якось дістали сьме ся ку темі, чом любить в Пряшові быти уквартельованый в готелі Dukla, якы з тым мать особны спомины, котры але про тоту статю не є треба поясняти. А з тым є повязана і тема окупації Чехословакії в 1968-ім році.

Маґочій почав писати свою дізертацію о запорожскых козаках. Но в літі 1968-го року ся дістав вєдно з ґрупов ашпірантів до міста Пряшів. Было то в часі, кедь робив на Міннесотьскій універзіті над проєктом европской еміґрації до США. Якраз ту, в Чехословакії, бы свідком авґуста 1968-го року, і початку совітьской окупації.

Кедь сьме втогды при обіді о тім бісідовали, повів мі, як автом вертав десь із Лабірьской долины, і вшыткы знакы при драгах, табулі, котры вказовали напрямы, были закрыты або сторгнуты. Люди хотіли окупантам скомпліковати їх інвазію. Бісідовав мі, же сам не знав, кадыль вертати до Пряшова, і рядив ся якось подля Сонця.

Кедь пришов на готел, чекала го інформація з амбасады США, же як їх граждан має вертати домів, кедьже почала окупація. Маґочій не одышов. Зістав.

Што про нас основне? Маґочійови окупація змінила планы. Перестав робити над темов козаків і вырішыв, же його перша книжка буде о Карпатьскій Руси. І то быв початок того, же путь Маґочія одвтогды не была лем о україністіці, котрой ся не зрік, але і о карпаторусиністіці, хоць втогды якбач іщі ани сам не знав, же тот термін раз будеме хосновати, а то вдяка ньому.

Карпаторусиніста
Кедь Маґочій повів, же його книжка буде о Карпатьскій Руси, быв то про многых незрозумілый крок. Чом? Бо тота тема была неактуална, про дакотрых може неіснуюча. Міф. Тадь є конець 1960-ых років, а по 1945-ім році властно жадных Русинів не є. Може даколи были. Може.

Припомяну ту слова, котры Маґочій повів у документарнім філмі Воскресеніє народа, котрый мав премєру у 2019-ім році.

„Было то як жыли, были… штось як приповідка. Колись были люди, котры жыли в Карпатах і теперь їх ніт. Так сьме думали вшыткы, так нас вчіли на універзітах, же модернізація принесла рівность ідентіт і култур – же модернізація не преферує културну народну розмаїтость. То была мантра 1970-ых і 1980-ых років у науковім світі обще, не бісідуєме лем о карпатьскых Русинах.“

Наперек тому Павел Роберт Маґочій на кінцю 1960-ых років почінать робити на русиньскых темах.

У 1978-ім році Маґочій выдав єдну із своїх найважнішых про нас Русинів книгу з назвов The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus’, 1848-1948 (Формованя націоналной самосвідомости: Підкарпатьска Русь, 1848 – 1948), яка недавно вышла новым выданьом в україньскій верзії. А в тім самім році Маґочій основав і Карпаторусиньскый научный центер в Ню Йорку, котрого презідентом є до днешніх днів.

В слідючіх роках выдав і далшы книжикы повязаны з Русинами, котры пак стали популарныма, научны і популарізначны, можеме спомянути наприклад і Let’s Speak Rusyn (Бісідуйме по русиньскы) ітд.

Меджінародный русиньскый рух
Тото, што Маґочій у 1970-ых і 1980-ых роках будовав у Америці, дістало цалком іншый розмір по 1989-ім році. Політічны зміны в державах бывшого совітьского блоку, в котрых Русины мали быти навсе минувшым, дали можливость і тому, жебы Русины знова знайшли ся на мапі народів світа.

Якраз у філмі Воскресеніє народа Маґочій споминав, же в році 1991 му пришла картка написана на тіпоґрафії, котров го Василь Турок-Гетеш інформовав, же одбуде ся в Меджілабірцях 1-ый Світовый конґрес Русинів. Сам не вірив тому, же ці дашто таке може подарити ся зреалізовати. Кедьже быв в часі, коли мав проходити конґрес, в Европі, пришов до Меджілаборець, і збачів, же то реалность. Же Русины суть, же піднимають ся з колін, же почінать штось велике.

Од того часу імя Павла Роберта Маґочія є уж неодділительно повязане з меджінародным русиньскым рухом. А не є то лем о функціях, о тім, же быв довгый час член Світовой рады Русинів за Северну Америку при Світовім конґресі Русинів, же докінця вів конґрес як його председа, же доднесь є честным председом.

Маґочій просто од початку 1990-ых років стояв при вшыткім важнім, што русиньскому руху подарило ся, підтримовав то, выужывав про нашы цілі свої контакты, зганяв грошы на то, жебы Русины в „Старім краю“ могли реалізовати проєкты, котры мали помочі нашому возроджіню.

Кедь собі теперь припоминаме 30 років од кодіфікації языка, не мож забыти на то, же много помагав і Павел Роберт Маґочій, же і вдяка його контактам подарили ся многы діла. Быв єдным із ініціаторів скликаня першых двох языковых конґресів. Але є того омного веце.

Маґочій, то є і Премія Александра Духновіча за русиньску літературу, Медайла Кіріла і Мефтодія за розвиток русиньского языка, научны семінары з карпаторусиністікы на Пряшівскій універзіті, котрых быв співосновательом, він є і Межінародна літня школа русиньского языка і културы, де каждый рік учіть, стояв і за русиньскыма недільныма школами на Підкарпатю, забезпечує штіпендії на Торонтьскій універзіті, де є його велика карпаторусиньска бібліотека, бібліотеку карпаторусиністікы поміг будовати і в Пряшові, а могли бы сьме раховати далше.

Маґочій просто русинством жыє. Найновіше наприклад позганяв спонзорів з Америкы, жебы Русины на Підкарпатю могли выдавати свій журнал Отцюзнина. А не є то перша, а стопроцентно ани послідня ініціатіва Маґочія, котров підтримує русиньскый рух в Европі.

Основны выданя Маґочія
Не мож в єдній статі, покля не має быти довгов і научнов, споминати вшыткы книгы, котры Маґочій на тему Русинів написав. Но спомянути треба за моїм поглядом три.

Павел Роберт Маґочій вєдно з далшым, жаль уж нежыючім вызначным історіком Іваном Попом, быв головным редактором колосалной Енціклопедії історії і културы карпатьскых Русинів, котра вышла на анґліцькім і україньскім языку, і без котрой днесь тяжко штось почінати рішыти, кедь чоловік хоче робити з нашов історійов.

Велику популаріту доднесь має його книжка Народ нивыдкы. Ілустрована історія карпаторусинôв. Має много языковых мутацій і доднесь має новы выданя і новых чітателів. Автор схосновав слова Енді Варгола, котрый о собі повів, же є нивыдкы. Не вшыткым ся тота назва полюбила.

Лемже сам Маґочій наконець вказав, же не сьме „нивыдкы“. Книга Хырбетом ку горам, котра вышла дотеперь по анґліцькы, по словацькы і по польскы, дає на 600 сторінках комплексну і унікатну історію нелем карпатьскых Русинів од часу, коли ся за історічныма документами появили на мапі народів світа, і то Русинів вшыткых областей їх автохтонных теріторій, і областей діаспоры, але і історію Карпатьской Руси обще, як теріторії, котру Русины заселили, од часів першого засельованя тых земель, через Келтів, Славянів аж по сучасну реалность повязану із вытворіньом модерных держав, в котрых Русины жыють.

Одкрытый про діскусію
Самособов, великы особности мають все своїх прихыльників і тых, котры суть проти них. А великы особности суть так само люди, як і вшыткы остатні, котры роблять і хыбы.

З многых особных розговорів знам, же Маґочій видить і хыбы, і свої хыбы. А знать собі признати, кедь даколи може дашто было не так. Перед тым ся не крыє, є одкрытый діскусії, а і кедь не у вшыткім мусить быти все з каждым согласный, і кедь завзято просаджує то, што думать, же бы в тій сітуації было найліпше, не переставать діскутовати.

І кедь даколи може могли діла быти іншак, успіхы, котры ся досягли за тот період по 1989-ім році в рамках русиньского возродного руху, його заслугы на многых нашых ініціатівах, його боротьбу за нашы права, і на Україні, хоць затля там без позітівного резултату, му нихто не возьме. І то є факт.

Із нивыдкы до десь
Кедь єм послідній раз сидів у Пряшові з професором Маґочійом, было то недавно, восени, подаровав мі свою нову книжку. Суть то його особны мемоары, історія Павла Роберта Маґочія і карпаторусиньского руху. Є выдана по анґліцькы. Вольні бы сьме назву могли протлумачіти Із нивыдкы до десь.

Маґочій почав обновльовати Карпатьску Русь втогды, кедь она досправды вдяка політічным обставинам у Европі была лем штось міфічне, штось віртуалне. По 1989-ім році наповно залучів ся до нашого возродного руху, а і вдяка його ціложывотным намагам днесь Карпатьска Русь не є віртуална, она є реалнов. І кедь теріторія розділена є до веце держав, тым, же ся нам подарило, і вдяка професорови, воскресити народ, воскресла і Карпатьска Русь. Бо не граніці держав суть важны на землі, але народы, котры на ній жыють, котры їй вдыхують духа, жывот.

І вдяка Маґочійови пришли сьме од вивыдкы до десь, до конкретного місця, котре днесь знаме знова ясно вказати на мапах.

Професорка Олена Дуць-Файфер повіла раз о професорови, же то чоловік-інштітуція. Правда. А днесь бы єм то іщі дозволив доповнити. Павел Роберт Маґочій днесь уж не є лем історік, але і історія Русинів, жыва історія. Він є уж днесь їй неодділительнов частков, жывов кроніков і співтворительом той кронікы.

Кедь сьме втогды восени сиділи, амбіціозно мі повів, же він зробить і кодіфікацію языка на Підкарпатю. Же му в тім нич не заборонить. Я аж такый оптіміста не быв. Арґументовав єм, яка сітуація на Україні. Не были то про нього арґументы. Почав поясняти, же ани Братіслава не была в часі кодіфікації наш найвекшый цімбор. А вшытко могло скінчіти іншак.

Кедь єм при тім, як мі то говорив, видів його енерґію, іскру в очах, котру при тім хопив, єм охотный припустити, же він тото нелем думать серьйозно, але і справды дотягне до кінця.

Пане професоре, на многая і благая літа! І тішу ся на далшу, надіям ся, же скору і знова іншпіруючу стрічу.

Петро Медвідь

žridlo:
https://www.lem.fm/istorik-i-istoriya-rusiniv-ku-80-mu-yubileyu-pavla-roberta-magochiya/