Je lemkovská opera *Holos-Hlas* mojím hlasom?

Anna Bukovská

Publicistická recenzia opery Hlas
lemkovská jazyková verzia

 

Lemkovia vytvárajú „Hołos“. O kultúre, ktorá nezanikla

Slovo má silu. Vyvoláva emócie, podnecuje k činu, buduje vzťahy a formuje naše myslenie. Sprostredkúva informácie, no zároveň pretvára naše vnútro. To, čo si myslíme, sa premieta do nášho konania. Niekedy nám slová a myšlienky, ktoré sa víria v hlave, prinášajú pokoj a rovnováhu. Inokedy sa stávajú zrkadlom strachu. To, čo vyslovíme nahlas, môže poznačiť naše vzťahy. Slová sú nástrojom, ktorým vytvárame seba, svoju realitu aj svet okolo nás. Pomáhajú nám však aj pochopiť to, čo nás zväzuje.

A hlas? Ľudský hlas je univerzálny nástroj, schopný vytvoriť širokú škálu zvukov a tónov. Od hlbokého, zvučného basu skúseného operného speváka až po ľahký, vzdušný soprán mladej zboristky – rozmanitosť ľudských hlasov je obrovská. Ešte pred niekoľkými rokmi by nikomu z nás nenapadlo, že raz budeme počuť lemkovskú ľudovú hudbu prepojenú so súčasnou a elektronickou hudbou.

Lemkovská opera *Hlas* spája hudbu, spev a tanec. Komorný orchester, súbor piesní a tanca Kičera, výnimočná scénografia, výrazová sila, pohyb a dynamika mladých umelcov vytvorili celok, ktorý hlboko zasiahol moju dušu. Dielo rozpráva príbeh dvoch lemkovských sestier, Haňy a Marisy, ktoré rozdelí smrť. Haňa smúti za Marisou, keď pri pasení oviec začuje neznámy hlas, ktorý je jej podivne blízky. Vydá sa za ním, nájde svoju sestru a spolu zaspievajú obľúbenú pieseň. Zo scény zaznievajú slová panychídy, prítomní Haňu nevidia, no hľadajú ju. Stávajú sa svedkami dojímavej árie naplnenej láskou a utrpením, po ktorej Marisa odovzdáva svoj hlas Hani. Od tej chvíle Haňa spieva iným hlasom – a práve vďaka tomu zostáva spomienka na Marisu živá v pamäti všetkých.

Prvá lemkovská opera *Hlas* mala premiéru v novembri 2024 vo Vroclave. Diváci ju mohli vidieť aj v Krakove 7. septembra 2025, vo Varšave 22. novembra 2025 a opäť vo Vroclave 1. februára 2026. Autorkou hudby je mladá Lemkyňa Darija Kuziak, žijúca v Hlohove. Jej prababka Mária Matijčak z matkinej strany sa narodila v Čornej v obci Uście Ruskie, starí rodičia z otcovej strany pochádzali z Bohuše. Skladateľka je absolventkou magisterského štúdia kompozície a autorkou takmer dvadsiatich komorných, symfonických a elektronických diel, ktoré zazneli na viacerých koncertoch a festivaloch.

Orchester dirigoval mladý Lemko Jakiv Prybyteň – dirigent a huslista narodený v Zelenej Hore. Od konca marca 2023 pôsobí ako Fellow Conductor na Royal Northern College of Music v Manchestri a zároveň ako asistent dirigenta Ludovica Morlota v Symphony Orchestra and National Orchestra of Catalonia v Barcelone. Jeho rodinné korene siahajú do Krynice, Poľan, Maciny Veľkej a Ropice.

V úlohe Marisy vystúpila Justyna Bluj, absolventka Medzinárodného operného štúdia v Zürichu a programu rozvoja mladých talentov Opernej akadémie Veľkého divadla – Národnej opery vo Varšave. Magisterský titul v odbore sólový spev získala na Hudobnej akadémii v Krakove pod vedením profesorky Oľgy Popovič. Úlohu druhej sestry, Haňy, stvárnila Oleksandra Mališ, absolventka vokálneho oddelenia profesorky Evy Čermák na Hudobnej akadémii Karola Lipińského vo Vroclave, kde sa špecializovala na vokálnu a hereckú interpretáciu, spev a oratórium. Od roku 2014 profesionálne spolupracuje s Vroclavskou operou ako zborová umelkyňa.

Na javisku vystúpili aj členovia lemkovského súboru piesní a tancov Kičera, ako aj herci Bytomského divadla tanca a pohybu Rozbark. Neuchvátil nás iba spev či pohybová dynamika. Zo scény zazneli aj úryvky z listov presídlencov prevzaté z knihy Jurija Starynského *Pereselyly nas musowo. Listy Łemków z lat 1947–1948*, zväzky 1 a 2.

Je teda táto lemkovská opera mojím hlasom? Áno, je. Počas predstavenia som cítila smútok a túžbu, ktoré sestry vyspievali. K hlbšiemu zamysleniu ma priviedol aj tanec Kičery. Všetko bolo presné, vycizelované, takmer dokonalé – a zrazu rozlámané, nerovné, akoby tanečníci ani nevedeli tancovať. Práve tým nás mal tanec zasiahnuť. Mal sprostredkovať strach a chaos, ktoré obklopovali našich predkov. Tak ako naši starí rodičia po vysídlení blúdili v hmle, narážali do stien a učili sa žiť v cudzine, aj tento tanec mal pohnúť naším svedomím a vyvolať otázky: Urobili sme všetko pre zachovanie viery, tradícií a jazyka? Máme v sebe silu, akú mala Haňa, a hľadáme ešte hlas, ktorý nás volá? Dokážeme vystúpiť z pohodlia a nasledovať stopy svojich predkov? Alebo sme ten hlas umlčali? Ohluchli sme voči nemu? Hlas svedomia treba v sebe znovu objaviť.

Celý život smerujeme k šťastiu, hľadáme radosť, no smútok sa vracia. Možno je to žiaľ za strateným rajom, o ktorom rozprávali a za ktorým plakali naši starí rodičia i príbuzní. Hoci sme traumu vysídlenia sami nezažili, žije v nás. Počúvali sme ju pri sviatkoch, rodinných stretnutiach, ale aj v celkom obyčajných dňoch. Niekedy stačí jediné kľúčové slovo a všetko ostatné je zrazu prítomné.

Príbeh presídlencov je v mnohom rovnaký. Nezáleží na tom, či tvoji starí rodičia pochádzali z Vapenného alebo zo Ščavnika. Rovnako prišli o majetok, rovnako cestovali transportmi, rovnako ich usadili v najbiednejších príbytkoch. Tak ako smrť Marisy symbolizuje Akciu Visla, Haňa sa stáva symbolom Lemkoviny – tej, ktorú hľadáme vo svojich srdciach. Hľadáme ju v chrámoch, v tradíciách, v jazyku, v speve. Túto lásku odovzdávame mladším generáciám.

Teší ma, že mladá generácia kráča vlastnou cestou, myslí inak ako my a rozvíja sa. Hľadá si svoje miesto vo svete. Na javisku lemkovskej opery vystúpilo mnoho mladých ľudí – nie je možné vymenovať ich všetkých. Nesú však nádej staršej generácii. Talent je dar zhora, no zároveň aj záväzok. Treba ho prijať, kultivovať a rozvíjať. Treba v sebe nájsť prameň, z ktorého prichádza sila vytrvať. O talenty sa treba starať. Pestovať ich. Chrániť ich. Ak budeme mať takýchto mladých, schopných Lemkov, nemusíme sa báť, že zanikneme. Zdá sa, že nie sme „poslední Mohykáni“.

A možno práve v tom spočíva najväčšia sila mladej lemkovskej generácie – bola, je a bude. Hoci žije a tvorí inak než časť staršej generácie. Nie ako kedysi, nie v tých istých formách, ale s tým istým srdcom. Neodrezáva sa od koreňov. Naopak – zapúšťa ich potichu, hlboko, niekedy aj bolestne. A aj keď nie všetko pomenúva slovami, nesie to v hlase, v pohybe, v hudbe, vo voľbe vlastnej cesty. A to sa už deje.

Mladí interpreti stoja na veľkých scénach, získavajú uznanie, stávajú sa známymi v Poľsku i vo svete, a pritom sa nehanbia za to, kým sú. Neskrývajú svoj pôvod, nestíšujú svoj hlas na ulici, nezriekajú sa pamäti. Naopak – svoje korene nesú s hrdosťou ako znak sily, nie ako bremeno. O svojej lemkovskosti hovoria po svojom: cez nové zvuky, obrazy, javiská, cez umenie. A majú odvahu byť sami sebou.

Možno nie všetko nové bude staršej generácii blízke a zrozumiteľné. Nie je v tom však zrada, ale pokračovanie. Korene nemusia vyzerať rovnako ako kedysi. Najdôležitejšie je, že sú živé. Lemkovina bude žiť v ich hlasoch – raz tichých, raz silných, raz zlomených, no vždy pravdivých. A pokiaľ bude existovať niekto, kto chce spievať, hovoriť, pamätať a odovzdávať kultúru ďalšej generácii, dovtedy budeme. Nie ako spomienka, ale ako živý národ. A budeme.

Anna Bukovská

Zdroj: VATRA, č. 1 (132), jar 2026

foto: Orchester dirigoval mladý Lemko Jakov Prybyten, dirigent a huslista, ktorý sa narodil v Zelenej Hore (Zielona Góra).


*******

Чи лемківска опера «Голос» є моїм голосом?       

Анна Буковска 


Слово має свою силу, викликує ріжни емоції, інспірує нас до дії, будує реляції,  впливає на наши думки. Має міц переказуваня інформацій. То што думаме переходит  на наше поступуваня. Часом слова-думки, яки колочутся в нашій голові дают нам спокій і рівновагу,  але можут бити тіж дзеркалом страху. То што повідаме іншим може мати консеквенції для наших реляцій. Слова то знарядя, котри дозваляют творити себе,  мою реальніст та світ довкола нас, то тіж зрозуміня того што нас обмежує.  

А голос? Людський голос то універсальний інструмент, здібний витворити широку ґаму звуків і тонів.  Од глубокого  дзвінкого баса досвідченого оперного співака до легкого, повітряного сопрано молодой хористки – різноманітність людських голосів є величезна та різноманітна. Ищи пару років тому никому з нас не прийшло би до голови, же прийде такий час, коли будеме могли почути сплетену лемківску народню музику з сучасном і електронном музиками. Лемківска Опера «Голос» поєднує музику, спів, танец. Поєднаня камерального оркестру з ансамбльом пісні і танцю «Кичера», винятковой сценографії, експресії, руху,  динаміки молодих артистів порушило мою душу. Штука оповідат про дві лемкині-сестри Ганцю та Марисю, котрих розділят смерт. Ганця банує за Марисьом, коли пасе уці чує незнаний голос, близкий для ней.  Йде за голосом, находит сестру, разом співают улюблену пісню. Зо сцени чуєме слова панахиди, присутні  не видят Ганці, глядают єй. Сут свідками зворушливой арії сповненой коханям і стражданям, по якій Марися передає свій голос Ганці. Од того часу Ганця співат одміненим голосом, завдяки тому спомин Марисі  лишатся в пам’яти вшитких. 

Перша лемківска опера «Голос» мала свою премєру  в листопаді 2024 рока во Вроцлаві. Можна било обізрити єй  тіж в Кракові (07.09.2025 р.), Варшаві (22.11.2025 р.), Вроцлаві (01.02.2026 р). Композиторка то молода лемкиня - Дарія Кузяк, яка мешкат в Ґлогові, прабаба Марія Матійчак од сторони мами вродилися в Чорній (ґміна Устя Руске), дідове зо сторони тата походили  з Боґуши. Випускниця магістратури з композиції, авторка майже двадцяти камерних, симфонічних та електронних творів, яки виконувалися на ріжних концертах і фестивалях. 

Оркєстром диригував молодий лемко Яків Прибитень – диригент, скрипаль, народжений в Зеленій Горі.  Од кінця березня 2023 рока є «Fellow Conductor» (диригентом) в Royal Northern College of Music в Менчестер (Велика Британія), а крім того асистентом диригента Людвіка Морлот в Symphony Orchestra and National Orchestra of Catalonia в Барцелоні. Баба од сторони мами то Анна Криницка з Криниці, дідо од сторони мами то Петро Бінчаровский з Полян, баба і дідо  од няньовой сторони то Йоанна Желем з Мацини Великой і Василь Прибитень з Ропици.  

В ролі Марисі виступила Юстина Блюй - випускниця Міжнародной оперной студії в Цюриху і Програми розвитку молодих талантів Оперной академії Великого театру – Національної опери у Варшаві. Здобула ступінь магістра сольного співу в Музичній академії  в Кракові під керівництвом професорки Ольги Попович. Роль другой сестру- Ганці виспівала Олександра Маліш - випускниця вокального відділення професорки Єви Чермак на Музичній академії імені Кароля Ліпінского во Вроцлаві (спеціалізація вокаль і акторска майстерність, спів і ораторія). Від 2014 рока професійно співпрацює з Вроцлавском опером як хорова артистка.На сцені виступили тіж члени лемківского ансамблю пісні і таньцю «Кичера», актори Битомского Театру Танця і Руху «Rozbark».  Не лем спів, не лем рух-динаміка нас чарували, зо сцени  почули зме тіж уривки з листів переселених, яки походили з книжки Юрія Старинского «Pereselyly nas musowo. Listy Łemków z lat 1947-1948» Tom 1-2.

Чи тота лемківска опера Голос є моїм голосом? Так,  є моїм голосом, під час спектаклю відчувала-м тугу, жаль виспівуваний през сестри. До думаня спровокував мене танец «Кичери». Все ідеальний, перфекційний а ту сплантаний, нерівний, здавало би ся, же  не знают гуляти. Танец мав нас порушити, віддати переляк, хаос довкола наших предків. Так як наши дідове по переселіню блудили во гмлі, «одбивалися од стіни», аж зачали жити на чужині, так танец мав  порушити  нашу совість, зродити питаня – чи зме зробили вшитко для плеканя віри, традицій, переказаня мови? Чи маме в собі таку силу як Ганця и глядаме голосу котрий нас кличе? Чи вийдеме поза стрефу нашого комфорту и будеме глядати, дбати про дідови, няньови сліди? Може тот голос зме забили, стали  до нього глухима? Голос совісти.... треба го однайти  в собі.

Ціле житя прямуєме до щестя, глядаме радости, а смуток все вертат. Може тот смуток то жаль за втраченим райом, о котрим оповідали и за яким плакали наши дідове и родиче? Хоц зме не пережили травми переселіня, она є в нас. При нагоді свят, родинних подій  а и в будний день часто зме чули історію свойой родини, часом хватит слово-ключ и нич більше не треба повідати. Історія переселенців є така сама, не важливе чи твої дідове родом з Вапенного чи зо Щавника, єднако потратили майно, єднако їхали транспортом, єднако оселили їх в найгірших хижах. Так як смерт Марисі символізує акцію Вісла, так Ганця то символь Лемківщини, той котру глядаме в наших серцях.  Гладаме єй в церкви, в наших традиціях, в мові, співі.  Тоту любов передаєме молодшим поколіням. Тішит мене то, же молоде поколіня иде свойом дорогом, думат інакше ниж ми, розвиватся. Глядат свойого місця в світі. 

На сцені лемківской опери виступило дуже молодих люди, не годен Вас вшитких вимінити. Несете надію старшому поколіню, талянт то дар з неба, то тіж процес, котрий треба залучити в наше житя  і го розвивати.Треба однайти в собі джерело, котре дає енергію до витривалости. Тоти таланти треба плекати, розвивати, дбати про них. Як будеме мати таких молодих, здібних лемків - не мусимеся старати же пропадеме. Виходит на то же не зме «останніма Могіканами».  А може в тім і є найбільша сила молодого покоління лемків, оно било є і буде. Хоц жиєте і творите  інакше ниж  кус старши поколіня. Не так, як колиси, не в тих самих формах, але з тим самим серцьом. Не одтинатеся од своїх коренів, а запущате їх тихо, глибоко, часом болісно. И коли не все називате словами, несете їх у голосі, у русі, у музиці, в виборі дороги. І то ся юж діє. 

Молоди виконавці стоять на великих сценах, здобувають признаня, стають знаними в Польщі і в світі, а при тім не стидаются того, ким сут. Не вкривают свого походжиня, не стишают голосу на улици, не відрікаются пам’яти. Наоборот — несут свої коріння з гордістю,  як знак сили, а не тягар.Бесідуют про свою лемківськість по-свому, через нови звуки, образи, сцени, через мистецтво і  мают відвагу бити собом. І може  не все то што нове буде зрозуміле старшому поколіню, але в тім не є зради, а продовжиня.  Коріння не мусят виглядати так само, як колиси. Найважливіше,  же є живе. Лемківщина буде жити в їх голосах.  Раз тихих, раз гучних, раз ламаних, але правдивих.  І допокля є хтоси, хто хоче співати, бісідувати (радити, гварити...), пам’ятати і передавати культуру наступному поколіню — доти зме.  Не як спомин, але як живий нарід. І будеме.                                                                                 
Анна Буковска,  жрiдло: ВАТРА   № 1 (132) яр 2026  

фото: Оркестром диригував молодий лемко Яків Прибитень, диригент, скрипаль народжений в Зелені Горі.