Užhorod: Tri návštevy Edvarda Beneša

    
Beneš bol veľmi výraznou politickou osobnosťou v dejinách Československa.

українськa мовa








Spolu s Tomášom Garriguem Masarykom a generálom Milanom Štefánikom bol označovaný za jedného zo zakladateľov československej štátnosti, bol dlhoročným ministrom zahraničných vecí Československa a v roku 1935 sa stal jeho druhým prezidentom.

Dnes si povieme o troch návštevách Edwarda Beneša v Užhorode a ukážeme vám, ako mesto privítalo tohto váženého štátnika.

Edvard Beneš prvýkrát prišiel do Užhorodu ako predseda vlády Československa 30. decembra 1921. Žiaľ, fotky z tejto akcie sa nám nepodarilo nájsť, o tom, akým transportom sa sem Beneš dostal, sa v miestnej tlači nepísalo. Účelom jeho návštevy bolo zrejme zoznámenie sa s politickou elitou Podkarpatskej Rusi, pretože celé dva dni strávil rozhovormi s politikmi, duchovnými a kultúrnymi osobnosťami. Beneš 30. decembra 1921 usporiadal recepciu vo Veľkej sieni župného domu, stretol sa s predstaviteľmi kultúrnych organizácií, duchovenstvom, rozprával sa s nimi o ich problémoch a potrebách. A v sobotu 31. decembra celý deň prijímal lídrov všetkých miestnych politických strán. Noviny písali, že ide o ťažké rokovania, pretože každá strana od premiéra niečo požadovala: niektorá – autonómia, iná – širšie práva pre národnostné menšiny. najviac požiadaviek predložili predstavitelia promaďarskýćh politických strán, domáhali sa viac práv pri vyučovaní detí v maďarskom jazyku a vydávanie novín v maďarskom jazyku bez zásahu cenzúry.

Ľudí želajúcich si rozprávať sa s predsedom vlády bolo toľko, že novinári pozvaní o 17. hodine museli čakať ďalšie dve hodiny, kým sa recepcia skončila. Potom sa podával čaj pre novinárov, zástupcovia maďarských novín sa sťažovali, že Beneš hovoril len po česky bez tlmočníka, takže ničomu nerozumeli. Samozrejme, novinári sa Beneša pýtali aj na to, kedy Podkarpatská Rus dostane sľúbenú autonómiu, kedy budú voľby, kto bude novým lídrom Podkarpatskej Rusi po Žatkovičovi, aký bude úradný jazyk regiónu a podobne. Boli by sa pýtali viac, ale Beneš ukončil tlačovú konferenciu oznámením, že mešká na banket na jeho počesť v reštaurácii hotela Koruna. Podľa rôznych novín bolo na tento banket pozvaných buď 57 alebo 80 hostí. Práve s nimi Edward Beneš v Užhorode privítal Nový rok.

Ráno 1. januára 1922 bol už predseda vlády na ceste do Mukačeva, kde sa stretol s politikmi. Premiéra pozvali na obed do reštaurácie Peruzzia, kde vypukol malý škandál. Všetci zamestnanci reštaurácie sa venovali obsluhe Beneša a jeho sprievodu, ostatní návštevníci zostali bez servisu. Keď sa nedočkali podávania obeda, jeden z nich, Juhoslovan Bratvan Bratanič, spustil škandál, keď začal vykrikovať a dožadoval sa jedla, dokonca rozhorčene vyliezol na stôl. Muža okamžite zatkla polícia. A tak prvý deň roku 1922 strávil za mrežami.

Z Mukačeva Beneš cestoval autom do Berehova. Chcel sa stretnúť s politikmi z rôznych kútov krajiny, vypočuť si ich, pochopiť, či Podkarpatská Rus zvládne autonómiu, či sa politickí oponenti vedia dohodnúť alebo sa zlikvidujú navzájom. Večer toho istého dňa sa predseda vlády vrátil do Užhorodu, prijal gréckokatolíckeho biskupa Antala Pappa a opäť do neskorých nočných hodín konzultoval s vedením kraja a mesta. 2. januára odišiel v sprievode viceguvernéra PR Ehrenfelda z Užhorodu do Košíc.

Po druhýkrát pricestoval Edward Beneš do Užhorodu 12. februára 1926 ako minister zahraničných vecí Československa. Pri tejto príležitosti bolo mesto vyzdobené zástavami, po uliciach, kadiaľ mal ísť konvoj ministra, sa zoradili vojaci a vedenie mesta a kraja sa sústredilo na stretnutie na železničnej stanici. Vlak so špeciálnym salónnym vozňom ministra prišiel o 15.30 hod. Beneš vystúpil unavený, bol už niekoľko dní na cestách, lebo k nám prichádzal z konferencie Malej dohody z Rumunska, ale napriek tomu v dobrej nálade. Zdvihol ruku na pozdrav, keď sa početné publikum začalo skandovať gratulácie.

Ako prvý k ministrovi pristúil policajný prezident Vohlídal, ktorý podal krátke situačné hlásenie. Následne ho privítal viceguvernér Antonín Rozsypal, ktorý ministra zaviedol do slávnostne vyzdobenej hlavnej sály stanice, kde ho čakalo vedenie župy a mesta, zástupcovia legionárov a Sokola. Potom všetci nasadli do áut a kolóna zamierila do hotela Koruna. Miestna tlač neskôr organizáciu návštevy kritizovala, pretože dôležitá Radvanská ulica (dnes Mukačevská) bola na niekoľko hodín uzavretá.

Po krátkej prestávke sa Edvard Beneš stretol s miestnymi novinármi. Opäť dostal otázku, prečo Podkarpatská Rus ešte nezískala autonómiu, na čo Beneš povedal, že dôvody treba hľadať tu a nie v Prahe. A príčiny sú vraj vo všeobecnej negramotnosti obyvateľstva, v sympatiách k populistom z komunistických kruhov, v nedostatku miestnej inteligencie, ktorá by mohla tvoriť kostru autonómie atď. „Autonómia bude, je to len otázka času,“ povedal minister.

Potom Beneša odviedli do mestského divadla, dnes budovy bábkového divadla, kde mal prednášku o svetovej vojne a vzniku ČSR. Na javisku divadla bol pripravený dlhý zelený stôl, za ktorým predniesol svoj referát Noviny napísali, že prezentácia bola veľmi zaujímavá, pretože samotný Beneś bol priamym účastníkom udalostí, ktoré opísal. Po prejave sa minister vrátil do svojej izby v hoteli Koruna, objednal si tam večeru a potom zišiel do veľkej sály reštaurácie, kde sa srdečne stretol s bývalými československými legionármi. Jedny noviny napísali, že v tom čase ministrovi priniesli čerstvú pražskú tlač, ktoré obsahovali správy o vykradnutí jeho vily. Hovorilo sa, že Beneš nedal na sebe znať žiadne emócie, keď o čítal o tomto incidente, zrejme mal veľmi pevné nervy. Už o polnoci sa však Beneš vrátil na železničnú stanicu a o 3-tej hodine po polnoci vyrazil jeho vlak smerom do Prahy.

Tretia návšteva Edwarda Beneša v Užhorode sa uskutočnila 3. mája 1934. V tom čase bol ešte ministrom zahraničných vecí ČSR a tento termín návštevy si vybral, pretože v máji 1934 Podkarpatská Rus práve oslavovala 15. výročie zjednotenia s Československom. Výročie sa počítalo od 8. mája 1919, keď delegácia Rusínov informovala prezidenta Masaryka o rozhodnutí Ústrednej ruskej národnej rady v Užhorode o dobrovoľnom pripojení sa k Československu.

Minister Beneš pricestoval do Užhorodu v sprievode manželky Hany, troch sekretárok a dvoch pražských detektívov vlakom na poludnie. Pre jeho kolónu opäť zablokovala cesty a školáci a vojaci čakali hodinu a pol, kým prejde minister. Auto priviezlo Beneša do hotela Koruna. Tam pozdravil publikum mávnutím ruky.

Večer mal prednášku v mestskom kine. Povedal, že jeho návšteva Podkarpatskej Rusi je zameraná na štúdium rozvoja regiónu. „Táto časť republiky je a zostane naša,“ povedal. - a zároveň je vaša a taká aj zostane a nikto vám ju nemôže vziať. A ak by sa niekto pokúsil dotknúť tejto oblasti, znamenalo by to boj do poslednej kvapky krvi." Ako vieme, len o 4 roky sa však všetko vyvinulo inak, ako vravel minister. Ale vtedy jeho príhovor vyvolal v hľadisku búrlivý potlesk. Potom ešte Edvard Beneš dodal, že autonómia prisľúbená Podkarpatskej Rusi by sa mohla stať realitou už o rok, spomenul úspechy v rozvoji regiónu za 15 rokov, hlavne v školstve a zdravotníctve.

Po prednáške sa vrátil do Koruny, prezliekol si šaty a šiel s manželkou na predstavenie do Maďarského divadla. V budove divadla bola pre hostí pripravená lóža vyzdobená československými vlajkami, kde si vypočuli árie známej budapeštianskej opernej speváčky Iboje Dorvoš, po ktorých opustili divadla, aby stihli hostinu v Korune. Počas slávnostnej večere nastal zaujímavý trapas: pri prednese prejavu šéfa kultúrneho spolku M. Brodyho, v reštaurácii zrazu zhaslo svetlo. Brody nebol zmätený, pokračoval vo svojom prejave v úplnej tme a tichu. Až keď skončil, v sále sa opäť objavilo svetlo. Po bankete odišiel Edvard Beneš aj s manželkou do svojej izby, kde strávili noc. Na druhý deň minister prijal novinárov a na poludnie sa odviezol do Mukačeva, kde pokračoval v pracovnej návšteve. Z tohto výletu Edvarda Beneša sa zachovala najviac fotiek.

Zaujímavosťou je, že Beneš už ako prezident Československa Užhorod nenavštívil, hoci sa niekoľkokrát chystal. V roku 1936 plánoval prísť do Užhorodu nie na pracovnú návštevu, ale dokonca na dovolenku. Pre dlhý pobyt prezidenta začali v predstihu hľadať slušné letné sídlo. Noviny písali, že hrad Beregvar (dnes sanatórium Karpaty) je na to najlepším miestom, no vtedajší majitelia za to chceli veľmi vysokú cenu. Uvažovalo sa aj o možnosti odkúpenia paláca rodiny Ploteniovcov či prenájmu panstva guvernéra Grabara v Čerteži na obdobie prezidentovej dovolenky. Potom bolo povedané, že pre potreby Edwarda Beneša je pripravený byt v budove zemskej vlády, teda v súčasnej budove regionálnej štátnej správy. Koniec leta 1936 však Edvard Beneš nestrávil tu, ale v Topoľčiankach na Slovensku. Miestna tlač to vysvetľovala tak, že prezident nechce prísť do Užhorodu „s prázdnymi rukami“, teda opäť bez správ o autonómii. Hovorilo sa, že príde, ak bude môcť priniesť štatút autonómie.

Na jeseň roku 1937 bolo pripravovaná ďalšia návšteva Edvarda Beneša na Podkarpatskej Rusi. Plánovalo sa, že zostane v byte vo vládnej budove zemského úradu, navštívi guvernéra Grabara na jeden deň v jeho rodinnom sídle v Čerteži a potom sa odvezie do Rachova a po ceste bude mať niekoľko krátkych zastavení v obývaných častiach. Užhorod sa na túto návštevu začal s predstihom pripravovať, mesto vyčlenilo na nákup vlajok a výzdoby ulíc 30 tis. korún.

V septembri 1937 náhle zomiera prvý prezident Masaryk. Benešova návšteva Podkarpatskej Rusi bola kvôli tomu zrušená, respektíve odložená na máj 1938. V roku 1938 však Edward Beneš už región nenavštívil. Začal sa sled udalosti, ktoré si vyžadovali jeho neustály pobyt v Prahe a rýchlu reakciu na politické zmeny. Po prijatí Mníchovskeho diktátu z 30. septembra 1938 politik  5. októbra abdikoval na funkciu československého prezidenta a 22. októbra odletel pravidelnou linkou do Londýna.

Edward Beneš už v našich končinách nikdy viacej nebol.

Tatiana LItterati, Pro zachid

Zdroj:
https://prozahid.com/vtrachenyj-uzhhorod-try-vizyty-edvarda-benesha-foto/?

Preklad: jlai

foto: 
Edvard Beneš, Antonín Rozsypal a Konštantín Hrabar na balkóne županátu v Užhorode, rok 1934
zdroj: Fond ZOM T. Lehockého v Užhorode 


***********

Втрачений Ужгород: три візити Едварда Бенеша 

Едвард Бенеш був дуже помітною політичною фігурою в історії Чехословаччини. Його разом із Томашем Ґарріґом Масариком та генералом Міланом Штефаніком називали одним із творців чехословацької державності, він багато років був міністром закордонних справ Чехословаччини, а в 1935 році став її другим президентом. Нині ми розкажемо про три візити Едварда Бенеша до Ужгорода та покажемо вам, як місто зустрічало цього поважного державного діяча.    

Вперше Едвард Бенеш приїхав до Ужгорода у статусі прем’єр-міністра Чехословаччини 30 грудня 1921 року. На жаль, нам не вдалося знайти світлин з цієї події, не писала місцева преса і про те, яким транспортом дістався сюди Бенеш. Очевидно, метою його візиту було знайомство з політичною елітою Підкарпатської Русі, тому що усі два дні він присвятив розмовам із політиками, духівництвом, культурними діячами. Так, 30 грудня 1921 року Едвард Бенеш провів прийом у великій залі жупанату, зустрічався з представниками культурних організацій, духовенством, говорив із ним про їхні проблеми і потреби. А в суботу, 31 грудня, цілий день приймав лідерів усіх місцевих партій. Газети писали, що це були важкі перемовини, бо кожна партія чогось вимагала від прем’єр-міністра: одні – автономії, інші – ширших прав для нацменшин. Найбільше претензій, ясна річ, було в проугорських партій, представники яких вимагали більше прав для навчання дітей угорською мовою, видання газет без втручання цензури тощо.

Бажаючих поговорити з прем’єр-міністром було так багато, що журналісти, яких запросили для спілкування на 17.00, змушені були ще дві години чекати, поки закінчиться прийом. Потім почалося чаювання з журналістами (представники угорськомовних газет згодом скаржилися, що Бенеш говорив лише чеською мовою без перекладача, тож вони нічого не зрозуміли). Звісно, журналісти теж питали в Бенеша, коли Підкарпатська Русь отримає обіцяну автономію, коли відбудуться вибори, хто буде новим керівником Підкарпатської Русі після Жатковича, якою буде офіційна мова краю тощо. Вони розпитували би ще, але Бенеш закінчив прес-конференцію, повідомивши, що запізнюється на бенкет, організований на його честь у ресторані готелю «Корона». За даними різних газет, на цей бенкет запросили або 57, або 80 гостей. Саме з ними Едвард Бенеш зустрічав в Ужгороді новий, 1922-ий, рік.

Вранці 1 січня 1922 року він уже їхав до Мукачева, де також мав зустріч із політиками. На обід прем’єр-міністра запросили до мукачівського ресторану «Peruzzi», де трапився невеличкий скандал. Усі працівники ресторану кинулися обслуговувати Бенеша і його свиту, інших же відвідувачів полишили. Не дочекавшись свого обіду, один із них, югослав Братван Братаніч, почав скандалити, мовляв, коли вже мені принесуть їжу, навіть заліз від обурення ногами на стіл. Чоловіка одразу заарештувала поліція, тож перший день 1922 року він провів за ґратами.

З Мукачева Бенеш поїхав автомобілем до Берегова. Він хотів познайомитися з політиками з різних куточків краю, почути їх, аби зрозуміти, зможе Підкарпатська Русь дати собі раду, отримавши автономію, чи політичні опоненти згризуть себе зсередини. Ввечері того ж дня прем’єр-міністр знову повернувся до Ужгорода, прийняв греко-католицького єпископа Антала Паппа і знову до пізньої ночі радився з керівництвом краю і міста. 2 січня він у компанії віцепрезидента краю Еренфельда покинув Ужгород, поїхавши у напрямку Кошице.

Вдруге Едвард Бенеш уже у статусі міністра закордонних справ Чехословаччини приїхав до Ужгорода 12 лютого 1926 року. З цієї нагоди місто прикрасили прапорами, вздовж вулиць, якими мав їхати кортеж міністра, вишикувалися військовослужбовці, а керівництво міста і краю готувалося до зустрічі на залізничній станції. Поїзд зі спеціальним салонним вагоном міністра прибув о 15.30. Бенеш вийшов із вагону втомлений (вже кілька днів він перебував у поїздці, бо їхав до нас із конференції Малої Антанти в Румунії), але в доброму гуморі, підняв руки, вітаючись, коли численна публіка почала вигукувати вітання. Першим до міністра підступив начальник поліції Воглідал, зробив коротку офіційну доповідь. Потім вітав віцегубернатор Антонін Розсипал, котрий повів міністра до святково прикрашеної головної зали станції, де на нього чекало керівництво жупи і міста, представники легіонерів та «Сокола». Тоді всі посідали до автомобілів і поїхали до готелю «Корона» (місцева преса пізніше дуже розкритикувала організацію візиту, адже важлива Радванська вулиця (нині – Мукачівська) була перекрита кілька годин поспіль). Після короткого відпочинку Едвард Бенеш мав зустріч із місцевими журналістами. Його знову питали, чому досі Підкарпатська Русь не отримала автономію, на що Бенеш сказав, що причини треба шукати тут, а не у Празі. А причини, мовляв, криються в загальній неграмотності населення, в симпатіях популістам із комуністичних кіл, в нестачі місцевої інтелігенції, яка могла би складати кістяк автономії тощо. «Автономія буде, це – лише питання часу», – сказав міністр.

Після цього Бенеша повезли до міського театру (нині це будівля театру ляльок), де він мав прочитати лекцію про світову війну та створення Чехословацької Республіки. На сцені театру поставили довгий зелений стіл, за яким Едвард Бенеш і читав лекцію. Газети писали, що лекція була дуже цікавою, адже Бенеш сам був безпосереднім учасником подій, про які розповідав. Завершивши виступ, міністр повернувся до своєї кімнати в готелі «Корона», замовив туди собі вечерю, після чого спустився до великої зали ресторану, де провів теплу зустріч із колишніми чехословацькими легіонерами. Одна з газет писала, що в цей час міністрові принесли свіжу празьку газету, в якій була замітка про пограбування його вілли. Жоден нерв, мовляв, не сіпнувся на обличчі Бенеша, коли він про це прочитав, видно нерви цієї людини були дуже міцними. Вже опівночі повернувся Едвард Бенеш на вокзал, а о 3-ій годині ночі його поїзд рушив до Праги.

Третій візит Едварда Бенеша до Ужгороді відбувся 3 травня 1934 року. На той час він усе ще був міністром закордонних справ Чехословаччини, а дату свого візиту обрав, бо у травні 1934-го Підкарпатська Русь якраз відзначала 15-ліття об’єднання з Чехословаччиною. Відрахунок вели від 8 травня 1919-го, коли делегація від краю у Празі повідомила президента Масарика про рішення Центральної Руської Народної Ради щодо добровільного приєднання до Чехословаччини.

Міністр Бенеш приїхав до Ужгорода у супроводі своєї дружини Гани, трьох секретарів та двох празьких детективів опівдні поїздом. Знову для його кортежу заздалегідь перекрили дорогу, школярі та військовослужбовці півтори години чекали проїзду міністра. Автомобіль привіз Бенеша до готелю «Корона». Там він вийшов до публіки, привітався помахом руки.

Едвард Бенеш та Антонін Розсипал біля готелю «Корона», 1934 рік. Фото – з фондів Закарпатського обласного музею ім. Т. Легоцького
Ввечері того дня у нього була лекція в міському кінотеатрі. Він розповів, що його приїзд на Підкарпатську Русь має на меті вивчення ходу розвитку регіону. «Ця частина республіки є і залишиться нашою, – казав він. – І в той же час вона – ваша, і залишиться нею, і ніхто не зможе забрати її у вас. І якби хтось спробував тільки торкнутися цієї території, це означало би бій до останньої краплі крові». Як ми знаємо, всього через 4 роки все пішло зовсім не так, як казав міністр. Але тоді його промова викликала у присутніх в залі бурхливі овації. Після цього Едвард Бенеш говорив, що за рік обіцяна Підкарпатській Русі автономія вже може стати дійсністю, згадав про досягнення в розвитку краю за 15 років, про освіту, охорону здоров’я тощо.

Після лекції повернувся до «Корони», перевдягнувся, і разом із дружиною пішов на виставу Угорського театру. Гостям у будівлі театру підготували ложу, прикрашену чеськими прапорами, де вони прослухали арію відомої будапештської оперної співачки Ібої Дорвош, після чого покинули театр, аби встигнути на банкет в «Короні». Під час святкової вечері стався цікавий конфуз: коли промову виголошував керівник культурного товариства М. Броді, в ресторані раптом згасло світло. Броді не розгубився, продовжив промову у повній темряві і тиші. Лише коли він закінчив, світло знову з’явилося в залі. Після банкету Едвард Бенеш із дружиною піднялися до свого номеру, де провели ніч. Наступного дня міністр приймав журналістів, а в обід виїхав автомобілем до Мукачева, де продовжив свій робочий візит. З цієї поїздки Едварда Бенеша маємо найбільше фотографій.

Цікаво, що у статусі президента Чехословаччини Бенеш в Ужгороді так і не побував, хоча й збирався кілька разів. Так, у 1936 році Едвард Бенеш планував приїхати до Ужгорода навіть не з робочим візитом, а у відпустку. Для тривалого перебування президента заздалегідь почали підшуковувати гідну літню резиденцію. У газетах писали, що для цього найкраще підходить замок Береґвар (нинішній санаторій «Карпати»), однак тодішні власники захотіли за нього дуже високу ціну. Розглядали також можливість придбати палац родини Плотені або винайняти на період відпустки президента маєток губернатора Грабаря у Чертежі. Потім говорилося про те, що для потреб Едварда Бенеша готова квартира у будівлі Земського уряду (тобто в нинішній будівлі ОДА). Та кінець літа 1926 року Едвард Бенеш провів не тут, а в Топольчанах. Місцева преса пояснила це тим, що президент не хоче їхати до Ужгорода «з порожніми руками», тобто знову без новин про автономію. Він приїде, мовляв, тоді, коли зможе привезти сюди статус автономії.

Готували зустріч Едварда Бенеша і восени 1937 року. Були плани, що він зупиниться у квартирі в будівлі Земського уряду, на один день буде гостем губернатора Грабаря в його родинному маєтку в Чертежі, а потім поїде автомобілем аж до Рахова, зупиняючись дорогою в населених пунктах на короткий відпочинок. Ужгород почав заздалегідь готуватися до цього візиту, на придбання прапорів та вуличних прикрас місто виділило 30 тисяч Кч. Аж тут, у вересні 1937 року, раптово помирає перший президент Масарик. Через це візит Бенеша на Підкарпатську Русь скасували, точніше перенесли на травень 1938-го. Однак у 1938 році Едварду Бенешу було вже не до поїздок у регіони. Почалися події, котрі потребували його постійного перебування у Празі і швидкого реагування на політичні зміни. А після того, як Мюнхенською угодою було вирішено передати Судети Німеччині, він 5 жовтня 1938-го й узагалі склав повноваження, покинувши територію Чехословаччини. Більше Едвард Бенеш у нашому краї так ніколи і не бував.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

жрiдлo:
https://prozahid.com/vtrachenyj-uzhhorod-try-vizyty-edvarda-benesha-foto/?

Фото:
Едвард Бенеш, Антонін Розсипал та Костянтин Грабар – на балконі будівлі жупанату, 1934 рік.  – з фондів Закарпатського обласного музею ім. Т. Легоцького