PAVLO F. KAMPOV (ukr.)

(нар. 21.09.1929, с. Ділок, Мукачівського р-ну, Закарпатської обл. - п. 16.11.2009, м. Ужгород) 
математик, публіцист, в'язень ГУЛАГу, правозахисник, викладач математики Ужгородського університету. 

У 1970, напередодні виборів до Верховної Ради УРСР, в Ужгороді були розкидані листівки від імені „Партії ненасильницького відновлення Підкарпатської Руси“ з закликами голосувати не за офіційно висунутих кандидатів, а за К. і ще трьох людей. Через два дні після виборів К. був заарештований. Йому пред’явили звинувачення за ст. 62 ч. 1 КК УРСР — "антирадянська агітація і пропаганда", що виявилося в розповсюдженні листівок. За словами слідчого, 20% виборців викреслили з бюлетнів офіційного кандидата і вписали К. Йому інкримінували також авторство книги "25 років надій і розчарувань", написаної під псевдонімом Петро Підкарпатський. Закритий суд в Ужгороді визначив К. покарання 6 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання.

Карався в Мордовських таборах. Переведений для обстеження в Пермську обл., де в 1973 медкомісія визнала його інвалідом 2-ї групи. Заслання відбував у Томській обл., але через швидке падіння зору та різке погіршення здоров’я 18.04.77 йому дозволили повернутися домому.

В Ужгородській лікарні К. визнали інвалідом 1-ї групи з діагнозом хронічна пневмонія, склероз аорти, повна атрофія лівого ока і часткова (7% зору) правого.

К. довго шукав роботи математика, економіста, бухгалтера, але без успіху, тоді почав писати листи в ЦК КПРС, Л.Брежнєву. Його неодноразово викликали в КДБ і допитували у зв’язку зі справами О.ГІНЗБУРҐА, Л.ЛУК’ЯНЕНКА, О.МЕШКО, І.КАНДИБИ.

22.04.81 КДБ провів обшук у К. Були вилучені: офіційне листування у зв’язку з наміром еміґрувати (листи з посольства Канади, від губернатора штату Пенсільванія (США), записник, особисті листи, фото А.САХАРОВА, рукопис книги К. "Виховувати людей добрими" і рецензія на неї видавництва "Карпати", рукописи різних статей. Того ж дня К. заарештували. Начальник Ужгородського управління МВС Мотенко заявив, що його арешт узгоджений з КДБ. К. послали на медичне обстеження і перекваліфікували інвалідність із 1-ї групи на 2-у. Потім його спрямували на повторне обстеження в Дніпропетровськ, в інститут трудової експертизи, де інвалідність із нього зняли взагалі. Тільки після цього К. пред’явили звинувачення в незаконому одержанні пенсії по інвалідності (ст. 83 ч. 3 КК УРСР, "пограбування власності шляхом шахрайства"). Його також звинуватили в тому, що обманом одержував добавку до пенсії, стверджуючи, що на його утриманні перебуває дочка, тоді як вона жила в матері, яка розірвала шлюб з К. після його арешту.

Суд визначав покарання 10 років позбавлення волі в таборах суворого режиму з конфіскацією всього належного йому майна (включаючи власний будинок у місті, який він купив за 20 років до ув’язнення), "виплатою украденої пенсії“ соцзабезові в розмірі 3260 крб. 40 коп., і 3 р. заслання.

Спочатку К. утримували в таборі у Львові, де над ним збиткувалися, бо він, майже сліпий, не міг прицювати.

1982 p. в журналі "Сучаснiсть", що виходить у США, було опубліковане його звернення до ООН "Закарпаття в лабетах великодержавних шовіністів".

Опротестувати вирок одразу не можна було через його відсутність. Копію вироку вдалося одержати тільки в 1988. За справу К. взялися правозахисники А.С.Прибитков з Куйбишева і Н.Лісовська з Москви. Вони склали скаргу на ім’я Голови Верховного Суду УРСР, але оскільки їх не все в тексті задовольняло, то звернулися до відомої правозахисниці й адвоката С.В.КАЛЛІСТРАТОВОЇ. Н.П.Лісовській дивом удалось одержати побачення з К. в тюремній Куйбишевській лікарні, де він тоді лежав. Не встиг К. повірити в приїзд Н.Лісовської, як почав описувати своє трирічне перебування в Кіровській тюремній лікарні (він захворів запаленням легень на етапі з табору, що в Кіровській обл.): "За цей час через лікарню пройшло понад сотню хворих, яких везли з півдня на північ. Схоже, передислоковують на північ якісь табори..." Тут офіцер, який слухав розмову, обірвав К., але побачення, на щастя, не припинив. На запитання Лісовської, чи є в нього копія вироку, він по-дитячому сплеснув руками і вигукнув: "Мені не дали ніяких документів, а я їх і не просив. Я нічого просив, бо дізнавшись, що мене, людину, яка за все життя не сказала ні слова неправди, звинувачують у шахрайстві, я взагалі відмовився з ними розмовляти".

Стаття, за якою був засуджений К., не була політичною, тому він не був "помилуваний" у 1987-1988. Звільнений з табору 30.08.89 за постановою президії Закарпатського обласного суду завдяки клопотанням правозахисників.

Жив у м. Ужгород, вів велику громадську роботу. Був головою обласного відді-лення Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, членом Національ-ної спілки журналістів України (2003). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступе-ня (2004). Автор трьох книжок і трьох сотень статей.


Інтерв'ю iз К.П :     https://museum.khpg.org/1271264046


Джерело:  
https://museum.khpg.org/1113911793


Бібліоґрафія:
Лист політичного засланця Павла Кампова до Суслова. — Сучасність, 1977, № 7-8.
Закарпаття у щупальцях великодержавних шовіністів. — «Сучасність», 1982, № 4-5.
Роки переслідувань і знущань. — «Сучасність», 1987, № 7-8.
Подкарпатський П. 25 років надій і розчарувань. — «Русинський світ», т. 1. 1999.
Павло Кампов: “У 20-му сторіччі Закарпаття пережило страшні муки”. – Старий замок, Ужгород. – 1999. – 2 вересня.
Рідна земле, мій притулку і плахо: Спогади політв'язня брежнєвсько-андроповських ГУЛАГів. — Ужгород, 2001.
Наша доля — мій неспокій. — Ужгород, 2003.
Чорне жало виходить зі схованки. — Ужгород, 2004.