Ci mal pravdu rusiňskyj episkop Tarkovyč...

Ци мав рацію русинськый єпископ Таркович авадь нові аспекты в теорійи словянства
 
У началі 19 ст., у 1805 р., русинськый пуп Григорій Таркович (1754-1841) написав оду, у котрув высловив смілоє припущеня по поводу праотчизны словян. Таркович написав такі слова: „Карпат славянов есть истый отец, мати, но розсіян диmu то не хочуть знати ". Иншак кажучи, Таркович образно утверждав, ош именно Карпаты суть праотчизнбв словян. Як ни чудно, айбо припущеня русинського попа пуддержали лем руські историки Карамзин Н.М. (1766-1826) и Ключевский В.С. (1841-1911), хоть и не мали на тот час доста научных факту в, котрі бы годни были подтвердити сесе припущеня. Руно через 100 року в по смерти Тарковича родився Поп Димитрій (1941) (не путати з о.Димитрійом (Сидором), головое Сойма), який уже не лем методом дедукції, но главным образом спиравучися на дані ґеноґрафії (нова область изслідованя людських ґенотипув на основі порувняня Y-хромосом и ДНК) утверждать, у чум його пуддержує и професор Поп Иван (Чехія), який, до слова, и консультовов у сьому вопросі свого брата, што Григорій Тар­кович, не будучи историком, высловив абсолютно правильноє припущеня. (Як видиме, русины иппен так, як и пережє, и теперь мусять думати за вшитких словян). Кось годен и не соглашатися з высновками братув Поп, мы и такий матеріал надрукуєме, но просиме авторув, обы матеріал быв професійным и глубоко научным, матеріал типа „ сього не годно быти, бо сього быти не годно ", науперед одказуємеся друковати.
 
Проблема праотчизны словян, їх етноґенеза и появы на історичнув арені інтересує ученых уже много вікув. Припущень и гіпотез на сю тему є не­мало, но ани єдна из них не ду стала стопроцентової пуддержки. Чомусь историки не увіділи и лоґічноє припущеня русинського владыки Григорія Тарковича (1754-1841) по поводу праотчизны словян, котру владыка розмістив в Карпатськую реґіоні. Годно быти, ош причинбв сього быв тот факт, ош ищи й до сього часа рахуєся, ош у послідньум тисячолітю до н.е. словян у крайи под Карпатами ищи не было, кельты ги бы найшли туй якусь безлюдну заліснену пустыню. Айбо європей­ські учені - ґенетики и демоґрафы, оприлюднили послідньым часом интересні результаты свойих изслідовань, котрі обобщені у ґеноґрафійи (нова область изслідовань людських ґенотипув на основі порувняня Y-хромосом и ДНК). Сисі дані доказувуть, ош у чехув, словакув и русинув (подкарпатських) є 37% словянського ґенотипу, 25% кельтсько-романсько-ґерманського (!), 9% адріатично-балканського, 8% скандинавського и т.д. Та кідь кельты в V в. до н.е. найшли под Карпа­тами незаселеный край, а даки и ґерманські племена, які у другув половині I в. н.е. угнали їх удтіль, тоже найшли незаселеный край, удкіль у русинув (подкарпатських) 25% кельтсько-романсько-ґерманського ґенотипа? Майже ош настав час міняти дату появы словян не лем под Карпатами, но и уцілові на історичнув арені, и перенести ї в часы дохристіянські, иншак не мож буде обяснити, удкіль ся узяли у русинув 25% кельтсько-романсько-ґерманського ґенотипа. Выходячи из сього, треба бы змінити и думку про праотчизну словян и признати, ош русинськый владыка Таркович мав правду...
 
Кельты нагле лишили край под Карпатами у другув половині I в. до н.е.  в результаті
нападения фракійських племен ґето-дакув из юга (из території Трансілванії) и єдночасно ґерманських племен из запада и сівера. Кельтський оппідум   (лат.oppidum-кріпость)   Галіш-Ловачка (западна часть типирушнього Мукачева) перестав существовати, а сесе означало кониць політичного, економічого и культурного вплыва кельтув у крайи. под Карпатами. Айбо ко лишать насиджєноє місто у результаті вражого нападения? Як правило, лем паны, бо їм є што тратити. В тоті далекі часы уєдно из племінным панством годна была пути и його воєнна дружина. Айбо в кельтськум обществі были, ищи й ремесленики и земледільці. А селянин, як мы знаєме, дуже силно приязаный уд свойув земли, бо добрі розуміє, ош земля - сесе його єдиноє богатство, його кормилиця, зато нагле міняти насид­жєноє місто вун не буде. Та й простый майстер тоже розуміє, ош на новум місті його нико не чекать и йому треба буде за ушытко уд начала, а сесе не так уже й легко учинити. Выходячи из сього, лоґічно: буде припустити, ош прості кельты—ремесленики и земледільці — из-под Карпат уже никуды не пушли и надале мирно сосуществовали из сусідами-словянами, помалы асимілювучися у їх среді. Вплывавучи,  и  доста  замітно,  на  ґенотип  тутишньых словян, який и вказує типирушня ґеноґрафія. На основі вышенаведеных фактув, годни сьме небезосновательно припустити, ош словяни появилися у крайи под Карпатами скорше ги кельты.
 
Доста просто мож пояснити и 9% адріатично-балканського ґенотипа у русинув (подкарпатських), бо они годни быти поязані из єдным моментом из історії білых хорватув, племен сарматського авадь  аланського (іраноязычного) происхожденія. Істо­рична доля заверла сисі племена у словянську среду Карпатського реґіона в VI в.н.е., де они создали державноє формованя, названоє візантійським цісарьом и историком Константином VII Порфироґенетом (Багрянородным) (905-9.11.959) Білов Хорватійов. Айбо непозеравучи на свою воєнну силу, пришлякув было не натулко много, обы змінити словянськоє языковоє и етнічноє окруженіє, хоть они и орґанізовали карпатських словян у державну формацію. До сього часа опстаєся загадкбв, як карпатські словяни за якісь двасто рокув (VII-VIII вв.) доказали асимільованя білых хорва­тув, у воєннум удношеню намного сильнішых, т.є. фактично панувный клас. Штось подобноє сталося у VII в. из турко-татарськима болґарами, котрі ся поселили межи южных словян и хоть и грали туй роль руководящої воєнної силы, тоже были словянізовані тутишньыма словянами. Словянський феномен?
 
Чому товды його не было у словян у вопросах державницькых, из-за чого словяни аж до зміны границь у Європі по первуй світовув вбйні не мали силної независимої державы (за вынятком московських русув)? 9% адріатично-балканського ґенотипа у русинів (подкарпатських), на нашу думку, пояснювуться тым, ош у 626 р. вожді білых хорватув откликнулися на запрошеня візантій­ського цісаря Іраклія допомочи Візантійи в борьбі з аварами, які обкружили были столицю імперії Константинополь. Из помочбв хорватув авары были розбиті, и у знак подяки за надану помуч цісарь поселив білых хорватув в Іллирійи (зймлі днишньых Словенії и Хорватії), де они запановали над тутишньыма словянами и дали їм своє имня - хорваты. Єдна часть білых хорватув опсталася и надале жити в Карпатськую реґіоні, в т.ч. и на южных берегах Карпат и в передгорах. З часом у словянськув среді білі хорваты цілком ся асимільовали. Айбо они й так опставалися зйазані из свойима соплемінниками, што ся переселили в Іллирію ґенами. Сись зйазок и асиміляція в словянськув среді и дали 9% адріатично-балканського ґенотипу у русинув (подкарпат­ських). Обы закрыти тему ґеноґрафії, принагодно пувіме, ош поляки мавуть 50% восточнословянського ґенотипа, а украйинці ищи булше (туй європейські учені не найшли генных слідув носительув трипольської культуры).
 
Як уже было пувідено выше, словяне - абориґены Карпатського реґіона и часть асимільованых кельтув никуды не пушли и завто, як тут ся в їх крайи появили даки и ґерманські племена у першых віках н.е. Айбо за них, мирных жительув лісув и передгор Карпат, мало ко знов, зато и не чудно, ош якийись час русинський край опставався, як його называли стародавні авторы, terra incognita, т.є. незнама земля. Правда, тут треба обьяснити, чому стародавні историки (середземноморські и їх сусіды) страшно любили употребляти фразу „незнама земля". Діло в тому, ош сисі історики были страшні домосіды, много писали за тоті народы, што з нима сусідили авадь на їх державы нападали, и мало писали за народы далекі. Завто фраза „незнама земля" была у них доста ходова, її не треба было пудкріпльовати фактами, бо в принципі она нич и не означала. На жаль, любопытному читателю она нич и не поясньовала. Годно быти, ош фраза давньых историкув „незнама земля" и побудила историкув ищи й теперь утверждати, ош слов"яне появилися на історичнув арені якось наглі, не знати удкіль и намного пузніше - чеський професор-славіст Любор Нідерле даже утверждать, ош ниє ани єдного історичного факта, ани єдної достовірної традіціи, ани міфолоґічної ґенеалоґії, котрі бы помогли нам отвітити на вопрос, де ся взяли словяне. Нідерле намагаться доказати, ош наука не знає, де ся словяне взяли и які были у них удносины из другима народами. Сесе припущеня чеський ученый высловив десь в началі XX в. Мы, оперувучи даныма ґеноґрафії, припущаєме, ош словяне годни были появитися в крайи под Карпатами ищи скорше уд кельтув. Мы даже увірені, ош Таркович мав правду и пуддержуєме го у тум, ош праотчизнбв словян є компактна територія Карпатського реґіона, а не землі уд Віслы до Одера на сівері и до Дніпра на востоці (є и така гіпотеза), бо сесе дуже величезноє пространство и на сих землях у тот самый час жили и другі племена и племінні обєдиненія, потомки котрых тоже годни казати, ош сисі землі суть їх праотчизнбв. В такум случайи треба признати исключительну прозорли­вость русинського ґреко-католицького церковного иєрарха, першого владыку новосозданої у 1816 р.
 
Пряшевської епархії Григорія Тарковича (1754-1841), який, не будучи историком, у свойув панеґіричнув оді „Тезоименитству его царского высочества, пресветлейшаго государя Іосифа, угорскаго палатіна" (1805), написанув на честь палатина Мадярського королевства Йожефа и присяченув выдатному мадярському просвітителю Ференцу Сечені, говорить про праотчизну словян так: «Карпат славянов есть истый отец, мати, но розсї}янї) д1)ти то не хочуть знати» - т.є. Таркович говорить, ош праотчизнбв словян суть Карпаты (Карпатський реґіон -авт.), но нико тото чогось не хоче признавати. Треба повісти, ош за 205 рокув из дня написаня сиї оды твердо пуддержали припущеня русина Тарковича лем московські историки Карамзин Н.М. (1766-1826) и Ключев­ский В.С. (1841-1911). Но тото было в далекум 19 ст. Айбо и так на фоні вышеповіденого словянська гіпотеза чеського професора Нідерле уже ся не видить аж такбв безхибнбв. Таким образом, мы попробовали побзерати на теорію словянства з точки зрения нової области изслідованя людських ґенотипув - ґеноґрафії, результаты котрої крихту розогнали мрак над словянським етногенезом, а также привели нас до думки твердо придержова-тися гіпотезы Григорія Тарковича удносно Карпатського реґиона як праотчизны словян и утверждати, ош словяне появилися на историчнув арені ищи до н.е.
 
Димитрій Поп, Ужгород