Unikátny rusínsko-ukrajinsko-ruský slovník Dimitrija Popa

Недавно выйшла книга, котру до днись ищи не мала словянська філологія, йсе „Словарь русинсько-украйинсько-руський" и „Словарь русско-украинско-русинский" у єдному томі. Автор сьоі публікацій -Димитрій Поп, знамый філолог-славіст, краєзнавець, автор цілого моря книг по исторіи Подкарпатськоі Руси. Діла май-ширшоі информованости читателей перву часть книги автор присвятив исторіи Подкарпатськоі Руси, де стисло подав майважнІ моменты многовіковоі исторіи подкарпато-русинського народа.

Дуже удачно пусля „Малоі исторіи Подкарпатськоі Руси" автор словаря представив матеріал под назвов „Язык под-карпатськых русинув як обьєкт політичных інтриг", у котрому выкреслив тоті основні перепетіи, котрі мав обсолвовати словяно-русинськый язык за послідні тысячу рокув. Туй автор справедливо указує на факт, ош без историчноі екскурсій у минувшину, тяжко мож теперішньоє положіня русинського языка у морі словянськых языкув. Зато вун веде читателя у ІХ-е столітіє до епохи „учителів вшытких словян", авторув словянськоі азбуки и первых товмачень на словянськый язык такых текстув, як Літургія и Євангеліє, Солунських святых братув Кирила и Методія, у епоху первоі межипаціональноі словянськоі державы - Великоі Моравіи, под політичньм вплывом котроі у другуй половині ЇХ столітія быв русинськый край. Од момента своеі появы, словянська держава Велика Моравія ощутила на собі великый тиск из боку германських феодалув, котрі виділи у той важный барьер на пути їхньоі воєнноі політики у связи из словянськими землями. Може, ош иппен політичный аспект вплынув на рішеня Папы Римського Адріяна II, котрый у 886 роді не узнав ани Літургію, ани Евангеліє, котрі были товмачені Кирилом и Методієм на словянськый язык. Айбо уже на другый рук (867) Адріян II поклав богослужебні книги, товмачені Солун-ськима братами, на алтарь Базіліки св. Петра у Римі, и сым словянськый язык и символічно и фактично став на еден уровень из панівныма на тот час у Европі трьома языками - латинськым, гречеськым и иврітом. Инакше кажучи, словяно-русинськый язык быв кодифікованьїй у Римі ищи у далекому 867 році. Туй мусай повісти, ош Кирил и Методій за основу своїх товмачень взяли знамый їм из дітства солунський словяно-русинськый діалект, може ош тото быв и язык Білых Хорватув - далекых предкув русинув, котрых исторична судьба у VII столітію закинула из Карпатського регіона аж пуд гречеську Солунь.

Зато, ош Словяны не мали из IX столітія свуй літературний язык, приняли за свуй язык церковно-словянськый язык Кирила и Методія, на котрому ся и до днись ведуть Службу Божу у русинськых церквах. На велику шкоду, смерть Методія у 885 році (Кирил умер ищи скорше - у 869 році) поклала конець розвитию старо-словянського языка. Словяне Середньоі Европы помали ся прилучили до латинської культурноі сферы, што привело до того, ош словянська писемность у сьому регіоні поступом часу перестає ся хосновати. Западні Словяне скоро забывавуть и словянськоє письмо, и словянську азбуку, цалком переходять на латынь. Изась, як конштатує автор словаря, треба говорити про феномен подкарпатського Русина, котрый, не позиравучи на бурі исторіи, живучи тысячу рокув у державі, де домінантным народом не были словяне, единый у Середнюй Европі сохранив словянськоє письмо, хоть и у русинськум краю довгі вікы - аж до З0 р. IX столітія доміновала латинь. Кромі того, Русины сохранили у своєму языці много елементув языка старых словян. Завто русинськый язык мож правом поважати на ненарушеный лінгвістичный остров Середньоі Европы, по якому суть щедро розсьшані старословянські языкові перлы. У теперюшнюй Украйині такое положеня русинського языка из вины украйинських т.зв. „ученых" , было перенесено из лінгвістики у політику и из проблемы научноі переросло у проблему політичну. Правда, теперішні украйинські научники не суть первыма, котрі шпекулувуть из русинськым языком. Ищи на конци IX столітія антирусинські силы принесли Русинам данайський дар -так зв. „мовне питання". На честь подкарпато-русинськоі интелігенціи мож приписати факт, ош не лем же тот дар не прияла, айбо ся од нього активно диференцовала. Нее видко из слов А. Духновича, котрый недовго перед свойов смертьов критизовав своіх колег -русинув из Галичины, котрі стали на путь украйино-фільства. А. Духнович высловив фактично єдину гадку подкарпаторусинськоі интелігенціи сими словами: „Простите, братья, не оскорбляю никого, но сказати должен я правду, что в тех великих украинских повестях нет добраго вкуса. Нынешняя ваша беллетристика уравнена только до корчмы Грицёви и Иванови, чтоб посмеятся. Нареготался, але не образовался... не понимаю, яким способом так нараз измінитися могла чистая руская (русиньска - позн. автора) мова на украиньскую, та чей Галичина не на Украйні, в Галичині, насколько мні извістно, не такій діалект".

На жаль, тота украйинофільна бацила, котра пувдруга стороча тому заразила галичан, емісары, котрых ся намагали у 20-ых и 30-ых роках XX столітія заразити ньов и подкарпатськых русинув, днись ся подпорує доста широкым кругом так званых „ученых", котрі намісто того, обы ся занимали русинськым языком и показали его у цілуй його чудеснуй красі, показати его як рарітєт из многовіковов исторійов, котрый помуг величити древньому словяно-русинському народу, занимавуться лінгвістичнов політиков, котра не має нич общого из науков. Иппен позад сьоі причины, як утверждає автор словаря, вун ся и узяв за необычайно тяжку роботу - зложити первый словянськый триязыч-ный словарь, котрый ищи до типирь словянська філологія не мала. Обы отобразити што найшироку палітру словарного фонда русинського языка, автор змуг привлечи ид збираню русинськых слов носителей русинського языка из ушытких районув края. Йсе є такой и новым подходом ид написаню русинського словаря.

Ищи еден штрих словаря, на котрый варта обернути позор - йсе намаганя автора через філологію подчеркнута такый знак русинського характера, як богобойность. Зато у словарі Димитрія Попа найдеме не лем русинські назвы ушыткых русинськых свят, з чим ся не стрітиме, а ни у єдному словарі, айбо и такое унікальноє русинськоє кланяня - Слава Исусу Христу и одповідь на нього - Слава Богу навіки!

Пуд час роботы над словарьом, автор, за его словами, обернув позор на таку деталь украйинськых опонентув русинув, як безцеремонное присвоєня ними русинськых слов и намаганя втиснути іх у словарный фонд украйинського языка. Айбо кидь у украйинськых академічных словарях таку трудность мож заобаняти приставками „арх", „обл", „вадь", „усн", то доста пюлло ся чують тоті редакторы телевізійник медій на Украйині, котрі змушувуть украйинськых слушателей розшифровывати такі тяжкі діла них „перлы", гибы украйинського языкового проява, як напримір: „Президент подав пропозицію, на яку премьер пристав". Айбо у сьому припаді, де ся поділо таке файне и зрозуміле ушыткым украйинцям слово „погодився". Редактор поміняв нерозумілым діла „щирого украйинця" русинськым словом „пристав". З другого боку, роблячи над русинськыми словами и украйинськым словарьом, автор обернув позор на вто, ош составителі украйинськых словарюв не дуже добре знавуть украйинськый язык - напримір: ани еден украйинськый словарь, до кунця ани академічный, не приводить прекрасне украйинськоє слово „начувай чя", авадь фразу „ну, начувайся" (Ну, погоди). Айбо при сьому, ушыткі украйинські філологі „впевнені" при тому, ош нигда не чули ани єдного русинського слова, ош русинськый язык - то лем „гілка" (діалект, говірка, наріча) украйинського языка, ош вун (наш язык) гибы є близьким ид украйинському, а русины по cюй теоріи языковоі близкости такым кіпом являвуться украйинцями.

Украйинські учені ани не здогадують, ош языкову теорію вызначіня народноі принадлежности розробив німецький філософ кунця XIX столітія Гердер, завзятый ...панславіст! Вун ся держав гадки, ош світ годно змінити лем новое и лем словянськоє общество, бо європейські народы суть на вто уже старі. Наперек тому, 70 рокув єствованя нового соціалістичного общества, не подтвердили теоріи Гердера. Мают ся над чим задумати украйинські „учені". З другого бока, пять балканських народув бесідує сербським языком, айбо ани Чорногорці, ани Босняки, ани Хорваты себе не поважавуть за Сербув, и проти сього Сербы не мавуть нияких претензій. Штось не штимує у теоріи украйинськых „ученых" односно подкарпатськых русинув. Правда, у послідні часы и дакотрі руські славісты из страху, ош їх Київ не буде кликати на научні конференцій (такый погляд має московськый историк Юрасов), начинавут ся путати у визначені русинського языка, називавучи его карпато-украйинськым діалектом, у котрому московські научники из Института Славянознавства Руськоі Академіи Наук С. Л. Николаев и М.Н. Толстая „віднайшли карпато-украйинський торунський(!?) говор". Розвіяти подобні „теоріи" ся взяв составитель русинсько-украйинсько-руського словаря Д. Поп. Думаєме, ош позбераными десятками тысяч русинськых слов автору словаря удалося сесе доказати.

У спередслові Д. Поп называть свою роботу „словником сучасного русинського языка". И на правду, межи тысячами русинськых слов, найдеме и такі интераціональні, як „компьютер", „сайт", „файл", авадь русинські синонімьі на слова „дрымбатися", „олах", „перебачниця", „діра" и т.д. Ци варто было уводити сисі слова из русинського словаря? З погляду научника-консерватора - то не было бы треба. На подобный вопрос є даный интересный отвіт ищи перед 150 роками у вступнуй статі новинок „Церьковный выстникь для русиновъ Австрійской державы", Будинъ, 1858, ч. 1, де написанеє такое: ,,..язык лиш у такого народа може быти неподвижен, который лишился жизни, или косніє в бездійственности, или поражен есть летаргическим сном. Но у народов діствующих и кипящих жизнею язык, непремінно, должен образоватися, подвергатися перемінам и сообразно движенію народному принимати большіи или меньшіи размеры усовершенствованія...".

Такым образом, як думає автор, ушыткі слова, котрі хоснувуть у бесиді и активно, и менше, творят живый язык начала XXI стороччя. 50-рочне замовчаня и игнорованя русинського языка, котрый стороччя служить нашому русинському народу, принесло великі шкоды світовуй славянськуй науці. Айбо выдержка русинув у вопросах сохранения свого языка, їх консервативна живизна дала возможность выстояти и сохранити у памняти поколінь русинув богатство всесловянського значенія. Сись феномен доказав зафіксовати діла нишнього и будущих поколінь у своєму унікальному словарі - Димитрій Поп, котрый не принимавучи другі словянські языкы, пудняв русин-ськый язык на уровень, достойный світового языка. Общий словарь є наисто ярким приміром славістичної наукы.

Михаил Шарга, засл. роботник культуры Украйины
Товмачила др. С. Лявинец
Русинськый світ (Ruszin Vilag), januar 2008